Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 - 351/ 2011 р. Головуючий у 1 інстанції: Огієнко Н.В.
Суддя-доповідач: Стрелець Л.Г.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«10» січня 2011 року. м. Запоріжжя.
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Савченко О.В.,
Суддів: Стрелець Л.Г.,
Кочеткової І.В.
При секретарі: Мосіної О.В.
За участю прокурора: Токмакова О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Оріхівського району Запорізької області в інтересах держави в особі Державного комітету з земельних ресурсів в Оріхівському районі Запорізької області на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від «09» лютого 2009 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Новоандріївської сільської ради Оріхівського району Запорізької області про визнання права власності на нерухомість, -
В С Т А Н О В И Л А:
У січні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Новоандріївської сільської ради Оріхівського району Запорізької області про визнання права власності на нерухомість.
В позові зазначав, що за договором купівлі-продажу від 07.09.2000 року, укладеним з КСП ім.. ХХІІ Партз’їзду Новоандріївської сільської ради Оріхівського району Запорізької області він придбав у власність об’єкт нерухомого майна – кормоцех, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, АДРЕСА_1. Земельна ділянка, на якій знаходиться придбаний об’єкт нерухомого майна, на момент укладення договору належала продавцеві на праві власності на підставі Державного акту на право колективної власності на землю. Згідно схеми землекористування загальна площа земельної ділянки на якій розташовано кормоцех з урахуванням площі необхідної для обслуговування цього об’єкту нерухомості складає 0,4939 га. Посилаючись на те, що при зверненні до землевпорядної організації з питання виготовлення державного акту на земельну ділянку йому було відмовлено у зв’язку відсутністю правовстановлюючого документу на земельну ділянку, ОСОБА_3 просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку загальною площею 0,4939 га, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, АДРЕСА_1, на якій розташовано кормоцех, за цільовим призначенням „для розміщення та обслуговування господарської будівлі” з правом виготовлення державного акту.
Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 09 лютого 2009 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,4939 га, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, АДРЕСА_1, на якій розташовано кормоцех, за цільовим призначенням „для розміщення та обслуговування господарської будівлі” з подальшою реєстрацією в Запорізькій регіональній філії державного підприємства центру ДЗК та виготовлення державного акту встановленого зразку.
Не погоджуючись з рішенням районного суду, прокурор Оріхівського району Запорізької області в інтересах держави в особі Державного комітету з земельних ресурсів в Оріхівському районі Запорізької області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку, суд першої інстанції, з посиланням на ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, виходив з того, що позивач є фактичним власником земельної ділянки загальною площею 0,4939 га, що знаходиться за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, АДРЕСА_1, на якій розташовано кормоцех, за цільовим призначенням „для розміщення та обслуговування господарської будівлі”.
Проте з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 07.09.2000 року, укладеного з КСП ім.. ХХІІ Партз’їзду Новоандріївської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, позивач набув право власності на об’єкт нерухомості (кормоцех) загальною площею 267,3 кв. м., що знаходиться за адресою: : Запорізька область, Оріхівський район, АДРЕСА_1.
Оскільки правовідносини щодо набуття права власності на об’єкт нерухомого майна виникли у вересні 2000 року, суд першої інстанції вирішуючи питання про визнання права власності на земельну ділянку, на якій розташовані придбані об’єкти нерухомого майна, помилково керувався нормами ЗК України 2001 року та ЦК України 2003 року.
Відповідно до ст. 30 ЗК України 1990 року, який діяв на момент виникнення правовідносини, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.
Згідно ст. ст. 22, 23 ЗК України в редакції 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Зазначене свідчить, що діючим на час виникнення спірних правовідносини ЗК України, як і чинним на час розгляду справи ЗК України, не передбачено набуття права власності на земельну ділянку на підставі судових рішень, оскільки вирішення зазначеного питання здійснюється з порушенням процедури відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), що є виключною компетенцією землевпорядної організації.
Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вищезазначеним обставинам належної оцінки не дав і визнав за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку з порушенням відповідного порядку вирішення такого спору, зокрема, без розроблення проекту землеустрою.
Враховуючи наведені обставини колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим, оскільки ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому воно на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про залишення позовних вимог без задоволення.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу прокурора Оріхівського району Запорізької області в інтересах держави в особі Державного комітету з земельних ресурсів в Оріхівському районі Запорізької області задовольнити.
Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від «09» лютого 2009 року в цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:
„Позов ОСОБА_3 до Новоандріївської сільської ради Оріхівського району Запорізької області про визнання права власності на нерухомість залишити без задоволення.”
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте воно може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: