Справа №22-ц-573 2007р. Головуючий у 1-й інстанції Бойко В.Б.
Категорія 44 Суддя-доповідач Смирнова Т.В.
РІШЕННЯ іменем України
03 травня 2007 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області у складі:
головуючого - Смирнової Т.В.
суддів - Данильченко Л.О., Ведмедь Н.І.
з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.
та осіб, які беруть участь у справі - представника позивача,
відповідача ОСОБА_1. та його представника
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 березня 2007 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «СЕЛМІ» до ОСОБА_1, третя особа: Сумський міський центр зайнятості, про стягнення грошової суми, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 06 березня 2007 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1. на користь ВАТ «СЕЛМІ» 442 грн. 86 коп. з послідуючим перерахунком раніше утриманих сум податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнуто з ОСОБА_1. на користь ВАТ «СЕЛМІ» судовий збір 51 грн. та витрати на ІТЗ 30 грн.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідач невірно тлумачить норму цивільного закону і що вихідна допомога не є заробітною платою чи прирівняним до неї платежем, а є спеціальною, передбаченою законодавством виплатою, яка призвана матеріально забезпечити звільненого працівника протягом певного часу, необхідного для підшукування нової роботи. За таких підстав, суд дійшов висновку, що до вихідної допомоги не може бути застосована норма ст. 1215 ЦК України, а тому ця виплата підлягає поверненню.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апелянт вважає, що суд порушив норми матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд вийшов за межі позову.
На думку апелянта, на вихідну допомогу розповсюджується дія ст. 1215 ЦК України, оскільки вихідна допомога є виплатою, що надана особі як засіб до існування, про що зазначено у статті.
Крім того, апелянт вважає, що стягнення з нього судом суми 442 грн. 86 коп. є взагалі незаконним, оскільки він фактично отримав вихідну допомогу у сумі 385 грн. 29 коп., а різниця - це прибутковий податок, який перерахований до бюджету відповідного рівня. Також апелянт зазначає, що у останньому судовому засіданні сам позивач зменшив позовні вимоги з 442, 86 грн. до 385,29 грн. і виклав ці вимоги у письмовій формі, але суд проігнорував їх (а.с.118-120), судом не вирішено питання про звільнення відповідача від сплати судових витрат.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення апелянта, його представника, які підтримали доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, яка частково визнає скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - зміні, з наступних підстав.
Як було встановлено судом першої інстанції, відповідач працював в ВАТ «СЕЛМИ» інженером по патентній та винахідницькій роботі, а наказом від 13 грудня 2005 року його було звільнено з займаної посади за ст. 40 п. 1 КЗпП України. При звільненні він отримав вихідну допомогу в сумі 442, 86 грн.
Рішенням апеляційного суду Сумської області від 17 квітня 2006 року ОСОБА_1. поновлено на роботі, стягнуто на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, за винятком допомоги по безробіттю, 1021 грн. 26 коп. з послідуючим утриманням прибуткового податку та інших обов'язкових платежів при виплаті коштів, стягнуто 400 грн. моральної шкоди.
Рішення суду було виконане.
Позивач вважав, що оскільки ОСОБА_1. було поновлено на роботі, виплачено всі присуджені суми, а наказ про звільнення за скороченням чисельності - скасовано, то відпала підстава для виплати вихідної допомоги, а тому слід стягнути з відповідача 442,86 грн. вихідної допомоги та 178,10 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу, а всього 620 грн.96 коп. (а.с.3-5)
21 грудня 2006 року в суді першої інстанції позивач відмовився від частини позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 178,10 грн., і відмова була прийнята судом (а.с.92).
Крім цього, 26 лютого 2007 року позивач подав заяву про зменшення суми вихідної допомоги, що підлягає стягненню з відповідача: з 442,86 грн. до 385,29 грн., тобто без прибуткового податку (а.с. 118-120), при цьому також надав розрахунок (а.с. 131).
Однак суд першої інстанції вирішив стягнути з ОСОБА_1. на користь позивача 442 грн. 86 коп., при цьому поклавши на позивача обов'язок зробити перерахунок раніше утриманих сум податків та інших обов'язкових платежів.
На цю помилку суду посилається апелянт, який вважає, що не повинен повертати позивачу суму прибуткового податку.
В засіданні апеляційного суду представник позивача погодився з позицією апелянта в цій частині і вважає, що слід було стягнути 385 грн. 29 коп., тобто кошти, які фактично отримав ОСОБА_1. як вихідну допомогу.
З врахуванням матеріалів справи, та виходячи з того, що з нарахованої суми 442 грн. 86 коп. вихідної допомоги позивачем було утримано прибутковий податок і фактично виплачено ОСОБА_1. 385 грн. 29 коп., то слід було і стягнути саме цю суму, а не 442 грн. 86 коп. з послідуючим перерахунком раніше утриманих сум податків та інших обов'язкових платежів.
Оскільки судом першої інстанції допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, то в силу п.1 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду підлягає зміні, з визначенням суми стягнення з ОСОБА_1. 385 грн. 29 коп. замість 442 грн. 86 коп., зазначеної судом першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги щодо виходу суду за межі позовної заяви є безпідставними, оскільки позов було заявлено про стягнення вихідної допомоги і саме цей позов судом розглянуто. Те, що суд застосував до спірних правовідносин інші норми матеріального права, а не ті, на які посилався позивач, не можна вважати виходом за межі заявлених вимог, оскільки за ст. 214 ч.1 п.4 ЦПК України саме суд під час ухвалення рішення визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Висновок суду щодо наявності підстав для стягнення з ОСОБА_1. виплаченої вихідної допомоги є правильними.
Зокрема, згідно зі ст. 44 КЗпП України, підставою для виплати вихідної допомоги є звільнення працівника за ст. 40 п. 1 КЗпП України.
Звільнивши відповідача за скороченням штату, позивач у відповідності до цієї норми сплатив ОСОБА_1. вихідну допомогу. Проте відповідач вважав звільнення незаконним, поновився на роботі за рішенням суду з часу звільнення і таким чином втратив правові підстави для утримання ним коштів, отриманих як вихідну допомогу при звільненні.
Тобто, якщо немає звільнення - то не може бути і вихідної допомоги.
При цьому слід взяти до уваги, що за весь час вимушеного прогулу по день постановления судом рішення про поновлення на роботі, на користь ОСОБА_1. стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Таким чином, застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України є правильним і суд обґрунтовано не погодився з позицією ОСОБА_1. щодо застосування ст. 1215 ЦК України, навівши певні мотиви у прийнятому рішенні.
Вірність такої позиції суду підтверджується і роз'ясненням Верховного Суду України в п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів», де зазначено, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується вихідна допомога. Тобто, не можна за один період часу одержати подвійну виплату.
Відсутні підстави для звільнення відповідача від сплати судових витрат відповідно до ч. З ст. 82 ЦПК України.
При зверненні з позовом до суду позивач сплатив судовий збір, позов задоволено, тому у відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України суд вірно стягнув з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.
Неправильним є посилання апелянта на наявність підстав для скасування рішення внаслідок порушень, передбачених ч. 4 ст. 311 ЦПК України, а саме: розгляду справи за відсутності органу Державного казначейства, оскільки ця установа до участі у справі не притягувалась, а у апелянта відсутні будь-які повноваження на представництво інтересів органу казначейства у суді.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст. 303, ст. 307, ст. 309 ч.1 п. 1, ст. 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів:
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 березня 2007 року в даній справі змінити, та стягнути з ОСОБА_1 385 грн. 29 коп. на користь ВАТ «СЕЛМІ», а не 442 грн. 86 коп., як зазначено в рішенні суду.
В іншому це рішення суду залишити без зміни.
Рішення набрало законної сили і може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.