Категорія №3.3.3
ПОСТАНОВА
Іменем України
17 листопада 2010 року Справа № 2а-7433/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Цицюри О.О.,
при секретарі: Глазуновій О.О.,
за участю представників
позивача: ОСОБА_1
відповідача: Стельмах М.В., дов. від 21.06.2010 №УДЗР/1712
Горбенко Є.С., дов. від 21.06.2010 №УДЗР/1711
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання протиправним наказу про звільнення №343 о/с від 09 серпня 2010 року, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення по день поновлення на роботі, -
В С Т А Н О В И В:
30 вересня 2010 року відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання протиправним наказу про звільнення №343 о/с від 09 серпня 2010 року, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення по день поновлення на роботі. В обґрунтування позову позивач зазначив наступне. Наказом по Управлінню внутрішніх справ України у Луганській області № 343 о/с від 09.08.2010 мене було звільнено з органів МВС за п. 64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, за порушення трудової дисципліни. Підставою для оспорюваного наказу є наказ УМВС від 28 липня 2010 року № 941. В органах внутрішніх справ працюю з 1984 року. За час роботи неодноразово отримував нагороди та подяки, на час звільнення займав посаду старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління МВС України у Луганській області, маю звання – підполковник міліції. Оскільки я перебував на службі більше 25 років, мав право на пенсію за вислугою років, то кожен рік повинно було вирішуватись питання про продовження строку служби. Відповідно до Протоколу про продовження строків служби від 30.01.10 № 853, мені не був продовжений строк служби. Згідно з цим я написав рапорт про вихід на пенсію від 10.02.10 та передав його по інстанції. 12.02.2010 я отримав травму – відкритий перелом лівої льоктьової кітски та був госпіталізований у Луганську багато профільну лікарню №15. У лікарні перебував після операції з 12.02.2010 по 28.02.2010 стаціонарно. Після 28.02.2010 був виписаний з лікарні №15 і був направлений на амбулаторне лікування у поліклініку УМВС України в Луганській області. На амбулаторному лікуванні знаходився з 28.02.2010 по 05.06.2010. Після виходу з лікарняного почав звертатися до керівництва з питанням чому мене не звільняють на пенсію, однак ніякої відповіді не отримав. З 26.07.2010 я знаходився на лікуванні після травми лівої руки. Того ж дня був складений протокол про адміністративне правопорушення, ніби то я керував транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння. Однак до цього часу адміністративний матеріал про правопорушення не розглянутий судом і рішення по ньому не винесене. Крім того, на час винесення наказу про моє звільнення я знаходився на лікарняному, отже моє звільнення є неправомірним ще і з цих підстав. Вважаю, що був порушений порядок звільнення, а саме: не було проведене службове розсування, не було взято пояснення по факту порушення, не ознайомлено мене з результатами службового розслідування. З самим наказом я був ознайомлений лише 17.09.2010. Враховуючи вищевикладене позивач просить суд визнати протиправним наказ про звільнення №343 о/с від 09 серпня 2010 року, поновити його на публічній службі, та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення по день поновлення на роботі.
В судовому засіданні позивач надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення адміністративного позову посилаючись на таке. Позивача було звільнено наказом УМВС від 09.08.2010 за п. 64 «є» Положення про проходження служби рядовим на начальницьким складом ОВС, за порушення дисципліни. Підставою для накладання дисциплінарного стягнення є дисциплінарний проступок, який виразився в тому, що 27.07.2010 о 17-40 у м. Луганську на вул. А.Ліньова співробітниками ІОС УКЗ УМВС У в Луганській області спільно з інспекторами ДПС ВДАІ був зупинений підполковник міліції ОСОБА_1, який керував транспортним засобом, з явними ознаками алкогольного сп’яніння (запах алкоголю з ротової порожнини). Працівниками ДАІ було запропоновано дати пояснення чи вживав він спиртні напої та пройти медичний огляд. ОСОБА_1 від проходження медичного не відмовився, але від надання пояснення відмовився, про що зробив власноручний запис. Після цього працівники ДАІ доставили ОСОБА_1 до ЛОНД, за результатами медичного огляду ЛОНД встановлено, що ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп’яніння (висновок огляду від 27.07.2010 № 4843). У зв’язку з цим співробітниками ДАІ був складений протокол ВВ1 № 002005 про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Позивачем було порушено вимоги Дисциплінарного статуту ОВС України та відомчих нормативних актів: наказу МВС України від 12.10.1997 № 708 «Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та дисципліни серед особового складу ОВС України»; директиви МВС від 28.04.2004; наказу МВС України від 16.03.2007 № 81 «Про заходи щодо зміцнення дисципліни і законності в органах внутрішніх справ та попередження надзвичайних подій, пов’язаних із загибеллю й травмуванням особового складу». Згідно з п. 3.17 наказу МВС України від 16.03.2007 № 81 до працівників, які керують транспортними засобами в стані алкогольного сп’яніння. Незалежно від наслідків, приймати безальтернативне рішення – звільнення з органів внутрішніх справ, а керівників, які приховують такі факти понижувати в посаді. Виконуючи вимоги цього наказу ОСОБА_1 було звільнено з лав ОВС. З приводу посилання позивача на той факт, що його було звільнено з ОВС під час перебування на лікарняному, УМВС наголошує, що на день звільнення жодних відомостей від ОСОБА_1 про знаходження на лікарняному не надходило. Згідно п. 2.6 Порядку звільнення від службових обов’язків через тимчасову непрацездатність осіб рядового і начальницького складу ОВС і військовослужбовців внутрішніх військ МВС України від 27.01.2004 про необхідність лікування у закладах охорони здоров’я, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади працівник повідомляє безпосередньо начальника рапортом, який візується дільничним терапевтом амбулаторно-поліклінічного закладу ОВС при наявності його в даному населеному пункті. Позивач порушив вимоги керівництва УМВСУ в Луганській області, про своє лікування не повідомив. Останні відомості щодо лікування позивача зазначені у довідці Луганської міської багато профільної лікарні №4, де зазначено, що ОСОБА_1 виписаний 06.08.2010. До вказаної дати позивач лікувався у лікарні МВС з 26.07.2010 по 31.07.2010. До матеріалів справи позивач надав довідку з іншої лікарні про лікування з 07.08.2010, це свідчить про те, що позивач за нетривалий час звертався до багатьох лікувальних закладів міста Луганська. У зв’язку з чим не було можливості відстежити чи знаходився позивач на лікарняному на час звільнення, так як сам позивач не надав відомостей про своє лікування. Тому, підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши письмові докази, приходить до такого.
У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень суб’єктів владних повноважень слід перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, з виконанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 КАС публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Будь-яка публічна служба є державною службою.
Суспільні відносини, пов’язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року. Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.
Спеціальним законодавством урегульовані питання, пов’язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням).
До таких законодавчих актів належать, зокрема:
- Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року, який передбачає, що на службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни, здатні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоров’я виконувати покладені на міліцію завдання, відповідно до вимог ст.10 цього Закону України "Про міліцію" працівник міліції діє на території України незалежно від посади, місцезнаходження і часу;
- Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України №.114 від 29 липня 1991 року, яким визначено умови прийняття на службу, призначення на посади, переміщення та просування по службі, звільнення зі служби;
- та Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, прийнятий Законом України від 22 лютого 2006 року N 3460, який врегульовано порядок застосування до працівників міліції заохочень та накладення стягнень.
Ст. 18 Закону України "Про міліцію" передбачено, що при звільненні зі служби в міліції за ініціативою адміністрації звільнений працівник міліції має право оскаржити звільнення в суд.
П. 23, 25 вказаного Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ встановлено, що особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді), у разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
У відповідності з п. 64. вказаного Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): а) за віком - при досягненні віку, встановленого для них пунктом 7 цього Положення. Крім того, за віком можуть бути звільнені особи середнього начальницького складу, які мають вислугу 20 і більше років (у пільговому обчисленні), і яким до досягнення встановленого віку перебування на службі залишилося 3 роки і менше, а за їх бажанням при досягненні цього віку - незалежно від наявності вислуги років; б) через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії; в) через обмежений стан здоров’я - у разі визнання їх придатними до військової служби поза строєм у мирний час (у військовий час обмежено придатними 1-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії при неможливості використання їх на службі у зв’язку з відсутністю відповідних вакантних посад; г) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі; д) через службову невідповідність; є) за порушення дисципліни; ж) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов’язків; з) у зв’язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації); и) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно з вимогами Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, ОВС працівники міліції повинні додержувати норм професійної етики, не вчиняти дій, що можуть призвести до втрати незалежності й об’єктивності при виконанні службових обов’язків, з гідністю і честю поводити себе поза службою, бути прикладом у додержанні громадського порядку, утримувати інших від порушень правопорядку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 22 червня 1984 року, згідно наказу № 37 УВС прийнято на службу в органи внутрішніх справ. Наказом від 09.08.2010 № 343 о/с підполковника міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 «є» (за порушення дисципліни). Наказ № 343 о/с від 09.08.2010 був виданий на підставі наказу УМВС від 28 липня 2010 року № 941 про покарання ОСОБА_1 шляхом звільнення з органів внутрішніх справ, після виходу з лікарняного, за грубе порушення службової дисципліни, ігнорування вимог наказів МВС України від 16.03.2007 № 81, від 26.03.2010 №90, ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, а також чинного адміністративного законодавства України, що виразилось у керуванні 27.07.2010 транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння.
У судовому засіданні 11.11.2010 представником відповідача до матеріалів справи було надано наказ № 447 о/с від 10.11.2010 про внесення змін до наказу УМВС України в Луганській області від 09.08.2010 №343 о/с, в якому зазначено таке: вважати звільненим ОСОБА_1 з органів МВС з 04 вересня 2010 року.
Відповідно до ст. 25 Закону України "Про міліцію" працівник міліції самостійно несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність. Службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов’язки, несе відповідальність у встановленому порядку.
Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" (далі - Дисциплінарного статуту ОВС) визначено сутність службової дисципліни, обов’язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.
Відповідно до ст. 5 Дисциплінарного статуту ОВС за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Відповідно до ст. 12 Дисциплінарного статуту ОВС на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.
Тобто, звільнення з органів внутрішніх справ є видом дисциплінарного стягнення, яке може бути накладено на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
Порядок накладення дисциплінарних стягнень передбачений ст. 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, відповідно до якої, з метою з’ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
На підтвердження факту проведення службового розслідування з приводу дисциплінарного проступку скоєного ОСОБА_1 суду представником відповідача було надано висновок службового розслідування за фактом грубого порушення службової дисципліни працівником СУ УМВСУ ОСОБА_1 (а.с.39)
Зазначеним висновком встановлено, що 27.07.2009 приблизно о 17.40, працівниками ІОС УКЗ УМВСУ спільно з інспекторами ДПС ВДАІ з обслуговування районів м. Луганська при УДАІ УМВСУ під час проведення комплексу профілактичних заходів з контролю за дотриманням співробітниками ОВС області транспортної дисципліни, на вул. А.Ліньова м. Луганська (в районі супермаркету «Епіцентр») був зупинений автомобіль під керуванням старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод СУ УМВСУ підполковника міліції ОСОБА_1. При спілкуванні з водієм ОСОБА_1 від останнього на відстані був відчутний запах алкоголю та його зовнішній вигляд викликали обґрунтовану підозру щодо керування ним транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння. У зв’язку з цим, працівники ДАІ запропонували ОСОБА_1 проїхати до медичного закладу для проведення огляду на предмет встановлення факту перебування у стані алкогольного сп’яніння. Згідно висновку ЛОНД від 27.07.2010 №4843, на момент огляду ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп’яніння. 27.07.2010 інспектором ДПС взводу ДПС ВДАІ з обслуговування районів м. Луганська сержантом міліції Чернишовим Ю.Ю. відносно ОСОБА_1, був складений протокол за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 (керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані сп’яніння) КУпАП (серії ВВ1 №002005). Службовою перевіркою встановлено факт порушення службової дисципліни, вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС України та чинного законодавства України ОСОБА_1
Як вбачається із матеріалів справи, підставою для звільнення за порушення дисципліни став факт складання 27.07.2010 інспектором ДПС взводу ДПС ВДАІ з обслуговування районів м. Луганська сержантом міліції Чернишовим Ю.Ю. відносно ОСОБА_1, протоколу за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 (керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані сп’яніння) КУпАП (серії ВВ1 №002005)
Згідно з п. 22 ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Відповідно до ч.1 ст.15 КУпАП, військовослужбовці і призвані на збори військовозобов’язані, а також особи рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами.
За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне придбання або зберігання спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, щодо подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, ці особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. До зазначених осіб не може бути застосовано громадські роботи, виправні роботи і адміністративний арешт.
Згідно зі ст.33 КупАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.
З огляду на таке, суд приходить до висновку, що порушення Правил дорожнього руху є адміністративним правопорушенням, склад та обставини якого можуть бути встановлені виключно судом. Тому, протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1, станом на 28.07.2010 року, тобто на момент проведення службової перевірки, не може свідчити про те, що ОСОБА_1 на той момент був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки рішення суду на той час за зазначеним протоколом прийнято не було.
Тому, суд приходить до висновку, що наказ № 941 від 28.07.2010 про покарання окремих працівників СУ УМВСУ, а саме ОСОБА_1, був виданий необґрунтовано.
Крім того, наказ № 343 о/с від 09.08.2010 про звільнення ОСОБА_1 та наказ № 447 о/с від 10.11.2010, яким визначено дату звільнення позивача 04 вересня 2010 року, видані відповідачем під час тимчасової непрацездатності позивача, що підтверджується довідкою Луганської міської багатопрофільної лікарні №3 (а.с.7) та довідкою Вишгородської центральної районної лікарні від 12.09.2010 №513, суд вважає неправомірними ще і з цих підстав.
Згідно вимог ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а ч. 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, на підставі зазначеного, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог; суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
З урахуванням обставин справи, для повного захисту прав та інтересів позивача ОСОБА_1, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог, заявлених ОСОБА_1, і визнати протиправним та скасувати наказ № 941 від 28.07.2010 про покарання окремих працівників СУ УМВСУ та наказ №447 о/с від 10.11.2010 про внесення зміни до пункту наказу Управління МВС України в Луганській області від 09.08.2010 № 343 о/с.
Що стосується доводів представника відповідача щодо закриття провадження у справі, суд вважає, що відсутні підстави для закриття провадження у справі, передбачені ст. 157 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 71, 72, 94, 158-163, 259 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання протиправним наказу про звільнення №343 о/с від 09 серпня 2010 року, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення по день поновлення на роботі, задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати наказ Управління МВС України в Луганській області № 941 від 28.07.2010 про покарання окремих працівників СУ УМВСУ.
Визнати протиправним та скасувати наказ по Управлінню внутрішніх справ України в Луганській області №343 о/с від 09.08.2010 про звільнення ОСОБА_1 з органів МВС за п. 64 "є" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Визнати протиправним та скасувати наказ по Управлінню внутрішніх справ України в Луганській області №447 о/с від 10.11.2010 про внесення зміни до пункту наказу Управління МВС України в Луганській області від 09.08.2010 № 343 о/с.
Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління МВС України в Луганській області.
Зобов'язати УМВС України в Луганській області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 04.09.2010 року по час поновлення на службі виходячи з середнього розміру грошового забезпечення – 3536 грн. 40 коп. ( три тисячі п’ятьсот тридцять шість грн. 40 коп.)
Допустити негайне виконання рішення про поновлення на роботі ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ на посаді старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління МВС України в Луганській області.
Постанову в частині стягнення з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 04.09.2010 року по час поновлення на службі у межах стягнення суми за один місяць виходячи з середнього розміру грошового забезпечення – 3536 грн. 40 коп. (три тисячі п’ятьсот тридцять шість грн. 40 коп.) допустити до негайного виконання.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 22 листопада 2010 року.
СуддяО.О. Цицюра