Справа № 22-1306 ас Головуючий 1 інстанції-Зайченко С.В.
Категорія 13 Доповідач - Сукманова Н.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючого- Новодворської О.І. суддів: Сукманової Н.В., Кіянової С.В. при секретарі Коваленко Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Центрально- Міського районного суду м Горлівки Донецької області від 10 травня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Міського районного управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про стягнення грошової допомоги ,-
ВСТАНОВИВ:
У січня 2006 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги за 2004 та 2005 роки.
Він посилався на те, що згідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому як учаснику бойових дій , щорічно до 5-го травня відповідачем повинна надаватись одноразова грошова допомога у розмірі 5ти мінімальних пенсій за віком. У порушення цього у 2004 та 2005 роках сплату провели частково 2004 році - 120 гривень, у 2005 році - 250 гривень,однак, це не відповідає положенням названого Закону.
Просив постановити рішення, яким стягнути з відповідачів на свою 1752,25 гривень з розрахунку мінімальної пенсії за віком у 2004 році -92,45 гривень, у 2005 році - 332 гривні.
Постановою Центрально- Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 10 травня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача вказує, що постанова суду ухвалена з порушенням норм матеріального права. На її думку судом не враховані положення вказаного Закону, безпідставно прийняті до уваги норми Бюджетного Кодексу України та Законів про бюджет України на 2004-2005 роки. Висновки суду суперечать ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст.22 Конституції України, згідно з якою не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та " свобод громадян.
Просила постанову суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.
Від відповідача надійшло письмове заперечення на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду без змін, оскільки, вона постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши
підстави апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає відхиленню, а
постанова суду першої інстанції залишенню без змін з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є учасником бойових дій , це підтверджується посвідченням серії АА НОМЕР_1 , виданим 19.02.1996 року Центрально-Міським райвійськоматом м.Горлівки Донецької області, /а.с.10/.
Дійсно відповідно до ст. 12 п. 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач має право на отримання до 5-го травня щорічної одноразової грошової допомоги в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень ч.2 ст.95 Конституції України, якою встановлено, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь які видатки держави на загальносуспільні потреби і цільове спрямування цих видатків, а також ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» згідно якої фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону , здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Частиною другою ст.4 Бюджетного Кодексу України встановлено, що при здійсненні
бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише
в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та
закону про Державний бюджет України.
Судом першої інстанції правильно зазначено, що одноразова допомога учасникам бойових дій згідно з підпунктом «б» п.9 ст. 87 Бюджетного кодексу України відноситься до видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення і здійснюються з Державного бюджету України і її обсяги не можуть визнаватися будь-яким іншим законом, крім Закону про Державний бюджет України.
Законами України про Державний бюджет України ,які приймалися у відповідні роки , були встановлені такі розміри даного виду допомоги, у 2004 року- 120 гривень/ ст. 44 Закону України « Про державний бюджет на 2004 рік», а у 2005 році -250 гривень / ст. 30 Закону України « Про державний бюджет на 2005 рік», вищезазначені виплати були отримані позивачем в повному обзязі.
Посилання представника позивача в апеляційній скарзі на те, що Рішенням
Конституційного суду від 01.12.2004 року № 20-рп/2004 р. Положення ст. 44 Закону
України « Про Державний бюджет України на 2004 рік » визнані
неконституційними і втратили силу з дня ухвалення данного рішення , тобто з 01.12.2004 року , не можна прийняти до уваги, оскільки, судом першої інстанції правильно зазначено, що це не може бути застосовано до правовідносин, які виникли до його прийняття , а як вбачається вищезазначені правовідносини виникли до 01.12.2004 року.
Таким чином, висновок суду про те, що вимоги позивача про стягнення на його користь недосплачених сум грошової допомоги за 2004-2005 роки задоволенню не підлягають є правильними і відповідають діючому законодавству.
Як вбачається доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції , рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст..ст. 198п.1, 200, п.1 ч.І ст. 205, 206 КАС України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.
Постанову Центрально- Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 10 травня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання нею законної сили.