Справа № 2-105-1/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 грудня 2010 року Солом’янський районний суд м. Києва в складі :
головуючого-судді Макуха А.А.
при секретарі Лісовій Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Головне управління юстиції м. Києва про визнання заповіту недійсним,
встановив:
В листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідачка є рідною сестрою її матері, ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Після смерті матері відкрилася спадщина, яка складається із Ѕ частки квартири АДРЕСА_1. Коли позивачка , як єдина спадкоємиця за законом, звернулася до нотаріальної контори для подання заяви про прийняття спадщини, їй було повідомлено, що існує заповіт, складений її матір’ю 19 вересня 2006 року на користь відповідачки ОСОБА_2 Вважає, що складений заповіт є недійсним, так як її мати була психічно хворою людиною, з 1987 року перебувала на обліку в психоневрологічному диспансері, її психічна хвороба прогресувала, перед смертю додалися і фізичні хвороби, тому на момент складання заповіту від 19 вересня 2006 року, вона не могла розуміти значення своїх дій і керувати ними. Відповідачка скористалася відсутністю у м. Києві позивачки, хворобливим і безпорадним психічним станом її матері і спонукала її не тільки скласти заповіт на свою користь , а і приховати цей факт від дочки. Позивачка зазначила, що жила з матір’ю багато років однією сім’єю, до її смерті, між ними були нормальні родинні стосунки, мати в усьому покладалася на дочку, довіряла їй і не чинила ніяких дій без згоди з нею . За таких обставин вважає, що оскільки її мати не могла в силу свого психічного і фізичного стану розуміти значення своїх дій і керувати ними, то заповіт від 19 вересня 2006 року від імені ОСОБА_3 не був вільним , не відповідає волі померлої , тому має бути визнаний недійсним.
В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали та просили задовольнити його в повному обсязі.
Відповідачка та її представник проти позову заперечували і просили в задоволенні позову відмовити Відповідачка посилалась на те, що її сестра була психічно здоровою людиною, ніяких дивацтв, агресії вона не помічала. Сестра цікавилася суспільним життям, співала, грала на фортепіано, не потребувала сторонньої допомоги. Сестра скаржилася на відносини в родині, на поведінку дочки, її співмешканця, на постійні конфлікти, зверталася з різними заявами в органи місцевого самоврядування про надання матеріальної допомоги. 19 вересня 2006 року, за своєю ініціативою і волевиявленням, сестра склала заповіт на користь відповідачки, пояснюючи цей крок тим, що поруч з дочкою знаходиться підозрілий чоловік, тому наявність заповіту буде контролюючим фактором для того, щоб він не заволодів квартирою.
Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином, надіслав листа, в якому просить слухати справу за його відсутністю і постановити рішення згідно діючого законодавства.
Заслухавши пояснення сторін, їх представників, пояснення свідків та дослідивши всі матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позов пред’явлений ОСОБА_4, підлягає повному задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка і її мати ОСОБА_3 сумісно володіли, в рівних частках, квартирою АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивачки, ОСОБА_3 померла. Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді Ѕ частки АДРЕСА_1, на яку померлою був складений заповіт від 19 вересня 2006 року на користь відповідачки ОСОБА_2, рідної сестри померлої. Відповідачка ОСОБА_2 постійно мешкає в м. Харкові, має власне житло, пенсіонерка. Згідно з амбулаторною картою Психоневрологічного диспансеру Солом’янського району м. Києва померла ОСОБА_3 перебувала на обліку у лікаря-психіатра з 1987 року з діагнозом «параноїдний розвиток особистості», неодноразово знаходилася на стаціонарному лікуванні в денних стаціонарах (1993 рік, 1994 , 1995, 1998 роки), регулярно навідувала дільничного лікаря, що підтверджується записами в амбулаторній карті. При цьому її діагноз не змінювався на протязі майже 20 років. Як свідчать записи в історії хвороби померлої її психічний стан емоційно не стабільний, була роздратованою, легко афектувалася, зривалася на крики, мова монологом, дивилася в одну точку, трудно відволікалася, не реагувала на питання лікаря, продовжувала розповідати про своє. Скаржилася на поганий сон, пригніченість, апатію, звинувачувала міліцію, владу в своїй хворобі.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що є подругою позивачки, знає родину ОСОБА_3 більше 15 років, часто бувала в домі, спілкувалася з матір’ю позивачки, померлою ОСОБА_3, спостерігала її дивацтва, підозрілість, зміни настрою, безпідставну роздратованість, неадекватність поведінки, змушена була враховувати ці особливості поведінки померлої при спілкуванні з нею. Чула, як перед смертю ОСОБА_3, дуже схвильована, говорила дочці «Порви, порви». Після того, як стало відомо, про наявність заповіту, зрозуміла, що мати просила порвати заповіт. Мати довіряла своїй дочці, позивачці, відносини між ними були добрими, дочка піклувалася про матір.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що є сусідкою позивачки і померлої ОСОБА_3 Часто бачила померлу ОСОБА_7, коли виходила гуляти зі своє дитиною. ОСОБА_3 завжди трималася осторонь людей, сиділа окремо, розмовляла сама з собою, якщо хтось сідав поруч, вставала і пересаджувалася. Поводила себе агресивно на вулиці, кричала на підлітків, проклинала їх, погрожувала палкою, часто гуляла на цвинтарі, який розташований поруч. Якось вона застала її за тим, що вона виймала листи із поштової скриньки сусідів, на її запитання навіщо вона це робить, відповіла, що сусіди хочуть позбавити її квартири, що через дірки в розетках пускають на неї газ і вона коли лягає на диван, відчуває пощипування.
Свідок ОСОБА_8 пояснив в судовому засіданні, що є чоловіком позивачки. Відносини матері з дочкою були нормальні, вона довіряла дочці. Знав, що мати позивачки була психічно хворою, змушений був пристосовуватися під її настрої, дивацтва, підозрілість, злобність, її нелюбов до чужих, припадки гніву. Жити з нею було важко, але він і його дружина любили померлу, піклувалися про неї, дочка виконувала всі її примхи, лікувала , запрошувала лікарів. За рік до смерті у неї почалися провали в пам’яті, з того часу його дружина стала класти матері в кишеню записку з адресою і телефоном. Вважає, що останній рік померла була неадекватною і не могла розуміти значення своїх дій і скласти зрозумілий заповіт. Від нього не треба було захищати позивачку, так як він нічого поганого їм не робив, всі зароблені гроші віддавав в сім’ю. Мати любили писати заяви в різні інстанції, звідки можна було би хоч щось отримати.
Свідок ОСОБА_9, інвалід 1 групи, пояснив в судовому засіданні, що є старшим братом померлої і відповідачки, підтвердив пояснення своєї сестри відповідачки ОСОБА_2, заперечував психічний розлад своєї померлої сестри, вказував, що померла завжди була порядною, спокійною, мужньою, працелюбною людиною, захоплювалася літературою, кіно, театром, політичним життям, хвилювалася про безпеку миру, приймала участь в суспільному житті, на підтвердження навів декілька прикладів із подій, які здебільшого, передували тому часу, коли у померлої був виявлений психічний розлад. Зазначив, що в 2005-2006 роках поведінка та стан померлої сестри нічим не відрізнялися від попередніх років. Визнав, що сестра ходила до психіатрів, щоб заспокоїти нерви через конфлікти з позивачкою , але психічного захворювання у неї не було. Надавав сестрі допомогу, як моральну так і матеріальну. Померла сестра дала йому розписку, що отримала у нього в дар 300 грн.
Свідок ОСОБА_10 пояснила, що є сестрою померлої і відповідачки. Сестра працювала в проектному інституті інженером-геологом, проводила дослідження, ніколи не потребувала психіатричної допомоги, дивацтв в її поведінці не спостерігала На консультативному обліку в ПНД стала з метою отримання талонів на харчування, ніяких психотропних ліків вона не приймала, додому лікарі із ПНД не приходили, так як їх ніхто не викликав. стаціонарно в психіатричних закладах не лікувалася, була в повній свідомості. В листопаді 2006 року померла сестра мешкала разом з нею, абсолютно адекватно сприймала реальність, оформляла субсидію. Писала заяви, збирала довідки, була спокійна і врівноважена. Останнім часом була засмучена негативною поведінкою дочки, що та її ображає і бажає скорої смерті. З 2003 року померла перебувала в тяжкому стані через хворобу серця. Сусіди скаржилися на померлу через собак, сусідка кинула в неї табуретку, а дочка її не захистила.
Свідок ОСОБА_11, пояснив в судовому засіданні , що є лікарем психіатром ПНД № 5, що померла була тяжко хвора, майже 20 років була під наглядом психіатрів. У неї було за цей час 5-6 лікарів-психіатрів. Він її добре пам’ятає, декілька років був лікарем в денному стаціонарі ПНД, де померла лікувалася декілька разів, куди можна потрапити тільки за направленням ВКК. Вказав, що у ОСОБА_3 було неправильне сприймання оточуючого світу, людина емоційно знижена, пригнічена. ОСОБА_3 була дивною, замкнутою, ні з ким не спілкувалася, була завжди чимось незадоволена, мала якісь претензії до міліції, лікарів, сусідів, які нібито пускали їй через розетки газ . Спостерігаючи ОСОБА_3, він бачив, що її психічна хвороба прогресує, вона морально спустошувалася. Останнім часом за собою не дивилася , будучи людиною похилого віку, одягалася в червону шапку, червоні в смужку штани. Вона приймала препарати проти агресії, якби вона їх не приймала, то наступало би загострення. Покращень при такій хворобі не буває. Лікар підтвердив, що саме він робив останні записи в амбулаторній карті померлої ОСОБА_7 Фраза в цих записах «сознание ясное» стандартна, свідчить про те, що хвора людина пам’ятає своє ім’я, прізвище, який сьогодні день, тобто плутанини в цьому не має. Але на цьому фоні емоційний стан знижений, мислення паралогічне. Він переконаний, що ОСОБА_3 через свою психічну хворобу не могла розуміти значення свої дій і керувати ними.
Згідно з амбулаторною карткою хворої ОСОБА_3 в ПНД вона була поставлена на облік в 1987 році з діагнозом «параноїдний розлад особистості». Записи в амбулаторній карті свідчать про прогресування психічної хвороби ОСОБА_3Л, і підтверджують ті дивацтва і неадекватність поведінки, на які посилалися свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_11
Згідно з висновком посмертної судово-психіатричної експертизи від 21 грудня 2009 року, померла ОСОБА_3 на період часу, до якого відноситься складання нею заповіту від 19 вересня 2006 року на користь ОСОБА_2. виявляла ознаки хронічного психічного розладу: «параноїдний розвиток особистості» (МКБ_10:F-22.8),, за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на період часу , який цікавить суд. З урахуванням перебігу психічних і фізичних хвороб, ОСОБА_3, медичних препаратів, які вона приймала, вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а також правильно розуміти характер і наслідки заповіту, який вона склала 19 вересня 2006 року на користь ОСОБА_2
Оцінюючи вказаний висновок посмертної судово-психіатричної експертизи, суд вважає його обґрунтованим і таким, що не суперечить матеріалам справи. Акт складений відповідно до вимог Закону України «Про судову експертизу» і відповідає наказу МОЗ України «Про порядок проведення судово-психіатричної експертизи». Експертами проаналізовані всі матеріали справи. що викладено в дослідницькій частині, на підставі чого в мотивувальній частині Акту експерти обгрунтували свій висновок, про те, що ОСОБА_3 страждала хронічним психічним захворюванням параноїдним розвитком особистості, яке виявлялося в бредових ідеях, відносин до сусідів, дочці, переслідувань з боку міліції, лікарів, періодично відчувала галюцинації (запах газу із розеток), проявляла неадекватну агресивність. Ступінь змін в її психіці була настільки значною, що вона не могла розуміти значення свої дій і керувати ними.
Заперечення відповідачки і її представника проти акту посмертної судово-психіатричної експертизи № 1329 суд вважає безпідставними.
Суд критично оцінює пояснення свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_12, так як вони заперечували об’єктивні факти, а саме довгострокове перебування померлої ОСОБА_7 на обліку в психоневрологічному диспансері, наявність у неї психічного розладу, перебування нею на лікуванні в денному стаціонарі, прийом відповідних ліків, що зафіксовано в амбулаторній карті померлої. Крім того, вони є рідними братом і сестрою відповідачки і можуть бути зацікавлені в вирішення справи на користь відповідачки.
Оцінюючи пояснення свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_11, суд вважає їх достовірними, так як вони не суперечать іншим матеріалам справи , а навпаки підтверджуються ними. Крім того, вказані свідки, крім ОСОБА_8, є сторонніми особами по відношенню до померлої і позивачки , тому не є зацікавленими у вирішенні справи на користь позивачки.
Доказів, які б спростовували об’єктивні факти, пояснення позивачки та свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 ОСОБА_11 відповідачка під час розгляду справи не надала.
Таким чином, оцінивши всі докази, надані по цій справі у їх сукупності, згідно з положеннями ст.212 ЦПК України, суд вважає доведеним той факт, що на момент складання заповіту ОСОБА_3, а саме 19 вересня 2006 року, вона не усвідомлювала значення свої дій і не могла керувати ними, тому позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно зі ст.215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 ЦК України .
Згідно зі ст. 203 Цивільного Кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі ст. 30 Цивільного Кодексу України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.
Суд дійшов до висновку, що померла ОСОБА_3 в момент складання оспорюваного заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, її волевиявлення не було вільним і не відповідало її внутрішній волі.
Згідно зі ст.225 Цивільного Кодексу України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Цивільні права позивачки ОСОБА_1 порушені заповітом, який складений її померлою матір’ю ОСОБА_7, так як позивачка в результаті наявності вказаного заповіту не може реалізувати свого права на спадкування за законом, як спадкоємиця першої черги. Тому позивачка ОСОБА_1 є належним позивачем.
Тому, керуючись ст., ст. 30, 203, 215,225,1257, 1261 ЦК України, ст.88, п.2 ч.1 та ч.3 ст.208, ст.209, ст.,ст.212-215, ст..218 ЦПК України, суд
в и р і ш и в
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Головне управління юстиції м. Києва про визнання заповіту недійсним задовольнити.
Визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 19 вересня 2006 року на користь ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом П’ятої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_13 і зареєстрований в реєстрі за № 2-1067 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату державного мита в сумі 52 гривні, витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 30 гривень, витрати на оплату проведення судово-психіатричної посмертної експертизи в сумі 2526 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення через Солом’янський районний суд м. Києва .
Суддя: