Категорія №2.14.4
ПОСТАНОВА
Іменем України
17 грудня 2010 року Справа № 2а-7365/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Лагутіна А.А.;
при секретарі: Кашкаровій Г.Є.;
за участю:
позивача: ОСОБА_1;
представника позивача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 18.11.2010 року);
представника відповідача: Хріпко І.В. (довіреність № 1-17/7987 від 22.09.2010 року);
Бородіна І.А. (довіреність № 1-17/9131 від 18.10.2010 року);
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного інспектора Луганської митниці Державної митної служби України Бородіна Ігора Анатольовича, Луганської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення судових витрат,-
ВСТАНОВИВ :
23 вересня 2010 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась до суду із позовом до Головного інспектора Луганської митниці Державної митної служби України Бородіна Ігора Анатольовича, Луганської митниці Державної митної служби України (далі – Відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона є громадянка Сполучених Штатів Америки (далі - США) прибула зі США в Україну з метою постійного проживання на території України. Звернулась до відділу Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (ДДГІРФО), який 25.08.2010 року надав позивачу безстрокову посвідку на постійне проживання на території України серії ЛГ ІГ № НОМЕР_6.
Позивач зазначив, що має посвідчення водія № НОМЕР_1, видане штатом Іллінойс, США.
26.08.2010 року зареєструвавши своє місце проживання у Сєвєродонецькому МВ УМВС України в Луганській області, позивачу зробили відмітку у посвідці на постійне проживання на території України, зазначивши її місце проживання: АДРЕСА_1.
Позивач зазначив, що придбав у США за власні кошти автомобіль марки «HYUNDAI» моделі «SONATA» VIN номер: НОМЕР_2, номер двигуна: НОМЕР_3, рік випуску – 2007 (далі-Автомобіль).
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію № НОМЕР_4 автомобіль був зареєстрований на ім'я позивача та відповідно позивач є його власником.
03.08.2010 року позивач зробив експертну оцінку зазначеного автомобіля, про що експертом було складено висновок за № 13/04/А.
14.07.2010 року, заповнивши митну декларацію, позивач надав її до південної митниці з метою відповідного оформлення та пропуску через таможню автомобіля.
02.09.2010 року Луганська митниця поставила свій штамп про отримання зазначеної декларації, де був зазначений автомобіль позивача.
20.09.2010 року Позивачу була надана від відповідача Картку відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через кордон України № 702000013/0/00081 від 14.09.2010 року, в якій зазначено що: Митна декларація не може бути прийнята/товари не підлягають митному оформленні, транспортний засіб не підлягає пропуску через митний кордон за таких підстав: порушення вимог ст.1 Закону України № 2681 від 13.09.2001 року, в частині наявності на даний час постійного місця проживання позивача на території Іншої держави, а саме наявності постійної реєстрації у Волоколамського району Московської області Російської Федерації. Підставою для пропуску автомобіля через таможню були: сплата всіх належних податків відповідно до вимог чинного законодавства України або вивезення транспортного засобу за межами митної території України або знаття з постійного реєстраційного обліку у РФ (місця постійного проживання).
В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач не врахував усі подані позивачем документи, для оформлення зі звільненням від оподаткування та дозволяння пропуску належного позивачу автомобіля. На думку позивача, відповідач формально відмовив у вчиненні дій, посилаючись на ст.1 Закону України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України».
Позивачем було надано відповідачу довідку в якій зазначено що, позивач не проживає за адресом реєстрації у Російській Федерації, а постійно проживав більше року на території США, що і було відомо відповідачу, а на даний час позивач постійно проживає на території України за адресою: АДРЕСА_1.
Позивач вважав, що усі умови передбачені ч.2 ст.8 Закону України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» ним були дотримані, а відтак рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, а автомобіль пропуску через митний орган із застосуванням пільгового оподаткування.
Крім того, позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь судові витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги та сплати судового збору у розмірі 1003,40 грн.
За таких обставин позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові та просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідача заперечували проти задоволення позову в повному обсязі пославшись на наступне. 29.09.2010 року до відділу митного оформлення № 3 Луганської митниці (далі - ВМО № 3) звернулась гр. США та РФ ОСОБА_1 з приводу здійснення митного оформлення зі звільненням від оподаткування транспортного засобу ввезеного позивачем на митну територію України при переселенні на постійне місце проживання в Україну
При цьому, позивачем були надані наступні документи:
• Митну декларацію, форма якої затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.97 № 748 б/н від 14.07.2010 року;
• Акт про проведення митного огляду товарів № 500000014/2010/10063 від 14.07.2010 року;
• Повідомлення про транзитне переміщення (ПТП) № 10063/0/500000014 від 14.07.2010 року;
• Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу СЕRТІFІСАТЕ ОF ТІТLЕ ОF А VЕНІСLЕ № G7607440 від 25.11.2008 року;
• Посвідка на постійне проживання в Україні з РФ (підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні) серії ЛГ ІГ № НОМЕР_6 від 25.08.2010 року;
• Паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання за межами України серії Р USА № НОМЕР_7 від 12.03.2010 року;
• Дозвіл на імміграцію в Україну № 742 від 20.08.2010 р.
• Довідку Сєвєродонецького міського відділу СГІРФО УМВС України в Луганський області № 54/14-2272 від 01.07.2010 року;
• Сертифікат відповідності № UА1.173.0070772-10 від 23.07.2010 року;
• Висновок експерта-криміналіста № 13/04/Ф 9765 від 03.08.2010 року.
Відповідачем в ході здійснення перевірки обґрунтованості надання пільг зі звільненням від оподаткування було встановлено, що у наданому до митного оформлення дозволі на імміграцію в Україну № 742 від 20.08.2010 року вказаний крім паспортного документу США ще і паспортний документ РФ. Крім цього, у посвідці на постійне проживання в Україні серії ЛГ ІГ № НОМЕР_6 від 25.08.2010 року в графі «коли і звідки приїхав в Україну» було зазначено: «в 2010 р. з Росії».
У паспорті РФ ОСОБА_1, серії 70 03 № НОМЕР_5 від 14.04.2003 року, було виявлено наявність штампу про постійну реєстрацію у сільському поселенні Теряєвське, Волоколамського району Московської області Російської Федерації за адресою: АДРЕСА_2, від 18.03.2004 року.
Також, 08.09.10 від гр. ОСОБА_1 відповідачем було додатково отримані наступні документи:
• Довідка адміністрації сільського поселення Теряєвське Волоколамського району Московської області від 11.06.2010 року № 331, у якої було зазначено, що гр. ОСОБА_1 постійно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 Волоколамського району Московської області й те, що позивач за вказаною адресою не мешкає.
• CЕRТІFІСАТЕ ОF NАТURАLIZАТION від 13.05.2002 року, що підтверджує реєстрацію позивача у м. Чикаго, штату Іллінойс в США.
Представники відповідача вважали, що позивач порушив вимоги ст.1 Закону України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» від 13.09.2001 року № 2681-III (далі Закон № 2681) в частині постійного місця проживання та території іншої держави (РФ).
В зв'язку з тим, що гр. ОСОБА_1 має постійне місце проживання на території іншої держави (Російська Федерація), то вона не може користуватися пільгами передбаченими Законом № 2681, а відтак і була видана картка відмови № 702000013/2010/000162 від 14.09.2010 року.
За таких обставин представники відповідача просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У судовому засіданні представники відповідача підтримали свої заперечення та просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі за необґрунтованістю.
Відповідно до ч.6 ст.71 КАС України суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановивши обставини у справі та надані на їх підтвердження докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст.7 Митного кодексу України (далі – МК України) законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, виданих на основі та на виконання Конституції України, цього Кодексу та законів України.
Відповідно до ч.1 ст.40 МК України митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України.
Згідно з ст.45 МК України особи, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України чи провадять діяльність, контроль за якою цим Кодексом покладено на митні органи, зобов'язані подавати митним органам документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю.
Перелік документів та відомостей, необхідних для здійснення митного контролю, порядок їх подання визначаються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу (Постанова Кабінету Міністрів України від 01.02.2006 року за № 80 «Про перелік документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України»).
Відповідно до ст.70 МК України метою митного оформлення є засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформлення результатів такого контролю, а також статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів і транспортних засобів. Митне оформлення здійснюється посадовими особами митного органу.
Операції митного оформлення, порядок їх здійснення, а також форми митних декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Правила митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, затверджені Наказом Державна митна служба України за №1118 від 17.11.2005 року (далі - Правила № 1118).
Згідно зі ст.1 Правил № 1118 їх дія поширюється на транспортні засоби (далі - ТЗ), що переміщуються через митний кордон України громадянами, які не є суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, для вільного обігу (у тому числі з метою розкомплектування на запасні частини) на митну територію України (за її межі) або з метою транзиту, а також тимчасово вивозяться за межі митної території України.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 є громадянка Сполучених Штатів Америки (далі - США), яка прибула із США в Україну з метою постійного проживання на території України.
25.11.2008 року позивач придбав у США за власні кошти автомобіль марки «HYUNDAI» моделі «SONATA» VIN номер: НОМЕР_2, номер двигуна: НОМЕР_3, рік випуску – 2007 (далі-Автомобіль), що підтверджується відповідним сертифікатом (аркуш справи 13).
Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію № НОМЕР_4 від 05.12.2008 року автомобіль був зареєстрований на ім'я позивача та відповідно позивач є його власником (аркуш справи 13).
Позивач має посвідчення водія № НОМЕР_1, видане штатом Іллінойс, США (аркуш справи 14).
03.08.2010 року позивачем було зроблено експертну оцінку зазначеного автомобіля, про що експертом було складено висновок за № 13/04/А від 03.08.2010 року (аркуш справи 11).
Позивач звернувся до відділу Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (далі - ДДГІРФО), який 25.08.2010 року надав позивачу безстрокову посвідку на постійне проживання на території України серії ЛГ ІГ № НОМЕР_6 (аркуші справи 6-9).
26.08.2010 року зареєструвавши своє місце проживання у Сєвєродонецькому МВ УМВС України в Луганській області, позивачу зробили відмітку у посвідці на постійне проживання на території України серії ЛГ ІГ № НОМЕР_6, зазначивши її місце проживання: АДРЕСА_1 (аркуш справи 9 зворотній бік).
Згідно пункту 7 Правил № 1118 власник ТЗ або вповноважена особа, який переміщує ТЗ через митний кордон України, пред'являє його митному органу для проведення митного огляду й подає оригінали та ксерокопії таких документів: що підтверджують право власності на ТЗ або користування ним (у тому числі з правом розпорядження); реєстраційних (технічних) документів на транспортний засіб (якщо він перебував на обліку в реєстраційному органі іноземної держави чи України) з відмітками про зняття транспортного засобу з обліку, якщо такі документи видаються реєстраційним органом; митної декларації - у разі потреби; ВМД (у разі транзиту ТЗ, нового або знятого з обліку в реєстраційному органі, через митну територію України); що підтверджують право на надання пільг в оподаткуванні (у разі митного оформлення ТЗ з наданням пільг в оподаткуванні); паспортних документів та інших документів, визначених законодавством України та міжнародними договорами України, що дають право на перетин державного кордону, та/або паспорта громадянина (посвідчення особи з відміткою про місце проживання); посвідки чи іншого документа про постійне (тимчасове) проживання в Україні або за кордоном тощо; довідки про ідентифікаційний номер громадянина (за наявності); митні документи країни придбання ТЗ; сервісну книжку; експертний висновок; фотографії; технічну документацію.
Згідно п.п.4.2 п.4 Правил № 1118 підтвердженням права на здійснення митного оформлення ТЗ зі звільненням від оподаткування, згідно з вимогами ст.8 Закону України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України», є такі документи та відмітки в них: для іноземців та осіб без громадянства, які переселяються на постійне місце проживання в Україну:
а) паспортний документ іноземця та особи без громадянства на право виїзду за кордон з імміграційною візою на постійне проживання в Україні, виданою закордонним дипломатичним представництвом або консульською установою України, та/або копія дозволу на імміграцію в Україну;
б) посвідка на постійне проживання в Україні (може бути відсутньою при перетині митного кордону України);
в) відмітка у паспортному документі іноземця та особи без громадянства на право виїзду за кордон про наявність дозволу на постійне проживання, встановлена додатком 1 до Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.95 № 1074 (може бути відсутня при перетині митного кордону України).
02.09.2010 року до відділу митного оформлення № 3 Луганської митниці звернувся позивач з приводу здійснення митного оформлення зі звільненням від оподаткування зазначеного транспортного засобу ввезеного позивачем на митну територію України при переселенні на постійне місце проживання в Україну. При цьому, гр. ОСОБА_1 були надані наступні документи:
• Митна декларація, форма якої затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.97 № 748 б/н від 14.07.2010 року (аркуш справи 78);
• Акт про проведення митного огляду товарів № 500000014/2010/10063 від 14.07.2010 року;
• Повідомлення про транзитне переміщення (ПТП) № 10063/0/500000014 від 14.07.2010 року;
• Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу СЕRТІFІСАТЕ ОF ТІТLЕ ОF А VЕНІСLЕ № G7607440 від 25.11.2008 року;
• Посвідка на постійне проживання в Україні (підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні) серії ЛГ ІГ № НОМЕР_6 від 25.08.2010 року;
• Паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання за межами України серії Р USА № НОМЕР_7 від 12.03.2010 року;
• Дозвіл на імміграцію в Україну № 742 від 20.08.2010 року;
• Довідка Сєвєродонецького міського відділу СГІРФО УМВС України в Луганський області № 54/14-2272 від 01.07.2010 року;
• Сертифікат відповідності № UА1.173.0070772-10 від 23.07.2010 року;
• Висновок експерта-криміналіста № 13/04/Ф 9765 від 03.08.2010 року.
Також, 08.09.2010 року від гр. ОСОБА_1 відповідачем було додатково отримані наступні документи:
• Довідка адміністрації сільського поселення Теряєвське Волоколамського району Московської області від 11.06.2010 року № 331, у якої було зазначено, що гр. ОСОБА_1 постійно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 Волоколамського району Московської області й те, що позивач за вказаною адресою не мешкає;
• CЕRТІFІСАТЕ ОF NАТURАLIZАТION від 13.05.2002 року, що підтверджує реєстрацію позивача у м. Чикаго, штату Іллінойс в США. Зазначений факт не заперечується відповідачами.
Тобто, надані позивачем документи відповідали вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 01.02.2006 року за № 80 «Про перелік документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України» та Правилам № 1118.
З метою вдосконалення митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що ввозяться громадянами із звільненням від оподаткування, а також уникнення можливих ухилень від сплати належних податків та зборів, передбачених ст.78, 252 Митного кодексу України, ст.8 Закону України «Про порядок ввезення (пересилання) в України, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» та на виконання вимог «Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України», затверджених наказом Державної митної служби України від 17.11.2005 року за № 1118, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25.11.2005 року за № 1428/11708 Луганською митницею Державної митної служби України був виданий Наказ від 05.10 2009 року за № 608 «Щодо перевірки обґрунтованості звільнення від оподаткування транспортних засобів» (далі - Наказ № 608). Наказом № 608 був затверджений Порядок проведення перевірки обґрунтованості звільнення від оподаткування під час митного оформлення транспортних засобів, що ввозяться громадянами в Україну для вільного обігу, Аркуш погодження та склад комісії для проведення перевірки обґрунтованості звільнення від оподаткування транспортних засобів (аркуш справи 92-101).
Відповідачем в ході здійснення перевірки обґрунтованості надання пільг зі звільненням від оподаткування було встановлено, що у наданому до митного оформлення дозволі на імміграцію в Україну № 742 від 20.08.2010 року вказаний крім паспортного документу США ще і паспортний документ РФ. Крім цього, у посвідці на постійне проживання в Україні серії ЛГ ІГ № НОМЕР_6 від 25.08.2010 року в графі «коли і звідки приїхав в Україну» було зазначено: «в 2010 р. з Росії» (аркуш справи 9).
У паспорті РФ ОСОБА_1, серії 70 03 № НОМЕР_5 від 14.04.2003 року, було виявлено наявність штампу про постійну реєстрацію у сільському поселенні Теряєвське, Волоколамського району Московської області Російської Федерації за адресою: АДРЕСА_2 від 18.03.2004 року (аркуш справи 37-38).
За таких обставин, 20.09.2010 року позивачу була надана від відповідача Картку відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через кордон України № 702000013/0/00081 від 14.09.2010 року (далі - Оскаржуване рішення), в якій було зазначено що: Митна декларація не може бути прийнята/товари не підлягають митному оформленні, транспортний засіб не підлягає пропуску через митний кордон за таких підстав: порушення вимог ст.1 Закону України № 2681 від 13.09.2001 року, в частині наявності на даний час постійного місця проживання позивача на території Іншої держави, а саме наявності постійної реєстрації у Волоколамського району Московської області Російської Федерації. Підставою для пропуску автомобіля через таможню були: сплата всіх належних податків відповідно до вимог чинного законодавства України або вивезення транспортного засобу за межами митної території України або знаття з постійного реєстраційного обліку у РФ (аркуш справи 15).
З 28.08.2010 року та на даний час зазначений автомобіль знаходиться в зоні митного контролю у м. Луганську для оформлення документів та постановлення на облік за місцем моєї реєстрації, тобто, для реєстрації в ВРЕР м. Сєвєродонецьк, при УДАІ ГУ УМВС України у Луганській області.
Суд не погоджується із винесенням Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через кордон України за № 702000013/0/00081 від 14.09.2010 року з наступних підстав.
Порядок оформлення й використання Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України регламентується Порядком, який затверджений Наказом Державної митної служби України від 12.12.2005 року за № 1227, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 26.12.2005 року за № 1562/11842 (аркуш справи 87-91) (далі-Порядок).
Пунктом 11 Порядку передбачене, що на підставі оформленої картки відмова митного органу може бути оскаржена в порядку, установленому законодавством України.
Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» за № 2681 від 13.09.2001 року (далі - Закон № 2681) дозволяється ввезення у разі переселення на постійне місце проживання на кожного повнолітнього громадянина одного механічного транспортного засобу за кодами 87.01, 87.02, 87.03, 87.04, 87.05 Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності за умови, що він є власником такого транспортного засобу не менше року та за умови перебування такого транспортного засобу на обліку в країні постійного місця попереднього проживання не менше року.
Відповідно до ч.3 ст.72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Сторонами в судовому засіданні були визнані і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання, а також не заперечувались обставини того, що гр. ОСОБА_1 має право на звільнення від оподаткування та ввезення на територію України зазначеного транспортного засобу, оскільки вона є власником такого транспортного засобу не менше року та такий транспортний засіб перебував на обліку в країні постійного місця попереднього проживання (США) не менше року, що також повністю підтверджується матеріалами справи (аркуші справи 13, 14, 53, 54), однак за умови знаття Позивача з постійного реєстраційного обліку у РФ сільському поселенні Теряєвське, Волоколамського району Московської області Російської Федерації за адресою: АДРЕСА_2.
Тобто, фактично предметом розгляду в цієї справи є визначення положення ст.1 Закону № 2681, які на думку відповідача виключають пільгове митне оформлення зазначеного транспортного засобу, а саме: наявність факту постійної реєстрації гр. ОСОБА_1 в Російській Федерації по зазначеному адресу.
Суд вважає хибним та помилковим трактування з боку відповідача положень ст.1 Закону № 2681, де визначаються терміни постійне місце проживання - місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).
Так, згідно із Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» за № 1382-IV від 11.12.2003року (далі – Закон № 1382), який відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними актами, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Відповідно до ст.2 Закону № 1382 громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (ч.2 ст.2 Закону № 1382).
Статтею 3 Закону № 1382 зазначено, що наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
- вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати чи перебувати;
- місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік;
- місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік;
Таким чином, враховуючи те, що згідно з довідкою Голови селищного поселення Теряєвське Блохіна С.І. від 11.06.2010 року за № 331 гр. ОСОБА_1 не проживає за адресом реєстрації у Російській Федерації (аркуш справи 5), а постійно проживала (більше року) на території США, про що було відомо відповідачу (на даний час позивач постійно проживає на території України за адресою: АДРЕСА_1, що також підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем) та враховуючи положення ст.3 Закону № 1382 в частині визначення терміну місце проживання - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, на думку суду, у гр. ОСОБА_1 не має обмежень, встановлених ст.1 Закону № 2681 в частині постійного проживання на території інших держав (РФ), а відтак у відповідача були відсутні підстави для винесення Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через кордон України № 702000013/0/00081 від 14.09.2010 року, що є підставою для визнання її неправомірною та подальшому скасуванню.
Відповідачами не доведено суду фактів постійного проживання позивача на території Російській Федерації за зазначеним адресом.
Суд не погоджується із посиланням представників відповідача на те, що терміни місце проживання та місце реєстрації є тотожні поняття.
Суд критично оцінує посилання представників відповідача в судовому засіданні на те, що гр. ОСОБА_1 прибула в України із Російської Федерації, а ні із США, оскільки факт постійного попереднього проживання позивача в США (більше ніж рік) повністю підтверджується матеріалами справи (квітками на літак – аркуш справи 28, дозволом на імміграцію в Україну від 20.08.2010 року за № 742 – аркуш справи 36, сертифікат громадянства США – аркуш справи 39, реєстраційними документами на автомобіль – аркуші справи 53, 54, витягом із паспорту громадянки США – 64, 65, документами підтверджуючими факт находження позивача на території США – 66, 67, копіями квитанцій про отримання заробітної плати в США – 68-72). Крім того, законодавцем не ставиться в залежність факт звільнення від оподаткування транспортного засобу від країни із якої фізична особа прибула в Україну для постійного місця проживання.
Позивач при зверненні до суду зазначив двох відповідачів по справі, а саме: Головного інспектора Луганської митниці Державної митної служби України Бородіна І.А. та Луганську митницю Державної митної служби України. Суд вважає, що Головний інспектор Луганської митниці Державної митної служби України Бородін І.А. не може бути відповідачем по справі, оскільки позовні вимоги щодо цієї посадової особи не заявлені та рішення, яке оскаржується було винесено на підставі колегіального Аркуша погодження щодо можливості здійснення митного оформлення транспортних засобів із звільненням від оподаткування (аркуш справи 41). Крім того, у даному випадку оскаржуване рішення є рішенням митного органу, як суб’єкта владних повноважень, а не певної фізичної або посадової особи. Суд не приймає до уваги пояснення з цього приводу в судовому засіданні гр. ОСОБА_1, яка зазначила, що бажає бачити Головного інспектора Луганської митниці Державної митної служби України Бородіна І.А. у якості відповідача, оскільки він своїми діями при здійсненні митного оформлення її образив.
Щодо вимоги позивача стягнути з державного бюджету понесені витрати з оплати юридичної допомоги у розмірі 1003,40 грн., а також усі інші судові витрати, які будуть понесені позивачем по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
Частиною 3 ст.90 КАС України передбачено граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу, який відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590. Зокрема, згідно з п.п.2 п.1 Додатку до вказаної Постанови КМУ, витрати, пов’язані з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, і яка не є суб’єктом владних повноважень, якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави, не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
Статтею ст.53 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» встановлено на 2010 рік мінімальну заробітну плату з 1 жовтня - 907 гривень.
Відповідно до ч.1 ст.52 Кодексу законів України про працю для працівників установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п’ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51). Згідно ч.1 ст.50 Кодексу законів України про працю нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Тобто, повним робочим днем вважається день тривалістю 8 годин.
Як вбачається з матеріалів справи, судові засідання, в яких брав участь представник позивача, тривали всього 3 години 25 хвилин.
Таким чином, витрати на правову допомогу, які повинні компенсуватися позивачу з Державного бюджету України, складають 18,43 грн. (907 грн. х 5% : 8 (тривалість робочого дня) = 5,67 (оплата за 1 годину) х 3,25 (всього часу в с/з) = 18,43 грн.).
Факт надання правової допомоги позивачу, підтверджується договором – дорученням про надання правової допомоги від 23.09.2010 року (аркуш справи 25).
Суд не погоджується з вимогою позивача про стягнення з держави усіх інших витрат, які ним будуть понесені при розгляді цієї справи, оскільки відповідного до вимог КАС України судовому захисту підлягають лише порушені права та свободи позивача, судом не може бути присуджено стягнення з державного бюджету України будь-яких витрат у майбутньому.
Таким чином, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача витрати понесені на оплату правової допомоги в сумі 18,43 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведено суду правомірність прийняття оскаржуваного рішення.
Згідно вимог ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а ч.1 ст.71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, на підставі зазначеного, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню. Також приймаючи до уваги, що оскаржуване рішення визнається судом протиправним та таким, що підлягає скасуванню, на думку суду, обґрунтованим є вимога позивача в частині зобов’язання Луганської митниці Державної митної служби України здійснити митне оформлення зі звільненням від оподаткування та пропуск належного ОСОБА_1 для вільного використання на території України автомобіль марки «HYUNDAI» моделі «SONATA» VIN номер: НОМЕР_2, номер двигуна: НОМЕР_3, рік випуску - 2007.
Відповідно до ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі викладеного, керуючись Законами України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України», ст. ст. 2, 11, 17, 18, 71, 72, 94, 158-163, 259 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного інспектора Луганської митниці Державної митної служби України Бородіна Ігора Анатольовича, Луганської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення судових витрат задольнити частково.
Визнати неправомірною та скасувати Картку відмову в прийнятті митної декларації, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України за № 702000013/0/00081 від 14.09.2010 року.
Зобов’язати Луганську митницю Державної митної служби України здійснити митне оформлення зі звільненням від оподаткування та дозволити пропуск належного ОСОБА_1 для вільного використання на території України автомобіль марки «HYUNDAI» моделі «SONATA» VIN номер: НОМЕР_2, номер двигуна: НОМЕР_3, рік випуску - 2007.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на оплату юридичної допомоги у розмірі – 18,43 грн. (вісімнадцять грн. 43 коп.).
Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору у розмірі 02,82 (дві гривні 82 коп.).
В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено та підписано 22 грудня 2010 року.
Суддя А.А. Лагутін