Справа №22ц-22027/09     Головуючий в 1 інстанції

Категорія 5 (4)     Середня Н. Г.

Доповідач - Савіна Г. О.

РІШЕННЯ

Іменем України

17 листопада 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного   суду Дніпропетровської області у  складі:

головуючого судді:-   Савіної Г. О.

суддів: -   Турік В. П., Зубакової В. П.

при   секретарі: -   Бондарі Ю. А.

За участю: позивача ОСОБА_6,

його представника ОСОБА_7

представника відповідача ОСОБА_8 - ОСОБА_9

представника  АКБ   «Райффайзен Банк  Аваль»   -  Калинин Лариси Володимирівни

розглянувши у відкритому   судовому  засіданні в м. Кривому  Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 10 серпня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8, Акціонерного комерційного банку «Райффайзен Банк Аваль», приватного нотаріуса ОСОБА_12 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільним майном подружжя, розподіл майна та визнання недійсним договору іпотеки, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2005 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_8 про визнання факту перебування з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах з жовтня 1995 року по 28 серпня 2005 року та розподіл спільного майна з виділенням йому продуктового магазину «Тетяна», площею 272 кв.м. з підвалом площею 136 кв.м. і обладнанням вартістю 1 000 000 грн., розташованого за адресою АДРЕСА_1, в якому знаходиться товар на суму 40 000 грн. Крім того, просив виділити йому житловий будинок за АДРЕСА_2, вартістю 15 000 грн. Загальна вартість майна 1 055 000 грн., ОСОБА_8 виділити все інше майно на загальну суму 1 784 600 грн.

Позовні вимоги позивачем неодноразово змінювалися, а 05 лютого 2007 року він подав до суду позовну заяву в новій редакції до ОСОБА_8 та акціонерного комерційного банку «Райффайзен Банк Аваль», який неодноразово уточнював, востаннє 10 червня 2009 року і просив визнати факт його проживання однією сім'єю з ОСОБА_8 в період з жовтня 1995 року по 28 серпня 2005 року; визнати спільним сумісним майном подружжя нерухоме майно: цирульню «Тетяна», площею 68,0 кв. м., вартістю 304 630 грн., продуктовий магазин «Тетяна» з підвалом, загальною площею 408 кв. м., вартістю 631 550 грн., бар «Тетяна», загальною площею 101,3 кв. м., вартістю 482 950 грн., магазин «Тетяна», площею 42.25 кв. м., вартістю 297 200 грн., торгівельний павільйон, загальною площею 46,4 кв. м., вартістю 260 050 грн., нежилу будівлю - кіоск, загальною площею 23,10 кв. м., вартістю 74 300 грн., під'їзд до бару «Тетяна» та цирульні «Тетяна» вартістю 44 850 грн., розташованих за адресою АДРЕСА_1; домоволодіння АДРЕСА_2, загальною площею 27,2 кв. м., вартістю 163 460 грн., домоволодіння АДРЕСА_3, загальною площею 80,7 кв. м., вартістю 252 620 грн., яке просив розділити порівну, виділити йому в натурі продуктовий магазин «Тетяна» з підвалом, цирульню «Тетяна», під'їзд до бару та цирульні, загальною вартістю 981 030 грн. ОСОБА_8 виділити в натурі два домоволодіння, нежилу будівлю - кіоск, торгівельний павільйон, загальною вартістю 1 047 550 грн., стягнувши з ОСОБА_8 на його користь різницю у вартості майна в сумі 33 260 грн. та судові витрати. Визнати бар «Тетяна» об'єктом їх спільної сумісної власності у рівних частках та визнати недійсним договір іпотеки від 02.09.2005 року, укладений між ОСОБА_8 та акціонерним житлово-пенсійним банком «Аваль», посвідчений приватним нотаріусом Криворізького нотаріального округу ОСОБА_12 02.09.2005 року за реєстраційним номером 12817.

Справа розглядалася неодноразово.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 10 серпня 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_6 з ОСОБА_8 з жовтня 1995 року по 28 серпня 2005 року. В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі, оскільки судом порушено норми матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та суперечать встановленим і вказаним в мотивувальній частині рішення фактам. Зокрема, суд вказав, що факт того, що сторони разом займалися вирощуванням свиней, торгівлею м'яса, покращували майновий стан своєї родини, в тому числі і придбанням майна, проте безпідставно зробив висновок, що позивач не надав доказів про розмір отриманих доходів, не взявши при цьому до уваги, що за доходи, отримані ОСОБА_8 від підприємницької діяльності, неможливо було придбати вказане нерухоме майно. Не надав належної оцінки поясненням свідків про те, що бізнес вони вели разом, разом працювали і на спільні кошти придбали майно. Судом порушено положення ст. ст. 60,61,69 СК України, ч.3ст.368 ЦК України та зроблено власне трактування ст.ст. 57,61СК України,ст..52 ЦК України, що призвело до ухвалення незаконного рішення, оскільки все нерухоме майно належить ОСОБА_8, не як фізичній особі-підприємцю, а як фізичній особі та є їх спільною сумісною власністю. В порушення вимог ч.1 ст.63, частин 1,2 ст.65 СК України суд не визнав договір іпотеки недійсним, в той час як в зазначених статтях наголошується необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, а відсутність такої згоди є підставою для визнання договору недійсним.

В запереченнях на апеляційну скаргу приватний нотаріус ОСОБА_12 просить апеляційну скаргу на рішення суду в частині відмови у визнанні договору іпотеки недійсним, відхилити, оскільки при посвідченні договору іпотекодавець ОСОБА_8 надала йому паспорт, в якому штамп про шлюб відсутній та письмову заяву, в якій зазначила, що ні з ким не проживає однією сім'єю без укладення шлюбу.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 14.04.1997 року позивач зареєстрований та проживав у АДРЕСА_3 разом з ОСОБА_8. яка є власником вказаного жилого будинку з 04.08.1989 року, по 28.08.2005 року. Факт проживання протягом десяти років однією сім'єю без реєстрації шлюбу з позивачем підтверджено поясненнями свідків, цей факт не заперечувала і ОСОБА_8, тому суд обґрунтовано встановив факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1995 року по 28 серпня 2005 року та задовольнив в цій частині позовні вимоги. Рішення суму ОСОБА_8 не оскаржується. В цій частині рішення підлягає залишенню без змін.

Відмовляючи позивачу в частині визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю сторін та в розподілі цього майна, суд першої інстанції виходив із того, що до спірних правовідносин норми СК України застосуванню не підлягають, скільки вони мали місце до набрання чинності цим кодексом, тому керуючись п.1 ст.17 Закону України «Про власність» від 07.02.1991 року з наступними змінами, зробив висновок, що позивач не надав суду доказів, що ним було внесено в сімейний бюджет особистих 20 000 доларів США, не надав доказів про розмір отриманих ним доходів від реалізації м'яса, як і того, що саме за кошти, виручені від продажу м'яса було придбано нерухоме майно.

Однак з такими висновками суду погодитися не можна з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Прикінцевих положень Сімейного кодексу України він регулює відносини, які виникли з дня набрання ним чинності, тобто з 01 січня 2004 року.

Водночас СК України поширюється на так звані триваючі відносини. Тобто ті, які виникли до набрання ним чинності, існуватимуть на час початку його дії.

Судом встановлено, що позивач і відповідач не перебували між собою у шлюбі та у будь-якому шлюбі на момент виникнення між ними сімейних відносин, протягом десяти років до серпня 2005 року між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, тому в цьому випадку застосовуються положення ст. 74 СК України, згідно якої, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З огляду на вище вказане, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови у позові про визнання майна спільною сумісною власністю сторін та розподіл майна підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення, відповідно до п.п. 3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно договору купівлі-продажу від 05.09.2000 року ОСОБА_8 придбала домоволодіння АДРЕСА_2, яке відповідно до ст.. 74 СК України є сумісною власністю сторін.

Ч. 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, в даному випадку житлового будинку, суди мають застосовувати положення ст. 71 СК України.

Враховуючи, що позивачем не ставиться питання про поділ цього житлового будинку в натурі, не надано відповідного висновку про можливість поділу житлового будинку в натурі порівну, а також відсутність згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на житловий будинок та попереднього внесення одним із подружжя відповідної суми на депозитний рахунок суду, колегія суддів, керуючись п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», колегія суддів вважає, що слід визначити ідеальні частки сторін житлового будинку, що становить по 1/2 частині спірного житлового будинку та залишити це нерухоме майно в їх спільній частковій власності.

Щодо визнання житлового будинку за АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю сторін, позивачу слід відмовити, оскільки згідно договору купівлі-продажу ОСОБА_8 придбала цю нерухомість 23.05.1989 року, тому згідно ч.1 ст.57 СК України житловий будинок є особистою власністю відповідача.

Доводи позивача про те, що вказаний житловий будинок має бути визнано судом об'єктом права спільної сумісною власності подружжя, оскільки внаслідок його та відповідача спільної праці істотно збільшився в своїй вартості безпідставні, на увагу не заслуговують, так як позивач не вказав, внаслідок яких виконаних робіт (перебудов, добудов, розмір вартості цих робіт, його внесок у виконанні роботи), за період їх спільного сімейного проживання збільшилася вартість житлового будинку. З матеріалів справи вбачається, що загальна та житлова площа житлового будинку з моменту його придбання і до проведення його оцінки за ухвалою суду першої інстанції залишилися сталою, відповідно 80,7 кв.м., 61,4 кв.м., тому колегія суддів вважає, що в цій частині позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до положень ст.. 62 СК України у разі спору заміна правового статусу майна може відбуватися на підставі рішення суду, суд може відмовити у визнанні майна спільною сумісною власністю подружжя, якщо буде встановлено, що внесок другого з подружжя був незначним. У цьому разі той з подружжя, хто поніс відповідні затрати на ремонт, переобладнання речі, має право на їх відшкодування.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_6о. щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя нерухомого майна та розподіл його, а саме: цирульні «Тетяна» з підвалом, бару «Тетяна», магазину «Тетяна», торгівельний павільйон, нежилий будинок - кіоск, під'їзд до бару «Тетяна» та цирульні «Тетяна», оскільки перелічене майно зареєстровано на ОСОБА_8 як фізичну особу - підприємця, тому відповідно до положень ст.ст. 57, 61 СК України, ст.52 ЦК України воно не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Доводи позивача про те, що перелічені об'єкти зареєстровано на ОСОБА_8 лише як на фізичну особу безпідставні та спростовуються ксерокопією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 від 24 лютого 1998 року; ксерокопією свідоцтва про право власності на торгівельний павільйон по АДРЕСА_1, яке видано на підставі акту про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації, затвердженого Держархбудінспекцією 28.02.2000 року та рішення Криворізького виконкому «Про затвердження проектів введення та надання права тимчасового користування земельними ділянками на умовах оренди приватним підприємцям» (а.с. 13 т. 3) тощо.

Відмовляючи позивачу у визнанні недійсним договору іпотеки від 02.09.2005 року за №12817, укладений між ОСОБА_8 та АППБ «Аваль» (правонаступник ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), предметом іпотеки є нежиле приміщення, вбудоване в перший поверх 2-поверхового житлового будинку, загальною площею 427,1 кв.м. (в тому числі підвал 124,6 кв.м.) за адресою АДРЕСА_1, прим. 14, суд обгрунтовано виходив з того, що об'єкт іпотеки належить ОСОБА_8 яка на свій розсуд, як власник, може розпоряджатися своїм майном, оскільки як уже було зазначено, відповідно до ст.ст. 57,61 СК України, ст.52 ЦК України майно за договором іпотеки не є спільною сумісною власністю сторін, тому положення ст.. 369 ЦК України на даний правочин не поширюються. Рішення в цій частині підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст.. 88 ЦПК України з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 о. підлягають стягненню судові витрати: 817,30 грн. по сплаті судового збору, 15,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.п.3,4 ч.1 ст.309, 313,314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 10 серпня 2009 року скасувати в частині відмови у позові про визнання майна спільним майном подружжя і розподілу його та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_6 в цій частині задовольнити частково.

Визнати домоволодіння за АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_6 і ОСОБА_8, визнавши право власності по 1/2 частці домоволодіння за кожним із них, залишивши домоволодіння у їх спільній частковій власності.

В іншій частині позову ОСОБА_6 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 судові витрати: по сплаті судового збору в сумі 817,30 грн. та 15,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.