Справа № 2-9364\10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М          У К Р А Ї Н И

28 грудня 2010 року Дарницький   районний суд   міста  Києва в складі:

головуючого – судді                                                                                        Коренюк А.М.

при секретарі                                                                                                    Чуприні І.В.

з участю позивачів                                                                           ОСОБА_1, ОСОБА_2

представників позивачів                                                                  ОСОБА_3, ОСОБА_4                                                                                                                      

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_5, Відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві, про усунення перешкод в користуванні квартирою, виселення, зняття з реєстраційного обліку, суд –

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2010 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до відповідача ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні квартирою та її виселення, й до відповідача в особі Відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві – про зняття ОСОБА_5 з реєстраційного обліку. Мотивуючи свої вимого тим, що кожна з них є власником Ѕ частини  квартири АДРЕСА_2 згідно Свідоцтва про право на спадщину та договору дарування від 30.05.2002 року, право на яке виникло з 12.05.2003 року. Відповідач ОСОБА_5 є колишньою дружиною їх померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року брата (дядька) ОСОБА_6, який проживав та був зареєстрований в зазначеній квартирі, проте не був її власником. Нещодавно їм стало відомо, що  ОСОБА_5 з 2007 року зареєстрована в спірній квартирі, як дружина померлого ОСОБА_6 Вважають, що вони як власники квартири мають право вимагати усунення перешкод у здійсненні ними права користування та розпорядження своїм майном у особи, яка незаконно її займає, а оскільки відповідач перешкоджає їм користуватись належною квартирою, тому вона має бути виселена із незаконно займаної квартири, а відповідач в особі Відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві згідно своїх повноважень має її зняти її з реєстраційного обліку.

В судовому засіданні позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх представники        ОСОБА_3 та ОСОБА_4, діючі на підставі довіреностей від 20.09.2010 року        (а.с.12, 13), позовні вимоги підтримали з тих же підстав, просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з»явилася, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи – рекомендованим листом зі зворотнім повідомленням, розписками (а.с.54, 56, 66).

Відповідач - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві в судове засідання не з»явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с. 44, 58).

За таких підстав судом визнано за можливе розглянути справу у відсутності відповідачів, на підставі доказів, наявних у матеріалах справи.

Позивачі не заперечували щодо такого порядку вирішення справи.

Підстав для ухвалення заочного рішення згідно ч.1 ст. 224 ЦПК України немає.

Вислухавши пояснення позивачів, покази свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з»ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об»єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Судом установлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 є власністю позивачів згідно Свідоцтва про право на спадщину та договору дарування від 30.05.2002 року, право яких зареєстровано в БТІ м. Києва 12.05.2003 року (а.с.8, 9).

Відповідач ОСОБА_5 перебувала у шлюбі зі ОСОБА_6 з 02.12.2003 року (а.с.67), зареєстрованому у Відділі реєстрації актів громадянського стану Дарницького районного управління юстиції.

Згідно Свідоцтва про смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер (а.с.10).

Відповідачка вселилася в спірну квартиру у 2007 році як дружина брата (дядька) позивачів, який був зареєстрований в ній як член сім»ї їх власників, проте не був власником даної квартири (а.с.11). Право власності на Ѕ частини цієї квартири він втратив 12.05.2003 року (а.с.9). Оскільки він не мав статусу власника квартири, то був позбавлений права надавати свою згоду на вселення та реєстрації відповідача без згоди власників цієї квартири.

Позивачі, будучи власниками даної квартири, не надавали своєї згоди на реєстрацію відповідачки в квартирі, вони не перебували та перебувають з нею у жодних родинних, договірних відносинах.

Згідно рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25.09.2007 року за ОСОБА_5, яким було встановлено, що квартира АДРЕСА_2 є приватизованою, було визнано право користування спірною квартирою, зобов»язано ВГІРФО Дарницького РУ ГУ МВС України зареєструвати її (а.с.68). При вирішенні даного спору суд помилково керувався ст.ст. 64, 65 ЖК України, всупереч вимог ЖК України, оскільки з  12.05.2003 року й на час розгляду даної справи квартира була приватною власністю позивачів згідно Свідоцтва про право на спадщину та договору дарування від 30.05.2002 року (а.с.8, 9). Й згідно ЖК України позивачі, як власники квартири, мали б надати свою згоду на її реєстрацію; останні не були залучені до участі у справі в якості відповідачів (а.с.68).

Житловий кодекс України не передбачає право особи, яка не є членом сім»ї власника квартири, користуватися нею згідно ст. 156 ЖК України, за виключенням, якщо між власником та цією особою не виникли певні договірні відносини з даного приводу. Таких договірних відносин, як встановлено в ході розгляду справи, у сторін не було.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня  1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року  № 475/97-ВР “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди,  відповідно  до  закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Права власника житлового будинку (квартири) визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК  України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім’ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у цих осіб статусу члена сім»ї власника квартири.

Із зазначеного слід дійти висновку, що виникнення права членів сім’ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак – припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім’ї на користування цим будинком.

Таким чином, права членів сім’ї власника будинку на об’єкт власності є похідними від прав самого власника.

Частина 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім’ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Оскільки відповідач не має статусу ні колишнього, ані дійсного члена сім»ї власника спірної квартири, право користування якого передбачено ч.1 ст. 156 ЖК України, була зареєстрована в ній в супереч вимог ч.2 ст. 156 ЖК України, суд приходить до висновку про необхідність виселення відповідача з незаконно займаної спірної квартири.

При вирішенні даного спору судом враховані положення ч. 3, 4 ст. 9 ЖК України про те, що ніхто не може бути виселений із займаного  жилого  приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше  як  з підстав і в порядку, передбачених законом.

 Житлові права охороняються  законом,  за  винятком  випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав  державних  і  громадських організацій.

Вирішуючи спір в частині вимог про зобов»язання ОСОБА_5 не чинити перешкоди позивачам в користуванні квартирою, суд вважає їх недоведеними, безпідставними, такими, що суперечать позовним вимогам про виселення, й такі, що будуються на захисті права власності від порушень, не пов»язаних із позбавленням володіння, виходячи із таких підстав

Правовою підставою вказаних вимог є стаття 391 ЦК України, яка надає власнику майна право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Таким чином позивачі звернулися до суду з негаторним позовом, підставою для подання якого є вчинення дій, які ускладнюють здійснення власником повноважень користування та розпорядження майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і його наявність у момент подання позову. Однак, будь-яких доказів таких дій з боку ОСОБА_5 суду не надано, тобто звернення до правоохоронних органів, ЖЕКу тощо, в документах яких зафіксований факт порушення відповідачем прав позивача тощо, а сама по собі позиція позивачів, що їм чинять перешкоди у користуванні майном, й свідчення свідків ОСОБА_9, ОСОБА_8, які не були прямими свідками протиправних дій відповідача, не можуть бути доказами вчинення позивачу перешкод у користуванні квартирою.

Крім того, позивачами не обґрунтовано та безпідставно пред»явлено позов до Відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві. Дана вимога не обґрунтована відповідними обставинами – рішенням суду, яке є підставою для зазначеної особи вчинити певні дії – зняти відповідача з реєстраційного обліку, й як встановлено в ході розгляду справи будь-якого спору з даних правовідносин між позивачами й ВГІРФО Дарницького РУ ГУ МВС України в           м. Києві, не існує.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», зняття особи з реєстраційного обліку проводиться компетентним (уповноваженим державою) органом, зокрема, на підставі остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням та ін.). У разі відмови компетентного органу здійснити зняття з реєстрації особи на підставі рішення суду такі дії оскаржуються в порядку, встановленому КАС України.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення частини першої статті 88 ЦПК України.

Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених вимог.

Так, при зверненні до суду позивачем сплачено 8 грн. 50 коп. державного мита та  37 грн. 00 коп. витрат на інформаційного-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 45 грн. 50 коп. Враховуючи те, що позов задоволено на 50%, то половина сплачених судових витрат підлягають стягненню з відповідача на користь позивачів.

На підставі вищевикладеного,  ст.ст. 116, 165, 157, 150 ЖК України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», ст. 383 ЦК України, з урахуванням керівних роз»ясень  Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1995 року (зі змінами) «Про деякі питання, що виникають у практиці застосування судами Житлового кодексу України», керуючись ст.ст. 6, 7, 10, 15, 57, 60, 195, 196, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 88 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_5, Відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві, про усунення перешкод в користуванні квартирою, виселення, зняття з реєстраційного обліку – задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 22 (двадцять дві) грн. 75 (сімдесят п»ять) коп. судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва шляхом шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення через Дарницький районний суд м. Києва.

Особи, які брали участь у справі, але не були  присутні у судовому  засіданні під час проголошення судового рішення,  можуть  подати апеляційну  скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення  суду  набирає  законної  сили після  закінчення строку для подання апеляційної скарги,  якщо апеляційну скаргу  не було подано.  У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає  законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Копію рішення невідкладно надіслати особам, які брали участь у справі, але не були  присутні у судовому  засіданні під час проголошення судового рішення.

Суддя:                                                                                                           Коренюк А.М.