Справа №22ц-22025/2009     Головуючий в 1-й інстанції

Категорія - 26 (Ш)     Грищенко Н.М.

Доповідач - Михайлів Л.В.

РІШЕННЯ

Іменем   України

14 грудня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Митрофанової Л.В.

суддів -     Михайлів Л.В., Соколан Н.О.

при секретарі -     Рачук Я.І.

за участю: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представника    відповідача    Відділення    виконавчої   дирекції    Фонду    соціального

страхування  від  нещасних  випадків  на  виробництві  та  професійних захворювань

України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області - Лутоніної Надії Володимирівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 07 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі - Відділення Фонду) про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що він, працюючи тривалий час в шкідливих умовах праці, отримав професійне захворювання, у зв'язку із чим висновком МСЕК від 23.02.2005 року первинно йому було встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 25% безстроково, висновком МСЕК від 17.06.2008 року йому первинно було встановлено 3-ю групу інвалідності та повторно 40 % втрати профпрацездатності, починаючи з 17.06.2008 року безстроково.

Вважає, що йому спричинено моральну шкоду, розмір якої він визначив у 150000 грн. та просив суд стягнути цю суму з Відділення Фонду, а також витрати на правову допомогу в сумі 200 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 07 вересня 2009 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з Відділення Фонду на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 20000 грн., а також 200 грн. витрат на правову допомогу, в решті позову відмовлено. Стягнуто з Відділення Фонду 1,50 грн. в рахунок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Інші судові витраті віднесено за рахунок держави.

В апеляційній скарзі Відділення Фонду ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, судом не прийнято до уваги, що дію Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві...» в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам і членам їх сімей незалежно від дати настання страхового випадку зупинено на 2006, 2007 роки, а з 01.01.2008 року взагалі припинено, а тому Фонд є неналежним відповідачем.

В матеріалах справи відсутні докази заподіяння позивачу моральної шкоди, в тому числі немає висновку ЛКК щодо наявності моральних страждань у нього, а довідка МСЕК про відсоток втрати працездатності є лише підставою для розрахунку і відшкодування потерпілому матеріальної шкоди і не підтверджує факту її заподіяння.

Судом не враховано, що строк позовної давності по вказаним категоріям справ становить три місяці.

Крім того, в порушення ст. 88 ЦПК України при частковому задоволенні позовних вимог, судом стягнуто на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 200 грн., замість 26,67 грн.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Відділення Фонду підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 23.06.1970р. працював на шахті ім. Фрунзе ВАТ «Суха Балка» на різних посадах, а саме: підземним помічником бурильника, підземним бурильником, підземним гірничим майстром, заступником начальника, начальником підземної дільниці шахти, підземним заступником головного інженера шахти по виробництву, начальником відділу буро-вибухових робіт.

Працюючи протягом тривалого часу, на вищевказаних посадах, впродовж 27 років 11 місяців в умовах підвищених рівнів запиленості повітря робочої зони, позивач отримав професійне захворювання з діагнозом: хронічне обструктивне захворювання легень 1-2 ст. (хронічний обструктивний бронхіт, емфізема легень 1-2 ст.), ЛН 2 ст.

Висновком МСЕК від 23.02.2005 року первинно ОСОБА_2 встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 25% безстроково, висновком МСЕК від 17.06.2008 йому первинно було встановлено 3-ю групу інвалідності та повторно 40 % втрати профпрацездатності, починаючи з 17.06.2008 року безстроково.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та дійшов правильного висновку про відшкодування позивачу моральної шкоди у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням.

Цей висновок суду відповідає положенням ст.ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в редакції, що діяла на час встановлення позивачеві вперше стійкої втрати працездатності, якими передбачено, що відшкодувати заподіяну працівникові моральну шкоду, отриману внаслідок ушкодження його здоров'я за наявності факту заподіяння цієї шкоди, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Зазначений висновок суду узгоджується також із рішенням Конституційного Суду України №1-рп/2004 від 27.01.2004 року, відповідно до якого громадяни, котрим встановлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди.

Факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Позивач переніс зменшення обсягу трудової діяльності, час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курс лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя, тому доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди позивачеві у зв'язку з відсутністю висновку ЛКК щодо наявності у нього моральних страждань й необхідності в такому випадку обов'язкового проведення МСЕК для встановлення факту спричинення йому моральної шкоди є необгрунтованими й суперечать ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин між сторонами, так як такий висновок відповідного медичного органу є необхідним тільки для тих працівників, яким не спричинено втрати професійної працездатності.

Районним судом обґрунтовано взято до уваги рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-п/2008 від 22.05.2008 p., якими зокрема встановлено, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасувати їх з об'єктивних причин, це створює протиріччя у законодавстві і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Враховуючи вищенаведене, доводи Відділення Фонду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог безпідставні, оскільки право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача у лютому 2005 року, тобто до набрання чинності, як Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», так і Законами України «Про державний бюджет України на 2007 та 2008 роки», якими було зупинено дію чинності норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим особам, заподіяної внаслідок втрати профпрацездатності на 2006, 2007 роки, а на 2008 рік - дію цих норм припинено.

Також необгрунтованими вважає колегія суддів й доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, оскільки відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я, випливають з порушення особистих немайнових прав, а тому відповідно до п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України, не мають строку позовної давності.

Інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи і висновками суду й не можуть бути підставою для скасування рішення.

Однак, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом без урахуванням роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. з подальшими змінами, відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, характер отриманого професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі.

На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції, є завищеним.

За таких обставин, колегія суддів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, й, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер професійного захворювання, і пов'язані з ним фізичні і моральні страждання позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що наступили, вважає необхідним змінити рішення суду, зменшити розмір стягнутої моральної шкоди з відповідача на користь позивача з 20000 грн. до 12000 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

До складу судових витрат діюче цивільно-процесуальне законодавство відносить також витрати на правову допомогу, тобто витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права (п.2 ч.3 ст. 79, ч.1 ст. 84 ЦПК України).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції в поряду ст. 88 ЦПК України стягнув з відповідача на користь позивача 200 грн. витрат на правову допомогу, які, як вважає, колегія суддів, всупереч діючому законодавству та встановленим обставинам, помилково відніс до складу судових.

Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є представником ОСОБА_2 за дорученням (а.с. 33) й приймала участь як в суді першої, так і апеляційної інстанцій, як його представник.

Отже, ОСОБА_3 має процесуальний статус саме представника ОСОБА_2, що передбачено ст.ст. 26, 42 ЦПК України, і не може одночасно мати процесуальний статус особи, яка надає правову допомогу.

Крім того, документи, на які посилається ОСОБА_3, як на підтвердження її статусу особи, яка надає правову допомогу, а саме: договір про надання юридичних послуг № 14/05/1 від 14.05.2009 року, укладений між СПД ФО ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 52) та квитанція від 15.05.2009 року, за якою ОСОБА_2 на користь СПД ФО ОСОБА_3 сплачено 200 грн. за складання позовної заяви (а.с. 7), колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі документи підтверджують те, що ОСОБА_3 надавала ОСОБА_2 юридичні послуги саме як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, а не як адвокат або інший фахівець в галузі права.

Враховуючи вищевикладене й те, що витрати, пов'язані з оплатою участі у справі представника сторони не відносяться до судових витрат і не підлягають розподілу між сторонами в порядку, передбаченому ст.. 88 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині стягнення витрат на правову допомогу підлягає скасуванню на підставі п.3, п.4 ст. 309 ЦПК України в зв'язку з невідповідністю рішення суду першої інстанції обставинам справи, порушенням норм процесуального права, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у стягненні на користь позивача витрат на правову допомогу.

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального закону.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.3, п.4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 07 вересня 2009 року змінити, зменшити розмір моральної шкоди, стягнутої з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області на користь ОСОБА_2, з 20000 грн. до 12000 грн.

В частині стягнення витрат на правову допомогу рішення суду скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у стягненні на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу в сумі 200 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.