Головуючий у 1 інстанції – Єлісєєвої Т.Ю.
Справа № 22ц- 15404/2010р. Доповідач – Черненкова Л.А.
Категорія - 52
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2010 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А
суддів - Дерев`янка О.Г., Красвітної Т.П.
при секретарі - Грало О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат» на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат» про визнання незаконними і скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення сум, -
В С Т А Н О В И Л А:
22 липня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною позовною заявою, в якій просила суд визнати незаконними та скасувати наказ генерального директора ВАТ «АМК» № 216 від 30.03.2009 року «Про удосконалення структури управління комбінату» та наказ генерального директора ВАТ «АМК» № 262 від 01.04.2009 року «Про майбутнє вивільнення працівників обтискового цеху у зв’язку із скороченням штату», поновивши строк на їх оскарження; визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора ВАТ «АМК» № 350 від 08.05.2009 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», поновивши строк на його оскарження; визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора ВАТ «АМК» № 496/к від 08.07.2009 року «Про звільнення через скорочення штату робітників»; поновити її на роботі у відповідача на посаді начальника бюро організації праці обтискового цеху; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу на момент ухвалення рішення у справі та у відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 50 000 грн.; судові витрати віднести на рахунок відповідача. В обґрунтування позову посилалася на те, що працюючи з 10.08.1976 року на підприємстві відповідача, з 27.02.1992 року вона працювала на посаді начальника бюро організації праці обтискового цеху на підставі розпорядження № 33/к від 27.02.1992 року. На підставі наказу № 496/к від 08.07.2009 року її звільнили за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України через скорочення у штаті підприємства посади, яку вона не займала, та провели з нею розрахунок. До виконання обов’язків за посадою, яку вона обіймала, її не допускають. Вважає, що рішення про скорочення штату прийнято неповноважною особою без дійсних змін в організації виробництва та праці. При прийнятті рішення про звільнення було проігнороване її переважне право на залишення на роботі, та їй оголошено догану наказом № 350 від 08.05.2009 року з метою отримати згоду профспілки на звільнення.
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2009 року ухвалено: позов ОСОБА_1 задовольнити частково; поновивши строк оскарження, визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора ВАТ «АМК» № 216 від 30.03.2009 року «Про удосконалення структури управління комбінату»; поновивши строк оскарження, визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора ВАТ «АМК» № 262 від 01.04.2009 року «Про майбутнє вивільнення працівників обтискового цеху у зв’язку із скороченням штату»; визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора ВАТ «АМК» № 350 від 08.05.2009 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності в частині оголошення догани ОСОБА_1; визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора ВАТ «АМК» Шевченка Т.Г № 496/к від 08.07.2009 року про звільнення через скорочення штату робітників ОСОБА_1; поновити ОСОБА_1 на роботі у відповідача на посаді начальника бюро організації праці обтискового цеху з 09 липня 2009 року; стягнути з відповідача на користь позивача за весь час вимушеного прогулу 11192,34 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.; в іншій частині вимог відмовити; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення 3 730,78 грн.; стягнути з відповідача на користь держави судові витрати в сумі 111,32 грн. і 120 грн..
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2010 року заяву ВАТ «АМК» про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ВАТ «Алчевський металургійний комбінат» (далі ВАТ «АМК») просить скасувати рішення суду від 12 жовтня 2009 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що доказів здійснення у встановленому законом порядку переведення позивача на роботу на посаді, яка скорочується, не надано, а тому суд відкидає, як невстановлений факт такого переводу, а оскаржуваний наказ № 350 від 08.05.2009 року підтверджує, що позивач на час звільнення продовжувала працювати на посаді начальника бюро організації праці цеху, яка наказом № 216 не скорочувалася. Накази № 216 і № 262 отримані позивачем 02.04.2009 року, що не спростовано відповідачем, та суд дійшов висновку про сумнівність черговості і часу підписання цих наказів з пояснень позивачки та відомостей з «Порядку ведення діловодства» у зв’язку з візуванням наказу № 216 від 30.03.2009 року юридичним відділом і заступником директора по персоналу відповідно 31.03.2009 року і 01.04.2009 року, тому суд відкидає ці накази як недостовірні в частині дати їх підписання і переконаний в тому, що спочатку був погоджений проект наказу щодо визначення персонально осіб, які мають підпадати під вивільнення, і лише згодом проект наказу про скорочення посад і професій у штатному розписі під цих осіб, а підписані ці накази генеральним директором відповідача одночасно не раніше 02.04.2009 року. Для доведення протилежного відповідач доказів суду не надав. Суд визнав, що в наказах №№ 216 і 262 генеральним директором відповідача не вказано підстав їх видання і порушено порядок проведення скорочення штату працівників, встановлений наказом № 138 від 11.03.2009 року та існують неспростовні сумніви у відсутності особистих мотивів щодо визначення працівників, які мають бути вивільнені, гарантії яких на переважне право на залишення на роботі істотно порушені, що за всяких обставин тягне незаконність наказів №» 216,262. Оскільки відповідач не надав доказів, які б прямо вказували, що від імені відповідача питання чисельності працівників і штатного розпису повноважний вирішувати одноособово генеральний директор, то наказ № 216 має бути визнаний незаконним також з підстав видання його особою, яка не має на це права. Також, оскільки не встановлено переведення позивача на роботу на посаді начальника бюро організації праці і заробітної плати обтискового цеху підприємства відповідача в установленому законом порядку за її письмової згоди, то наказ № 262 має визнаватися незаконним з підстав порушення ст. 32 КЗпП України. Через погіршення стану здоров`я, що підтверджено довідкою лікаря від 16.07.2009 року, позивач не мала можливості вчасно звернутися за належним захистом своїх прав. Цей факт підтверджується зверненням працівників, в тому числі і позивача, за захистом трудових прав до голови профкому підприємства та комісії з трудових спорів, які відмовили в розгляді звернення. Також суд приймає до уваги, що комісія з трудових спорів не вмотивувала своє рішення, прийняте за скаргою позивача щодо законності наказів № № 216,262. Таким чином, суд визнав поважними причини оскарження цих наказів одночасно з наказом про звільнення після закінчення тримісячного строку, який згідно з ст. 234 КЗпП України підлягає поновленню. Відповідач не спростував жодними доказами того, що ним на тотожних посадах начальників бюро організації праці в інших цехах (на інших робочих місцях) залишені працівники принаймні з такою же освітою, як у позивача ( вища освіта за спеціальністю економіка і організація металургійної промисловості) і з кваліфікацією та продуктивністю праці не вище за позивача. Відтак, за інших рівних умов, позивач, маючи на утримані 19-річну дочку, яка здобуває вищу освіту, як ветеран праці комбінату мала право на переважне залишення на роботі з підстав тривалого безперервного стажу роботи на даному підприємстві та відсутності в її сім`ї інших працівників з самостійним заробітком. Наказом № 350 від 08.05.2009 року позивачу оголошена догана за фактом порушень, яких не виявила проведена планова ревізія. Суд визнав вказаний наказ незаконним, як такий, що суперечить вимогам ст.ст. 147, 149 КЗпП України у зв’язку з чим за ст. 16 ЦК України наказ підлягає скасуванню. Суд дійшов висновку, що продуктивність праці, кваліфікація і підстави для переважного залишення позивача на роботі, відповідач не розглядав і з наміром залишив поза увагою. Таким чином, наказ генерального директора відповідача № 496/к від 08.07.2009 року виданий з порушенням прав позивача, передбачених ст. 42 КЗпП України, а так само пов’язаний з скороченням у штаті посади, на якій позивач не працювала. Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача належить стягнути її середній заробіток за три місяця вимушеного прогулу з розрахунку 178,72 грн. середньоденного заробітку, вирахуваного з середньомісячної кількості 167 робочих годин, що складає 11 192,34 грн. За встановлених дій відповідача з грубого порушення трудових прав позивача сума відшкодування моральної шкоди має бути визначена відповідно до ст. 237-1 КЗпП України і ст. 23 ЦК України, виходячи з тривалості душевних страждань, їх глибини та суті, з тим, щоб позивач мала можливість відчути допомогу адекватну немайновим втратам, понесеним у зв’язку із зневірою у справедливість та людську вдячність за плідну і сумлінну працю впродовж декількох десятиріч, що відіграла відому роль у самоствердженні її особистості та в усвідомленні свого місця в суспільстві, а так само з огляду на тяжкість вимушених змін у життєвих, виробничих і побутових стосунках позивача внаслідок поневірянь та втрати роботи, а тому належить визнати доведеним відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000 грн., яке справедливе настільки, наскільки досягається рівновага інтересів позивача та відповідача.
Проте повністю погодитись із такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення у справі, а саме: виниклі спірні правовідносини; недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, щодо видання наказів відносно змін в організації виробництва та праці, та допустив припущення в обґрунтуванні вирішення спору.
Згідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України передбачена можливість розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку змін в організації виробництва і праці. Під змінами в організації виробництва і праці в п. 1 ст. 40 КЗпП, зокрема, мається на увазі ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Працівника можна звільнити з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП, якщо здійснюється ліквідація, реорганізація, перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочується чисельність або штат працівників.
Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.92 "Про практику розгляду судами трудових спорів" розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис нормативно закріплено щодо підприємств та їх об'єднань у ч. 3 ст. 64 ГК України. Однак, незалежно від того, закріплене таке право законодавчо чи ні, право визначати чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому ним органу. Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників). Але він не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників. І власник має право, на свій розсуд, вносити зміни в штатний розпис.
Задовольняючи позов в частині визнання незаконними та скасування наказів ВАТ "Алчевський металургійний комбінат" № 216 від 30.03.2009 року "Про удосконалення структури управління комбінату" і № 262 від 01.04.2009 року "Про майбутнє вивільнення працівників обтискового цеху у зв'язку із скороченням штату" судом першої інстанції наведені вище норми закону не враховані. Районний суд не звернув увагу на те, що скасування вказаних наказів впливає на обсяг прав і обов’язків інших осіб. Крім того, суд не врахував, що відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, та у зв'язку з цим не перевірив зазначених обставин.
Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ВАТ "Алчевський металургійний комбінат" про поновлення строку оскарження та визнання незаконними та скасування наказів генерального директора відкритого акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" № 216 від 30.03.2009 року "Про удосконалення структури управління комбінату" і № 262 від 01.04.2009 року "Про майбутнє вивільнення працівників обтискового цеху у зв'язку із скороченням штату" скасовує, ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні вказаної частини позову.
Як видно з матеріалів справи і встановлено судом, позивачка, яка працювала у відповідача на посаді начальника бюро організації праці обтискового цеху, була звільнена з роботи з 08.07.2009 року за п. 1 ст. 40 КЗпП - у зв'язку зі скороченням штату робітників згідно наказу № 496/к від 08.07.2009 року на підставі наказу № 262 від 01.04.2009 року «Про майбутнє вивільнення працівників обтискового цеху у зв’язку із скороченням штату» (а.с. 14, 45 том1). Але в цьому наказі за № 262 від 01.04.2009 року (а.с.79,80 том1) зазначені працівники обтискового цеху, які повинні бути попереджені про майбутнє вивільнення, та позивачка за таб. № 55 як начальник бюро організації праці відноситься до загально цехового персоналу за п.1.116, тоді як згідно наказу № 216 від 30.03.2009 року підлягають скороченню із штатного розпису в обтисковому цеху перелічені посади і професії (а.с.77-78 том1) і посада начальника бюро організації праці не зазначена в загально цеховому персоналі (п.1.53 – п.1.56), вказана посада у п.1.57 по відношенню до підрозділу обтискового цеху, а саме: бюро організації праці і заробітної плати – начальник бюро організації труда і заробітної плати. У зв’язку з тим, що посада позивачки відповідно до запису у трудовій книжки значиться як начальник бюро організації праці обтискового цеху згідно розпорядженню № 33/к від 27.02.1992 року (а.с.14 том1), то суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що посада позивачки у відповідача скороченню не підлягала.
Крім того, звільняючи позивачку, відповідач на порушення вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП не запропонував їй іншу роботу.
За п. 1 ст. 40 КЗпП зміни в організації виробництва і праці не є підставою для звільнення. Навіть і конкретні форми змін в організації виробництва і праці - реорганізація і перепрофілювання підприємства - не є підставами для розірвання трудового договору, якщо не скорочується штат або чисельність працівників. Це частково підтверджується частиною третьою ст. 36 КЗпП.
За змістом ч. 2 ст. 40 КЗпП України перед звільненням з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України власник зобов'язаний запропонувати працівнику наявні вакансії, на які той може претендувати з врахуванням його спеціальності, кваліфікації, досвіду трудової діяльності та стану здоров'я.
При здійсненні вивільнення власник або уповноважений ним орган має право в межах споріднених професій та посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою, на іншу посаду, звільнивши з неї менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не було використане, суд не вправі обговорювати питання про доцільність такої перестановки, перегрупування (п. 19 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів").
Частина друга ст. 40 КЗпП допускає звільнення з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 1 ст. 40 КЗпП, лише у випадку, коли працівника неможливо перевести за його згодою на іншу роботу. Власник виключить поновлення працівника на роботі з причини невжиття ним заходів для переведення працівника тільки за умови, що запропонує працівникові, який звільняється, вакансії, на які може претендувати працівник з урахуванням спеціальності, кваліфікації, досвіду трудової діяльності та стану здоров'я.
Не запропонувавши позивачу працевлаштування на виведеній посаді за її спеціальністю, відповідач порушив ч. 2 ст. 492 КЗпП України, тому суд обґрунтовано визнав звільнення проведеним з порушенням закону та поновив позивача на роботі на посаді, з якої її було звільнено, що передбачено ч. 1 ст. 235 КЗпП України. Докази відсутності вакансій на підприємстві у відповідача матеріали справи не містять.
Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що продуктивність праці, кваліфікація і підстави для переважного залишення позивача на роботі, відповідач не розглядав і наказ № 496/к від 08.07.2009 року виданий з порушенням прав позивача, передбачених ст. 42 КЗпП України, а так само пов’язаний з скороченням у штаті посади, на якій позивач не працювала. Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача належить стягнути її середній заробіток за час вимушеного прогулу, що складає 11 192,34 грн., та заперечень щодо розміру вказаної суми сторони не заявили.
Рішення суду в цій частині відповідає обставинам справи, вимогам закону і підстав для його скасування немає.
Тобто незаконно звільнений працівник повинен бути поновлений на попередній роботі.
За таких обставин, посилання апелянта на безпідставне поновлення позивача на посаді є необґрунтованими.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо порушення трудових прав позивача внаслідок незаконного звільнення у зв’язку з чим їй було завдано моральну шкоду, але розмір відшкодування моральної шкоди районний суд визначив занадто завеликий, що не відповідає обставинам справи. Судова колегія оцінює спричинену моральну шкоду позивачці незаконним звільненням на суму у розмірі 500 гривень.
Суд першої інстанції встановив, що наказом № 350 від 08.05.2009 року позивачу оголошена догана за фактом порушень, яких не виявила проведена планова ревізія (а.с.42 том1), а саме: в наказі зазначено, що за обставинами відсутності необхідного контролю за підлеглим персоналом зі сторони начальника БОП обтискового цеху ОСОБА_1 за фактом встановлення помилок у березні 2009 року при нарахуванні заробітної плати, які стали відомими 12.04.2009 року. Суд визнав вказаний наказ незаконним, як такий, що суперечить вимогам ст.ст. 147, 149 КЗпП України.
Згідно з ч. 1 ст. 149 КЗпП до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (ч. 3 ст. 149 КЗпП).
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. Діє триденний строк для повідомлення наказу про оголошення стягнення працівникові під розписку, визначений п. 31 Типових правил. Пропуск цього строку означає, що порушено порядок застосування дисциплінарного стягнення. Це може тягти визнання стягнення таким, що не має сили.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що дисциплінарне стягнення було застосоване до позивача за відсутністю проступку та із порушенням статті 149 КЗпП України, відповідач не зажадав від позивачки пояснень щодо причин вчиненого проступку, а тому не було з'ясовано обставин та мотивів вчинку позивачки, не дано йому оцінки. Не містять матеріали справи відомостей щодо строку повідомлення позивача про наявність цього наказу.
Зазначені обставини судом першої інстанції установлені повно й правильно та зроблені правильні висновки про незаконність наказу «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», що підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно частини другої зазначеної статті цього Кодексу апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Враховуючи наведенні вимоги закону, судова колегія дійшла висновку про безпідставність доводів апелянта у вказаній частині судового рішення яке є законним і обґрунтованим у зв’язку з чим не вбачається підстав для його скасування у повному обсязі.
Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" - задовольнити частково.
Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2009 року - скасувати в частині поновлення строку оскарження та визнання незаконними та скасування наказів генерального директора ВАТ "АМК" № 216 від 30.03.2009 року "Про удосконалення структури управління комбінату" і № 262 від 01.04.2009 року "Про майбутнє вивільнення працівників обтискового цеху у зв'язку із скороченням штату", стягнення відшкодування моральної шкоди та ухвалити нове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" про поновлення строку оскарження та визнання незаконними та скасування наказів генерального директора відкритого акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" № 216 від 30.03.2009 року "Про удосконалення структури управління комбінату" і № 262 від 01.04.2009 року "Про майбутнє вивільнення працівників обтискового цеху у зв'язку із скороченням штату".
Частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" про стягнення відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", розташованого за адресою: 94202, м. Алчевськ, Луганської області, вул. Шмідта,4 з п/р № 2600914210, Луганської обласної дирекції ВАТ "Райффайзенбанк Аваль", МФО 304007, код ОКПО 05441447 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 500 гривень (п'ятсот гривень).
В іншій частині заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2009 року - залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя
Судді колегії