Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 - 202/ 2011 р. Головуючий у 1 інстанції: Крамаренко А.І.
Суддя-доповідач: Стрелець Л.Г.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«10» січня 2011 року. м. Запоріжжя.
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Савченко О.В.,
Суддів: Стрелець Л.Г.,
Кочеткової І.В.
При секретарі: Мосіної О.В.
За участю прокурора: Токмакова О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Запорізькій області на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від «15» серпня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Бердянської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, -
В С Т А Н О В И Л А:
У липні 2007 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Бердянської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
В позові зазначала, що їй на підставі договору купівлі-продажу від 25 вересня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу ОСОБА_4, на праві власності належить об’єкт нерухомості по АДРЕСА_1 Запорізької області, який розташований на земельній ділянці площею 0,3596 га, що надана їй в строкове платне користування для рекреаційного призначення (для будівництва туристичного притулку) на підставі договору оренди землі від 17 грудня 2007 року. На зазначеній земельній ділянці нею був збудований шестиповерховий туристичний притулок літ. „А-VІпов.” та балкон до літ. „А”. Посилаючись на те, що самочинно збудована будівля не порушує права інших осіб та відповідає нормативно-технічним вимогам ОСОБА_3 просила суд визнати за нею право власності на цілий нежитловий об’єкт нерухомості – туристичний притулок, розташований на земельній ділянці площею 0,3596 га по АДРЕСА_1 Запорізької області, що складається з основної шестиповерхової „А”, балкону до „А”.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 серпня 2008 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на цілий не житловий об’єкт нерухомості – туристичний притулок, розташований на земельній ділянці площею 0,3596 га по АДРЕСА_1 Запорізької області, що складається з основної шестиповерхової будівлі „А”, балкону до „А”.
Не погоджуючись з рішенням районного суду, заступник прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Запорізькій області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати, провадження у справі закрити та застосувати поворот виконання рішення суду шляхом зобов’язання комунального підприємства з технічної інвентаризації Бердянської міської ради скасувати державну реєстрацію на туристичний притулок, розташований по АДРЕСА_1 Запорізької області, за ОСОБА_3.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з”ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Ухвалене по справі рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору оренди землі від 17 грудня 2007 року Бердянська міська рада надала ОСОБА_3, як приватному підприємцю, у платне володіння та користування земельну ділянку для рекреаційного призначення загальною площею 0,3596 га, що знаходиться в АДРЕСА_1.
На зазначеній земельній ділянці позивачем було збудовано шестиповерховий туристичний притулок літ. „А-VІпов.” та балкон до літ. „А”, стосовно якого ОСОБА_3 заявлені вимоги до Бердянської міської ради про визнання права власності
Задовольняючи позов про визнання за ОСОБА_3, як фізичною особою, права власності на цілий не житловий об’єкт нерухомості – туристичний притулок, розташований на земельній ділянці площею 0,3596 га по АДРЕСА_1, Запорізької області, що складається з основної шестиповерхової будівлі „А”, балкону до літ „А” самочинно збудовані нею, суд керувався положеннями ст. 376 ЦК України і послався лише на те, що вимоги позивачки є законними, визнані відповідачем і не порушують прав інших осіб.
При цьому суд виходив з того, що за висновком ТОВ „ Бердянськгражданпроект” самочинно збудована основна будівля „А” відповідає будівельним нормам(а.с.16-19).
Вказані висновки суду є необґрунтованими і погодитися з ними не можна з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
Разом з тим, ч.3 та ч.4 ст. 375 ЦК України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови встановлюються ст. 376 ЦК України.
Згідно ч.ч.1-3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже забудоване нерухоме майно.
Між тим, земельна ділянка площею 0,3596 га у АДРЕСА_1 , на якій позивачкою побудовано будівлю літ. ”А”, та балкон до літ „А”, перебуває у комунальній власності Бердянської міської ради і була передана не у власність фізичній особі, а в короткострокову оренду ОСОБА_3, як приватному підприємцю, для рекреаційного призначення.
Відповідно до вимог ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
Ніяких даних про зміну цільового призначення земельної ділянки площею 0,3596 га, про передачу її у власність ОСОБА_3 для будівництва та про наявність відповідного державного акту позивачем не надано, отже за вказаних обставин передбачених ч.3 ст. 376 ЦК України правових підстав для визнання за позивачкою права власності на самочинно збудоване майно суд не мав.
Відповідно до ст. 24 Закону України „Про планування і забудову територій”( у редакції, що була чинною на момент вирішення спору) фізичні чи юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об”єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов”язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об”єктів містобудування (далі – дозвіл на будівництво). Фізичні та юридичні особи, заінтересовані в здійсненні будівництва об”єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. Дозвіл на будівництво об”єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції архітектурно-будівельного контролю.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 отримувала у встановленому законом порядку дозвіл на будівництво спірних об”єктів.
Крім того, відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, а згідно до змісту пп..1 п.”б” ст. 31 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україна” прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об”єктів у порядку, встановленому законодавством, відноситься до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об”єктів були визначені чинною на час розгляду справи постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 „Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об”єктів”.
Таким чином, загальною процедурою вирішення справ щодо самочинного будівництва є адміністративна процедура, а компетентними органами для її здійснення є орган місцевого самоврядування.
Враховуючи ж норми Закону України „Про основи містобудування” та Закону України „Про планування і забудову територій”, для вирішення питання про визнання за особою права власності на об”єкт нерухомого майна в тому разі, коли в прийнятті такого об”єкта в експлуатацію відмовлено, обов”язковою умовою є дотримання усіх визначених законом вимог та умов, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об”єкта.
Матеріали справи не містять жодних даних про звернення ОСОБА_3 до органу місцевого самоврядування з питання узаконення зведеної будівлі та балкон, та про відмову цього органу у його вирішенні.
Отже за вказаних обставин правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_3 суд не мав, а тому ухвалене по справі рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові за безпідставністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 380 ЦПК України питання про поворот виконання вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши рішення, він закриває провадження у справі, залишає заяву без розгляду, відмовляє в позові повністю або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Приймаючи до уваги ту обставину, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, колегія суддів вважає за можливе допустити поворот виконання судового рішення.
Керуючись ст. ст. 307, 310, 313, 314, 317, 380 ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Запорізькій області задовольнити частково.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від «15» серпня 2008 року в цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до Бердянської міської ради про визнання права власності на самовільно збудоване нерухоме майно, - відмовити.
Допустити поворот виконання рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від «15» серпня 2008 року у цій справі.
Зобов’язати Комунальне підприємство з технічної інвентаризації Бердянської міської ради скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_3 на туристичний притулок, розташований по АДРЕСА_1 Запорізької області, що складається з основної шестиповерхової будівлі „А” та балкону до „А”, проведену на підставі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від «15» серпня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Бердянської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: