Справа  № 2–55 / 11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

                12  січня  2011  року.                                                                   м.  Суми.

            Зарічний  районний суд  м.  Суми  у  складі :  головуючого – судді  Бойка  В.Б.,

                                                                                          при  секретарі – Москаленко  Т.В.,

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  м.  Суми  цивільну  справу  за  позовною  заявою ОСОБА_1  до  Публічного  акціонерного  товариства «  Альфа-Банк «   про  визнання договору  недійсним,  відшкодування  моральної  шкоди,  

В С Т А Н О В И В :

    Позивачка  обґрунтовує свої вимоги тим, що між сторонами було укладено кредитний договір  26.07.2008 року, за умовами яких відповідач ( далі – ПАТ ) надав позивачу кредит у розмірі 856,74 долари США. Коли почав значно зростати курс долара США по відношенню до національної валюти України, позивач уважно ознайомився з текстом договорів і прийшов до висновку, що кредитні договори укладені з порушенням вимог закону, а саме, договори укладені не в грошовій одиниці Україні – гривні. Вважає, що у спірних договорах, умови яких є несправедливими для позивача, порушено принцип рівності сторін. Просить визнати договір недійсним.  Окрім  того,  відшкодувати  моральну  шкоду  в сумі  5000  грн.,  оскільки  до  позивачки  надходять  звернення  та  погрози  відносно  необхідності  погашення  кредиту.

    Представник відповідача в судове засідання  не  з»явився,про  час  розгляду  справи  повідомлявся.  Суду  надано заперечення,  в  яких  відповідач  зазначає,  що позивач отримав кредит за своїм бажанням  саме в іноземній валюті, крім того, ПАТ має право оформлювати та видавати кредити у іноземній валюті на підставі ліцензії та  дозволу Національного Банку України. Вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву.

    Вислухавши пояснення позивача, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

    Судом встановлено, що 26.07.2008 року між сторонами було укладено кредитний договір, за умовами яких ПАТ надав позивачу кредит у розмірі 856,74 долари США  з процентною ставкою 30% річних, на строк по 26 липня 2009 року ( а.с. 8-10 ). Відповідач свої зобов’язання за договором виконав, надавши позивачу кредит, що підтверджується квитанціями та  графіком погашення кредиту ( а.с.  13-18 ).

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за суб’єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватись від укладення договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої домовленості. Ст. 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.  

Частина 1 ст. 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредити) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.  

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач послалася на ч. 1 ст. 524 ЦК України, у відповідності з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.  Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходить з того, що укладення договору кредиту в іноземній валюті не суперечить діючому законодавству. Право на здійснення операцій в іноземній валюті, в тому числі і надання кредитів в іноземній валюті, передбачено ч. 3 ст. 533 ЦК України, Законом України “Про банки і банківську діяльність” ( ст.ст. 2, 47-49 Закону), Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 N 15-93, постановою НБУ № 200 від 30.05.2007 року  “ Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного  банку України ”, іншими нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність банків.  

Зокрема, Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004 №483, надає право уповноваженим банкам використовувати іноземну валюту як засіб платежу без отримання індивідуальної ліцензії за умови, що банк є ініціатором або отримувачем за валютною операцією.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України « Про банки та банківську діяльність », банки мають право на підставі банківської ліцензії здійснювати банківські операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, при цьому ст. 2 цього закону встановлено, що терміни «кошти» у цьому Законі вживається у значенні – «гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент». Даний пункт дозволяє банкам на власний ризик, при наявності ліцензії, проводити операції з кредитування, і не зобов’язує банки брати на себе будь-які ризики пов’язані з цим кредитуванням.

Як  вбачається  із  матеріалів  справи ( а.с. 39 ) ліцензію  та дозвіл  Національного Банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями  ПАТ  отримав ще у  2001  року, згодом їх поновлював.

Таким чином, правових перешкод для того, щоб ПАТ  укладало кредитні договори та видавало кредити в іноземній валюті, немає.

Стосовно  обов'язкової наявності індивідуальної ліцензії у відповідача,  слід  зазначити,  що на підставі п.п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ,  згідно з яким «індивідуальної ліцензії потребують в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі»., то слід зазначити наступне.

Згідно з листом НБУ від 07.12.2009 р. №13-210/7871-22612 щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, повідомляємо:  на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії .  

Отже, відсутнє будь-яке обмеження та необхідність наявності індивідуальної ліцензії  для видачі кредитів в іноземній валюті  банками, що мають банківську ліцензію НБУ та дозвіл.

Таким чином, посилання позивача на відсутність у відповідача права на видачу суми кредиту в іноземній валюті є необґрунтованим.  

Суд також не бере до уваги посилання позивача на те, що умови вищенаведеного кредитного договору є несправедливими, так як діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти - гривні. Таким чином, при укладенні цього договору в іноземній валюті ( доларах США ) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором,повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.  

Позивач, згідно з ч. 2 ст. 1056 Цивільного кодексу України, мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця. Окрім того, відповідно до п. 6 ст. 14 Закону України «Про захист прав споживачів», у позивача існувала можливість в 14-денний термін відмовитись від кредиту, проте цим правом він не скористався, отже, оцінюючи всі фінансові ризики, позивач не відмовився від отримання кредитних коштів саме в валюті доларі США.

Суд приймає до уваги ту обставину, що позивач виконував умови договору та сплачував платежі по кредиту та відсоткам, що підтверджується наявними  у  справі  платіжними  документами.

Не  суперечить  чинному  законодавству  і  звернення  відповідача  з  питанням  стягнення  боргів  за  кредитним  договором  до  інших  спеціалізованих  установ.  Позивач  не  спростував  при  розгляді  справи  неналежне  виконання  з  його  боку  умов  договору. Беручи до уваги зазначене вище, суд приходить до висновку, що кредитний договір відповідає діючому законодавству, відсутні  підстави  для  відшкодування  моральної  шкоди,  тому в  задоволенні  позову  належить  відмовити  в  повному  обсязі.

Керуючись  ст.ст. 23,  203, 215, 1046, 1054 ЦК України, ст.ст. 47, 49 Закону  України  «  Про  банки  і  банківську  діяльність « ,  ст.ст. 10-11, 57-60, 212-215 ЦПК України, суд -  

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1   відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене до судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.                  

СУДДЯ                                                                                                       В.Б.  БОЙКО