Справа № 22ц-15244/10 Головуючий у суді 1 інстанції: Кушнірчук Р.О.
Категорія 27 Доповідач: Перцова В.А.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 грудня 2010 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі :
Головуючого судді: Глущенко Н.Г.
Суддів : Перцової В.А., Куценко Т.Р.
При секретарі: Ляпченко Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми за договором позики, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 і просив стягнути з неї на його користь суму основного боргу 19 945 грн. та суму відсотків за користування чужими грошима у розмірі 26 408 грн.
В обґрунтування позовних вимог він посилався на те, що 5 жовтня 1999 року відповідачка взяла у нього в борг 2 500 доларів США, про що видала йому розписку, яка підписана також свідком. Строк повернення боргу у розписці зазначено не було. В березні 2010 року він звернувся до відповідачки з вимогою повернути борг, але вона гроші йому не повернула. За весь час користування його грошима відповідачка відповідно до вимог закону повинна йому сплатити відсотки у розмірі облікової ставки НБУ.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 5 листопада 2010 року стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 5 жовтня 1999 року в сумі 19 945 грн. та відсотки у розмірі облікової ставки Національно банку України в сумі 26 408 грн.; вирішено питання щодо судових витрат.
ОСОБА_3 звернулась до апеляційного суду із апеляційною скаргою і просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, посилаючись на те, що суд неправильно застосував вимоги норм матеріального права, не врахував обставини справи та надані докази.
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що 5 жовтня 1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачці 2500 доларів США, про що свідчить складена розписка (а. с. 6).
Строк повернення боргу у розписці зазначено не було. У березні 2010 року позивач звернувся до відповідачки з вимогою повернути суму боргу за договором позики, однак, відповідачка добровільно цю вимогу не виконала.
Апеляційний суд вважає, що враховуючи встановлені обставини та надані докази суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення боргової суми в еквіваленті до національної валюти на день розгляд справи.
Те, що суд при цьому послався на ст. ст. 1046, 1050 ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, не вплинуло на законність рішення суду в даній частині, оскільки, вказані норми не суперечать вимогам ст. ст. 374, 375 ЦК України (в ред. 1963 року), які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
Доводи в апеляційній скарзі відповідачки про те, що вказана у розписці грошова сума не була отримана нею в борг, а являлась внеском позивача в долю її підприємства, є безпідставною, так як в розписці зазначено, що вказану суму грошей вона взяла у позивача саме в борг. Даних про те, що позивач став засновником і співвласником приватного підприємства "Сіма", яке належить відповідачці в матеріалах справи немає.
Необґрунтованим є і посилання в апеляційній скарзі на незаконність здійснення платежу в іноземній валюті, так як це не є перешкодою для стягнення суми боргу за договором позики, яку суд стягнув у національній валюті.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду і доводи щодо відмови суду в прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 про визнання угоди недійсною, так як, згідно ч. 1 ст. 123 ЦПК України, відповідач має право пред'явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті, а відповідачка подала зустрічний позов вже при дослідженні доказів. Ухвала суду про відмову у задоволенні клопотання про прийняття зустрічного позову, відповідно до ст. 293 ЦПК України, оскарженню окремо від рішення суду не підлягає.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 відсотків за користування грошима у розмірі облікової ставки НБУ із жовтня 1999 року по березень 2010 року районний суд застосував ст. 1048 ЦК України (в редакції 2003 року), в той час як на момент укладення договору позики у 1999 році ця норма права не діяла. Згідно п. п. 4, 9 Прикінцевих та перехідних положень вказаного кодексу, він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. До договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього кодексу лише щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Відсотки від суми позики, право на отримання яких позикодавцем встановлено ст. 1048 ЦК України, не відноситься до заходів відповідальності за невиконання договору, на що послався суд в обґрунтування свого рішення.
На підставі викладеного апеляційний суд вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_3, рішення районного суду скасувати в частині стягнення з неї на користь позивача відсотків у розмірі облікової ставки НБУ в сумі 26 408 грн. і відмовити в задоволенні цих позовних вимог, у зв'язку із цим, змінити рішення суду в частині відшкодування судових витрат по оплаті судового збору, а в решті рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст.307, 309 ЦПК України, апеляційний суд, -
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 5 листопада 2010 року в частині стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 відсотків у розмірі облікової ставки Національно банку України в сумі 26 408 грн. скасувати, а в частині стягнення з неї на користь позивача витрат по оплаті судового збору змінити.
Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 відсотків за користування грошима в розмірі 26 408 грн..
Зменшити розмір витрат з оплати судового збору, що підлягає стягненню із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 з 464 грн. до 199 грн.
В решті рішення районного суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення; може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.
Судді: