Апеляційний суд Запорізької області  

Справа   № 22 - 199 /  2011 р.                         Головуючий  у  1 інстанції:   Крамаренко А.І.

Суддя-доповідач:                     Савченко О.В.                                          

  Р І Ш Е Н Н Я  

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ  

 10 січня   2011 року                                                                   м. Запоріжжя.

 Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого:            Савченко О.В.

суддів:                       Кочеткової І.В., Стрелець Л.Г.

при секретарі:            Мосіній О.В.        

за участю прокурора:        Токмакова О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Запорізької області    в інтересах держави в особі Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області  від 01 червня 2006 року у справі за позовом  ОСОБА_2 до виконавчого комітету Бердянської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно,  

  В С Т А Н О В И Л А:  

 У травні 2006 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3  звернулася в суд із позовом до  Бердянської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

У позові зазначала, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 18 січня 2001 року  їй належить комплекс будівель та споруд бази відпочинку „Олімпієць” по АДРЕСА_1. 07 травня 2001 року Бердянською міською радою на її ім”я виданий Державний акт на право постійного  користування земельною ділянкою площею 1,1116 га по               АДРЕСА_2 для розміщення  і обслуговування належної їй бази відпочинку.

У період 2004-2005 років на вказаній ділянці вона без належного дозволу побудувала будівлі літ. ”В”,”Г”, навіси літ. ”З,К,Л,М,Н,О,П,Р,С”, сторожку літ. ”Д”, які в технічному паспорті бази відпочинку визначені, як самочинно побудовані.

Посилаючись на відсутність правової реєстрації вказаних об”єктів, просила визнати за нею право власності на зазначене  нерухоме майно, яке являється  самочинно збудованим.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області  від 01 червня 2006 року  позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на самочинно збудоване нерухоме майно: основні будівлі літ. ”В”,”Г”, навіси  літ. „З,К,Л,М,О,П,Р,С”, сторожку літ. ”Д”, які розташовані у АДРЕСА_1.  

В апеляційній скарзі, поданій  в інтересах  держави в особі Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Запорізькій області, заступник прокурора   Запорізької області   ,  посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з”ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Ухвалене по справі рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 січня 2001 року  ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу придбала комплекс будівель та споруд бази відпочинку „Олімпієць” по АДРЕСА_1(а.с.13).

07 травня 2001 року Бердянською міською радою їй був виданий Державний акт на право постійного  користування земельною ділянкою площею 1,1116 га по   АДРЕСА_2 для розміщення  і обслуговування належної їй бази відпочинку(а.с.4).

На вказаній ділянці позивач без належного дозволу побудувала будівлі літ. ”В”,”Г”, навіси літ. ”З,К,Л,М,Н,О,П,Р,С”, сторожку літ. ”Д”, які в технічному паспорті бази відпочинку визначені, як самочинно побудовані(а.с.5-12).

Задовольняючи позов про визнання за ОСОБА_2 права власності на самочинно збудовані нею будівлі, навіси та сторожку, суд керувався положеннями   ст. 376 ЦК України і послався на те, що згідно технічного висновку  ТОВ „БГП” від 11.01.2006 року розташовані за адресою: АДРЕСА_1, будівлі літ. ”В”,”Г”, навіси літ. ”З,К,Л,М,Н,О,П,Р,С”, сторожка літ. ”Д” знаходяться в задовільному стані, санітарно-гігієнічні та пожежні вимоги, норми розміщення не порушують.  

Проте з таким  висновком погодитися не можна.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Разом з тим, ч.3 та ч.4 ст. 375 ЦК України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови встановлюються ст. 376 ЦК України.

Згідно ч.ч.1-3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже забудоване нерухоме майно.

Між тим, земельна ділянка  площею 1,1116 га у м. Бердянську по вул. Макарова,16 , на якій позивачкою зведено будівлі літ. ”В”,”Г”, навіси літ. ”З,К,Л,М,Н,О,П,Р,С”, сторожка літ. ”Д”, перебуває у комунальній власності Бердянської міської ради  і була передана  у постійне користування ОСОБА_2 не для будівництва, а для розміщення та обслуговування бази відпочинку.

Відповідно до вимог ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Ніяких даних про зміну цільового призначення земельної ділянки площею 1,1116 га, про передачу її у власність ОСОБА_2 для будівництва  та про наявність відповідного державного акту позивачем не надано, отже за вказаних обставин передбачених ч.3 ст. 376 ЦК України правових підстав для визнання за позивачкою права власності на самочинно збудовані об”єкти суд не мав.

Відповідно до ст. 24 Закону України „Про планування і забудову територій”( у редакції, що була чинною на момент вирішення спору) фізичні чи юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об”єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов”язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об”єктів містобудування (далі – дозвіл на будівництво). Фізичні та юридичні особи, заінтересовані в здійсненні будівництва об”єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. Дозвіл на будівництво об”єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції архітектурно-будівельного контролю.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 отримувала у встановленому законом порядку дозвіл на будівництво спірних об”єктів.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту його прийняття до експлуатації, а згідно до змісту пп..1 п.”б” ст. 31 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україна” прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об”єктів у порядку, встановленому законодавством, відноситься до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об”єктів були  визначені чинною на час розгляду справи постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 „Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об”єктів”.

Таким чином, загальною процедурою вирішення справ щодо самочинного будівництва є адміністративна процедура, а компетентними органами для її здійснення є орган місцевого самоврядування.

Враховуючи ж норми Закону України „Про основи містобудування” та Закону України „Про планування і забудову територій”, для вирішення питання про визнання за особою права власності на об”єкт нерухомого майна в тому разі, коли в прийнятті такого об”єкта в експлуатацію  відмовлено, обов”язковою умовою є дотримання усіх визначених законом вимог та умов, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об”єкта.

Матеріали справи не містять жодних даних про звернення ОСОБА_2 до органу місцевого самоврядування з питання узаконення зведених будівель та про відмову цього органу у його вирішенні, як і даних про те, що зазначений у позовній заяві відповідач  в особі Бердянської міської ради залучався до участі у справі та  належним чином був повідомлявся про місце і час її розгляду.

Посилання у рішенні на письмову згоду представника виконавчого комітету Бердянської міської ради  із заявленим позовом належним чином не підтверджується, оскільки у долучена до справи заява   не зареєстрована у суді, як і ніким не завірена ксерокопія долученої до неї довіреності (а.с.22-23). Крім того, за вимогами ч.4 ст. 174 ЦПК України  у разі визнання відповідачем позову рішення про задоволення позову суд ухвалює лише за наявності для того законних підстав.

Отже за  вказаних обставин правових підстав для задоволення вимог  ОСОБА_2 суд не мав, а тому ухвалене по справі рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові за безпідставністю.

  Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,

  ВИРІШИЛА:  

  Апеляційну скаргу  заступника прокурора  Запорізької області в інтересах держави в особі Інспекції Державного архитектурно – будівельного  контролю  у Запорізькій області -     задовольнити.

Рішення Бердянського  міськрайонного суду Запорізької області  від 01 червня  2006 року по даній  справі – скасувати та ухвалити нове наступного змісту: „ У задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності на самовільні будівлі – відмовити”.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

 Головуючий:

 Судді: