ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2006 р. | № 33/223-04 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | М. Остапенка, |
суддів: | Є. Борденюк, В. Харченка, |
розглянувши матеріали касаційної скарги | Дочірньої компанії (ДК) “Газ України” Національної енергетичної компанії (НАК) “Нафтогаз України” |
на постанову | від 14.03.2006 року |
Харківського апеляційного господарського суду |
у справі | № 33/223-04 |
за позовом | ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” |
до | Відкритого акціонерного товариства (ВАТ) “Куп’янський ливарний завод” |
про | стягнення 385 531,00 грн. |
В судове засідання прибули представники сторін: |
позивача | представник за довіреністю |
відповідача | Савенко О.Ю. (дов. від14.10.2005 року) |
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” звернулося з позовною заявою про стягнення з ВАТ “Куп’янський ливарний завод” 385 531,40 грн., у тому числі 269 859,25 грн. основного боргу, 37 828,33 грн. пені, 18 890,15 грн. штрафу, 37 223,52 грн. інфляційних, 21 730,15 грн. відсотків річних за договором № 10/16-1342Р-06/01-494 про розрахунки за спожитий природний газ, укладеним 14.08.2001 між сторонами у справі та ВАТ “Харківгаз”, відповідно до умов якого сторони за договором домовилися вважати, що покупець-відповідач у справі спожив у 1999 році газ, який є власністю продавця (позивача) та зобов’язався його оплатити на умовах договору. ВАТ “Харківгаз” виступило транспортною організацією газу.
У відповідності до п. 2 договору, сторони зазначили, що враховуючи, що ДК “Газ України” має нерозподілений газ за 1999 рік, сторони підтвердили, що ДК “Газ України” передав, а ВАТ “Куп’янський ливарний завод” прийняв газ в обсязі 700 551 куб. м. у грудні 1999 року по ціні 1000,0 куб. м. газу 60 дол. США у тому числі ПДВ –0%. Оплата за газ має бути здійснена грошовими коштами шляхом 100% оплати протягом 15 днів з моменту підписання договору.
15.10.2001 між сторонами підписаний акт подачі-приймання природного газу загальною вартістю 224883,88 грн.
Відповідачем зобов’язання за договором не виконані.
Так як пунктом 11.6 Закону України “Про податок на додану вартість” зазначено, що положення цього Закону, які стосуються встановлення нульової ставки податку на додану вартість з продажу, діють до 01.01.2000, а договір про розрахунки за спожитий у 1999 році газ укладений 14.08.2001, то відповідач зобов’язаний сплатити також 20% податку на додану вартість зі спожитого газу.
За прострочку виконання грошового зобов’язання відповідачу нарахована пеня, штраф, річні, інфляційні.
Рішенням господарського суду Харківської області від 22.12.2005 (колегія суддів: А. Савченко, Л. Ковальчук, В. Усатий) позовні вимоги задоволені у частині стягнення 224 883,88 грн. боргу, 31 019,75 грн. інфляційних, 18 108,54 грн. річних. У решті заявлених позовних вимог у позові відмовлено з огляду на те, що ухвалою арбітражного суду Харківської області від 08.05.2001 порушене провадження у справі про банкрутство відповідача та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, у межах дії якого не нараховується неустойка; позов заявлений про стягнення боргу за спожитий відповідачем газ у 1999 році, у період дії законодавчого положення про застосування з продажу цього газу податку на додану вартість за нульовою ставкою.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2006 (колегія суддів: В. Олійник, Т. Кравець, О. Істоміна) рішення у справі скасоване, позовні вимоги залишені без розгляду.
Постанова суду мотивована тим, що позивачем не надано на вимоги суду документів, які б підтверджували б, що ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” є правонаступником ЗАТ “Торговий дім “Регіон”; зазначена дебіторська заборгованість передана йому від ЗАТ “Торговий дім “Регіон” по передаточному балансу; коли та за яким договором ЗАТ “Торговий дім “Регіон” поставив відповідачу газ.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на порушення судом при ухваленні оскаржуваної постанови процесуальних норм щодо оцінки доказів у їх сукупності, розподілу між сторонами обов’язку доказування. Так, відповідач, не заперечуючи поставку газу йому у грудні 1999 року ЗАТ “Торговий дім “Регіон”, не підтвердив відсутність права власності на газ у позивача, на чому якраз і будуються позовні вимоги, а не на праві правонаступництва.
Обов’язок покупця оплатити спожитий газ його власнику, витікає із укладеного між сторонами договору, який не визнаний судом не дійсним.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що оскаржувана постанова у справі підлягає до зміни, виходячи з такого.
Позов заявлений про стягнення з відповідача боргу, який виник внаслідок невиконання останнім зобов’язань, покладених на нього відповідно до умов договору про розрахунки за спожитий газ № 10/16-1342Р-06/01-494 від 14.08.2001 та про застосування до відповідача відповідальності за неналежне виконання грошового зобов’язання.
Пунктом 1 цього договору зазначено, що враховуючи той факт, що покупець (відповідач) спожив у 1999 році природний газ, не підтверджений актами прийому-передачу газу у зв’язку з тим, що він мав договірні відносини з іншим постачальником (обсяг газу у якого не підтверджений), сторони домовилися вважати, що покупець спожив газ, який є власністю продавця (позивача) та зобов’язується оплатити його на умовах цього договору.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на те, що у 1999 році ним отриманий природний газ за договором на постачання природного газу від 21.01.1999, укладеним з ЗАТ “Торговий дім “Регіон”. Так як позивач не посилається на обставини правонаступництва його ЗАТ “Торговий дім “Регіон”, або інші обставини заміни сторони у зобов’язанні за договором на постачання природного газу від 21.01.1999, що є підставами позову, то не подані ним витребувані судом ухвалою від 21.02.2006 матеріали, що могли б підтвердити зазначені вище обставини, не можуть бути підставою для залишення позову без розгляду, оскільки змінюються підстави позовних вимог.
Відповідно до положень ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона, прокурор, які порушують клопотання перед господарським судом про витребування доказів, повинні докладно зазначити обставини, які можуть підтвердити ці докази.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).
Та обставина, що відповідач отримував природний газ у 1999 році від ЗАТ “Торговий дім “Регіон”, є обставиною заперечення проти позову, яка не може бути підставою залишення позову без розгляду.
Однак, умова договору про розрахунки за спожитий природний газ щодо факту поставки відповідачу у 1999 році природного газу, який є власністю. позивача, передбачає обов’язок позивача довести факт поставки газу, його приналежність позивачу на праві власності, та зобов’язання відповідача здійснити оплату спожитого газу власнику. Обов’язок власника довести його право на отримання оплати може заперечуватися, наприклад, зобов’язанням покупця перед постачальником, який не обов’язково є власником майна.
Зважаючи на те, що позивач не посилається на обставини, як юридичні факти, виникнення у нього права вимоги оплати газу, у позові слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11112, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДП “Газ України” НАК “Нафтогаз України” залишити без задоволення.
Постанову від 14.03.2006 Харківського апеляційного господарського суду у справі № 33/223-04 змінити.
Частину 2 резолютивної частини постанови у частині залишення без розгляду позову ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” до ВАТ “Куп’янський ливарний завод” про стягнення 385531,00 грн. скасувати. У позові відмовити. Скасувати частину з резолютивної частини постанови.
У решті –постанову залишити без зміни.
Головуючий, суддя М.Остапенко
Судді: Є.Борденюк
В.Харченко