Судове рішення 22-27878/10 від 10.01.2011

Судове рішення #13063779

Справа №22-27878/10

У К Р А Ї Н А

Головуючий у 1 інстанції - Антипова Л.О.

Доповідач - Українець Л.Д.

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

1 грудня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду міста Києва

В складі : головуючого - Українець Л.Д.

суддів - Черненко В.А.

- Амеліна В.І.

при секретарі - Молодій О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 вересня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа – АКІБ «УкрСиббанк» про встановлення факту проживання однією сім»єю та визнання права власності на майно

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 та просив встановити факт проживання однією сім’єю з ОСОБА_3 та визнати право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, як таку, що придбана в період поживання однією сім»єю.

Мотивує свої вимоги тим, що фактично розірвавши шлюб з відповідачем

в 1995 році, вони до 2007 року продовжували проживати разом, підтримували шлюбні стосунки, вели спільне господарювання, виховували дітей, разом відпочивали, спільно набували майно, яке на даний час відповідач зареєструвала на своє ім»я і не бажає визнавати його частку.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 вересня 2010 року в задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Зазначив, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Твердження та висновки суду, покладені в основу рішення, є суперечливими, такими, що спростовуються наявними матеріалами справи. Висновок суду про те, що відповідач проживала окремо від нього та займалась підприємницькою діяльністю в м. Овручі не відповідає обставинам справи. Судом безпідставно було покладено в основу рішення покази свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, та не надано належної оцінки їх об’єктивності та правдивості. Грубо порушуючи вимоги ч.4 ст. 191 ЦПК України суддя не допитала свідків, заявлених ним, які прибули в судове засідання 10.08.2009р. за викликом суду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з"явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 19 листопада 1983 року по 20 липня 1995 року.

21 листопада 2003 року ОСОБА_3 уклала договір про участь у фінансуванні будівництва – квартири АДРЕСА_2 та були внесені кошти.

ОСОБА_2 пред»явив позов про визнання за ним права власності на ? частину спірної квартири , посилаючись на те, що після розірвання шлюбу в 1995 році вони проживали однією сім»єю до квітня 2007 року. Квартира набута за час спільного проживання і в силу ст. 74 СК України належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_2 суд підставно виходив з того, що його вимоги не ґрунтуються на законі.

Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім»єю, але не перебувають у шлюбі між собою визначено ст. 74 Сімейного Кодексу України, який набув чинності з 01 січня 2004 року.

Кодекс про шлюб та сім»ю України, що діяв до 01 січня 2004 року не передбачав такого права.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтвердив, що інвестування квартири відбулося в 2003 році за рахунок коштів, які були отримані від продажу квартири АДРЕСА_3.

З договору купівлі-продажу зазначеної квартири від 21 листопада 2003 року (а.с.89 т.1) вбачається, що квартира належала на праві власності ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право власності, виданого Головним Управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 26 серпня 2003 року.

Таким чином ОСОБА_2 не оспорює того факту, що спірна квартира була інвестована в 2003 році за кошти, які ОСОБА_3 отримала від продажу квартири, що належала особисто їй на праві власності.

ОСОБА_2 не надав суду жодного доказу на підтвердження того, що він був співвласником квартири АДРЕСА_3.

З наданих суду квитанцій також вбачається, що кошти внесені в 2003 році.

Отже, доводи відповідача щодо проживання однією сім»єю з ОСОБА_3 на час внесення коштів в 2003 році, не породжують для відповідача правових наслідків, передбачених ст. 74 СК України.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд розглянув справу в межах заявлених вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд дав неправильну оцінку доказам, не заслухав свідків відповідача.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не є підставою для скасування судового рішення, оскільки вони не впливають на законність судового рішення.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :