ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2010 р. Справа № 2-а-5174/10/0270 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича,
при секретарі судового засідання: Оніщенку Петрі Анатолійовичу
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1
відповідача : Комісарчук М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до: територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області
про: визнання незаконною та скасування постанови про застосування фінансових санкцій
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся фізична особа – підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач) до територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області (далі – відповідач) з позовом про визнання незаконною та скасування постанови про застосування фінансових санкцій.
В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає наступне.
06.12.2010 року т.в.о. начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області було винесено постанову №115881 про застосування до позивача фінансових санкцій в розмірі 1700 грн. за допущення порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена ч. 1 абз. 3 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а саме здійснення вантажних перевезень автомобільним транспортом без ліцензійної картки.
Позивач вважає, що вказана постанова є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на відсутність обставин, які слугували підставою для її винесення. Позивач зазначив, що коли він в черговий раз 03.08.2010 р. звернувся до відповідача з проханням видати ліцензійну картку на автомобіль, який він використовує в своїй підприємницькій діяльності, йому було повідомлено, що у зв’язку з тим, що бланки ліцензійних умов відсутні, а тому він може виконувати вантажні перевезення на підставі виданої ліцензії. При цьому позивач зазначає, що ліцензійна картка йому видана була лише в день написання даного позову. Оскільки, в даному випадку, на думку позивача, вини у відсутності ліцензійної картки у нього немає, то застосування фінансових санкцій за вищевказане порушення є неправомірним.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та надані у справу докази.
Представник відповідача позов не визнала, просила суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та залишити в силі постанову № 115881 від 06.12.2010 р., оскільки вважає, що її винесено відповідно до вимог чинного законодавства.
Заслухавши пояснення учасників процесу по суті заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи та надані у справу докази, суд встановив наступне.
Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 09.06.2005 р. в сфері діяльності автомобільного вантажного транспорту (а.с.9).
Постановою т.в.о. начальника територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області Соколовського О.Д. № 115881 від 06.12.2010 р. до позивача застосовано фінансові санкції в сумі 1700 грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена ч. 1 абз 3. ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” (а.с.4).
Як встановлено в судовому засіданні, підставою винесення оскаржуваної постанови була відсутність у позивача ліцензійної картки.
Судом встановлено, що дана постанова про накладення фінансових санкцій направлялась відповідачу супровідним листом за вих. № 02-3/6673 від 08.12.2010 р. (а.с.4 – на звороті).
Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суб’єкта владних повноважень, звернувся до суду з позовом про визнання його незаконним та скасування.
Судом також досліджувались та були долучені до матеріалів справи наступні документи, а саме: лист територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області №02-2/6195 від 10.11.2010 р. (а.с.5), ліцензія серії НОМЕР_2 (а.с.6), ліцензійні картки до ліцензії серії НОМЕР_2 (а.с.7,8).
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень представника відповідача та наданих у справу доказів, суд виходить з наступного.
Відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт встановлена Законом України “Про автомобільний транспорт”.
Пункт 17 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про автомобільний транспорт” визначає поняття автомобільного перевізника, як фізичну або юридичну особу, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред’являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для фізичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є: для автомобільного перевізника - ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.
Абзацом 3 ч. 1 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” передбачено відповідальність у вигляді штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 1 вищевказаного Закону послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 р.
Згідно з п. 2 цього Порядку державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб’єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Як встановлено в судовому засіданні, основною підставою для винесення оскаржуваної постанови, була відсутність у позивача ліцензійної картки, яка необхідна для фізичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.
Судом встановлено, що у позивача дійсно була відсутня належним чином оформлена ліцензійна картка, однак суд зазначає, що безумовною підставою притягнення особи до відповідальності за вказане порушення є наявність її вини у цьому.
Проте в даному випадку суд не вбачає вини позивача у вчиненні даного порушення, оскільки як вбачається з листа від 10.11.2010 р. №02-2/6195 територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області 03.08.2010р. було зареєстровано заяву позивача на отримання ліцензійної картки до ліцензії серії НОМЕР_2, при цьому саму ліцензійну картку видано не було у зв’язку з відсутністю бланків ліцензійних карток.
Оскільки на момент проведення перевірки позивач не мав належним чином оформленої ліцензійної картки з вини відповідача, тому позивач не повинен нести відповідальність за порушення ч. 1 абз 3. ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
Таким чином посадовими особами відповідача встановлено не всі обставини, які б свідчили про здійснення позивачем перевезень вантажу без додержання вимог спеціального законодавства.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому, як наслідок, наявні підстави для визнання незаконною та скасування постанови про застосування фінансових санкцій.
Відповідно до ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, постанова територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області від 06.12.2010 р. № 115881 про застосування фінансових санкцій в сумі 1700 грн. є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати із Державного бюджету України. Квитанцією від 13.12.2010 р. документально підтверджено судові витрати здійснені позивачем в розмірі 3,40 грн., а тому вони підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати незаконною та скасувати постанову територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області №115881 від 06.12.2010 р. про застосування фінансової санкції в сумі 1700 грн. до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ід. код НОМЕР_1).
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3 (три) грн. 40 коп.
Повний текст постанови оформлено 30 грудня 2010 року.
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович