Справа   № 22-ц- 23515 /2010 р.                                                                         Головуючий І-ої інстанції: Білецька А.М.

Категорія: договірні                                                                                    Доповідач:  Івах А.П.

                                                           РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

    8 грудня 2010 року     судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

                                   головуючого – Пшенічної Л.В.,

                                   суддів –   Івах А.П., Борової С.А.,

                                   при секретарі – Варюшичевій А.С.,    

       розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – нотаріус сьомої Харківської державної нотаріальної контори Іванової Оксани Василівни про розірвання договору довічного утримання, -

                                                           в с т а н о в и л а:

          26 серпня 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, просив розірвати договір довічного утримання від 01.07.2008 року, укладений між ним та ОСОБА_1; повернути сторони за вказаним договором в первісний стан, визнавши за ним, ОСОБА_2, право власності на квартиру АДРЕСА_1.

         В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що згідно умов договору від 01.07.2008 року він передає у власність ОСОБА_1 належну йому на праві приватної власності двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, а позивач ОСОБА_1 бере на себе зобов’язання довічно повністю утримувати його, забезпечувати харчуванням, одягом та необхідною допомогою. Вартість матеріального забезпечення визначена сторонами у розмірі мінімальної пенсії щомісячно.

         Оскільки ОСОБА_1 взяті на себе зобов’язання не виконував, а прямо заявляв про те, що відмовляється від надання йому будь-якої допомоги, мотивуючи це відстанню від місця проживання позивача: АДРЕСА_1 до свого помешкання: АДРЕСА_2, тому він змушений звернутися до суду.

         Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 червня 2010 року позов задоволено частково. Розірвано договір довічного утримання від 01.07.2008 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

         Сторони за договором довічного утримання від 01.07.2008 року повернуто в первісний стан та визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

         Скасовано заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1, накладену нотаріусом сьомої Харківської державної нотаріальної контори Івановою О.В.

         З відповідача ОСОБА_1 стягнуто витрати на правову допомогу у розмірі 707, 2 грн., 51 грн. – судового збору та 120 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

         В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування рішення суду першої з направленням справи на новий розгляд. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

         Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що сторонами були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного:

         Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази у їх сукупності, встановив фактичні обставини по справі, правильно визнав юридичну природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами і закон, що їх регулює.

         У відповідності до вимог ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

         По справі достовірно встановлено, що між сторонами 1 липня 2008 року було укладено договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1, належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1, а останній зобов’язувався довічно повністю утримувати ОСОБА_2, забезпечуючи його одягом та необхідною допомогою. Вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу та необхідної допомоги) визначена сторонами у розмірі мінімальної пенсії щомісячно (а. с. 5).

         Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем ОСОБА_1 не виконувалися взяті на себе зобов’язання відповідно до умов договору довічного утримання, укладеного між ними.

         Висновок суду ґрунтується на основі з’ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, яким суд дав належну оцінку, відповідає вимогам ст. ст. 57, 59, 64 ЦПК України, ст. ст. 629, 651, 744, 756 ЦК України.

         Статтею 629 ЦК України передбачена обов’язковість виконання сторонами, взятих на себе за договором зобов’язань.

         Згідно положень ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

         Відповідно до ст. 756 ЦК України у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

         Оскільки ОСОБА_1 за період з 1 липня 2008 року по день ухвалення рішення не надав будь-якої матеріальної допомоги ОСОБА_2, чим істотно порушив умови укладеного між ними договору довічного утримання, суд підставно розірвав вказаний договір та повернув сторони у первісний стан, визнавши знов за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1.    

         Приймаючи до уваги конкретні обставини по справі у їх сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального права, таке, що відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України.

         Доводи, які викладено в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують.  

         Разом з тим рішення підлягає зміні, шляхом його скасування в частині стягнення з ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, оскільки позивачем ОСОБА_2 не надано достовірних доказів про сплату ним суми за надання правової допомоги. Ксерокопія квитанції, яка надана позивачем, що міститься на а. с. 53, належним чином не завірена і не може бути підтвердженням того, що ОСОБА_2 сплачував гроші за надання йому правової допомоги згідно договору, укладеного між ним та адвокатом ОСОБА_3  

         Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -              

в и р і ш и л а:

         Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

         Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 червня 2010 року змінити, скасувати його в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у сумі 707, 2 грн.

         Відмовити ОСОБА_2 у стягненні на його користь витрат на правову допомогу.

         В іншій частині рішення залишити без змін.

         Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий –

      Судді: