Категорія №2.6.1
ПОСТАНОВА
Іменем України
21 грудня 2010 року Справа № 2а-8891/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Лагутіна А.А.,
при секретарі судового засідання: Кашкаровій Г.Є.,
за участю представників сторін:
від позивача – не прибув,
від відповідача – не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації Луганської області до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганської області про скасування постанови ВП №13665666 від 25.10.2010 про накладення штрафу за невиконання рішення суду, -
ВСТАНОВИВ:
12 листопада 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації до Підрозділу примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції про скасування постанов про накладення штрафу за невиконання рішення суду від 25.10.2010 року № 142383336, №13932627, №12905348, №13508850, №13022500, №18825832, №13932637, №13665666, №14966694, №14968380, №14966716, №14475729, №14238191, №12386545, №14468939, №14238260, №18827400, №14238155, №17456375, №18827098, №18903127, №18826821, №18825497, №18825725, №17472189, №17455888, №17456173, №17456046, №17455997.
Ухвалою судді Луганського окружного адміністративного суду Ірметової О.В. від 15.11.2010р. провадження за вказаним адміністративним позовом було відкрито, справі присвоєно номер №2а-8519/10/1270.
17.11.2010 року ухвалою судді Луганського окружного адміністративного суду Ірметової О.В. позовні вимоги Управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації до Підрозділу примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції про скасування постанов про накладення штрафу за невиконання рішення суду від 25.10.2010 року № 142383336, №13932627, №12905348, №13508850, №13022500, №18825832, №13932637, №13665666, №14966694, №14968380, №14966716, №14475729, №14238191, №12386545, №14468939, №14238260, №18827400, №14238155, №17456375, №18827098, №18903127, №18826821, №18825497, №18825725, №17472189, №17455888, №17456173, №17456046, №17455997 було роз’єднано у самостійні провадження.
Згідно протоколу розподілу справ між суддями Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 року адміністративну справу за позовом Управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації до Підрозділу примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції про скасування постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду ВП №13665666 від 25.10.2010 року, що перебувала в провадженні судді Ірметової О.В., передано для подальшого розгляду судді Лагутіну А.А. з присвоєнням окремого номеру №2а-8891/10/1270.
Ухвалою судді Лагутіна А.А. від 22.11.2010 року справу №2а-8891/10/1270 було прийнято до провадження та призначено до судового розгляду на 06.12.2010 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.
На виконанні у підрозділі примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області знаходиться виконавчий лист від 05.05.2009 № 2а-183, виданий Лутугинським районним судом Луганської області, про зобов’язання управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації перерахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з урахуванням фактично виплачених сум.
Виплата допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку здійснюється згідно із Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно із статтею 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Позивач зазначає, що рішення Лутугинського районного суду Луганської області про зобов’язання управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації перерахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з урахуванням виплачених сум, стосується виплат, проведених у минулі роки. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року № 1414 «Про заходи щодо організації бюджетного процесу у 2010 році» кошти на виплату таких рішень не передбачені. З цієї причини виконати рішення суду в порушення вимог Конституції України, Бюджетного кодексу України та Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» позивач не мав можливості.
Керуючись пунктом 5 статті 23 Бюджетного кодексу України позивачем зроблено відповідну заявку на виділення додаткового фінансування виплат згідно рішень суду по управлінню праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації станом на 10.12.2009 на загальну суму 298902,73 грн., серед яких зазначена і ОСОБА_1. Після подання цієї заявки фінансування у необхідних обсягах до управління праці та соціального захисту населення не надходило.
Зазначені причини невиконання судового рішення позивач вважає поважними.
Про неможливість виконання судового рішення з поважних та незалежних від управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації причин щодо ОСОБА_1, позивач повідомив відповідача після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.
Але відповідач, не приймаючи до уваги ці обставини, 25 жовтня 2010 року виніс постанову ВП № 13665666 про накладення штрафу на позивача за невиконання рішення суду без поважних причин у розмірі 340,00 грн.
Оскільки причини невиконання судового рішення, на думку позивача, є поважними, позивач просить скасувати постанову підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 25 жовтня 2010 року ВП № 13665666 про накладення штрафу у розмірі 340,00 грн.
Позивач зазначив, що на підставі статей 76 та 87 Закону України «Про виконавче провадження» до управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації не можна накладати штраф за невиконання рішення суду, у зв’язку з тим, що управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації інформувало відповідача про те, що виконати у добровільному порядку рішення суду не має можливості з незалежних від нього причин.
Також, позивач послався на те, що відповідно до частини 2 статті 9 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України на місцевих бюджетів або з бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Цей порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 № 609. Згідно зазначеного Порядку управління праці та соціального захисту населення не має права для добровільного списання коштів державного бюджету із своїх рахунків у Державному казначействі України. Таке право надається Порядком виконавчій службі при безпосередній взаємодії з Державним казначейством.
Представник позивача в судове засідання не з’явився, через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи за його відсутністю.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, заперечень проти позову не надав. Частиною 3 статті 35 КАС України передбачено, що повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за сім днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді. Повістка у справах, для яких встановлено скорочені строки розгляду, має бути вручена у строк, достатній для прибуття до суду. Згідно з частиною 5 статті 181 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі. Тобто, зазначеною нормою передбачено скорочені терміни розгляду адміністративних справ щодо оскарження рішень державних виконавців. Відповідач у даній справі повідомлявся судом про призначення справи до розгляду у строки, достатні для прибуття до суду та для надання заперечень проти позову (арк. справи 24, 25). Правом подати суду заперечення проти позову та докази на підтвердження своїх доводів не скористався.
Зважаючи на сплив строку вирішення спору та враховуючи вимоги частини 4 статті 128 КАС України, згідно якої у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».
Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Згідно із статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» визначено права та обов’язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 25 жовтня 2010 року ВП № 13665666 на управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації за невиконання без поважних причин рішення суду накладено штраф у розмірі 340,00 грн. (арк. справи 17).
Суд вважає постанову підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області 25 жовтня 2010 року ВП № 13665666 про накладення штрафу такою, що підлягає скасуванню, з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання.
Тобто, Законом чітко визначено, що штраф застосовується за невиконання рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, без поважних причин.
Згідно із статтею 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів, регулюються Бюджетним кодексом України.
Діяльність позивача у частині виконання функцій розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня за соціальними програмами регулюється Бюджетним кодексом України.
Згідно із статтею 21 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.
Відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом. Пропозиції про внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у порядку, встановленому для подання пропозицій до проекту бюджету. Видатки відповідно до внесених у бюджетні призначення змін здійснюються лише після набрання чинності відповідним законом (рішенням відповідної ради), яким внесено такі зміни. Інші зміни розмірів і мети та обмеження в часі бюджетних призначень провадяться лише за наявності в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) відповідного положення.
Стадіями виконання Державного бюджету України за видатками згідно із статтею 51 Бюджетного кодексу України визнаються:
1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;
2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;
3) взяття бюджетних зобов’язань;
4) отримання товарів, робіт та послуг;
5) здійснення платежів;
6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.
Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень (частина 2 статті 51 Бюджетного кодексу України).
Згідно із частиною 4 статті 51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256 “Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету” (далі - Порядок), встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів за видами пільг.
Пунктом 2 данного Порядку передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.
Відповідно до абзацу 8 пункту 6 данного Порядку у разі виникнення додаткових зобов’язань головні розпорядники коштів місцевих бюджетів надсилають щомісяця до 18 числа фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) уточнену інформацію про фактично нараховані у поточному місяці суми. Зазначені фінансові органи готують уточнені реєстри нарахованих у поточному місяці сум та подають їх до 20 числа Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.
Відповідно до вимог частини 5 статті 23 Бюджетного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256 “Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету” позивач листом від 15.12.2009 № 8713 зробив відповідну заявку на виділення додаткового фінансування виплат згідно рішень суду по управлінню праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації станом на 10.12.2009, серед яких зазначена і ОСОБА_1 (арк. справи 33-35).
У судовому засіданні встановлені обставини щодо повідомлення позивачем відповідача про неможливість виконання судового рішення через те, що у Законі України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI «Про Державний бюджет України на 2010 рік» не передбачено видатків на забезпечення фінансування витрат, пов’язаних із виконанням судових рішень, та направлення відповідної заявки на виділення додаткового фінансування виплат згідно рішень суду по управлінню праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації станом на 10.12.2009, зокрема, за судовим рішенням відносно ОСОБА_1.
Предметом спору у даній справі є поважність чи неповажність причин невиконання судового рішення.
Суд вважає, що причини невиконання позивачем постанови Лутугинського районного суду Луганської області про зобов’язання управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації в частині виплатити ОСОБА_1 допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з урахуванням виплачених сум, через відсутність у Законі України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI «Про Державний бюджет України на 2010 рік» видатків на забезпечення фінансування витрат, пов’язаних із виконанням судових рішень, є поважними.
Оскільки згідно із частиною 1 статті 35 Бюджетного кодексу України розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України організують головні розпорядники бюджетних коштів, яким по відношенню до позивача є Міністерство праці та соціальної політики України, суд вважає, що позивач не має права за законом направляти заявки на додаткове фінансування до Міністерства фінансів України, а тому позивачем шляхом подання відповідної заявки на виділення додаткового фінансування виплат згідно рішень суду по управлінню праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації станом на 10.12.2009, зокрема, за судовим рішенням відносно ОСОБА_1, вжито усіх залежних від нього заходів для виконання судового рішення.
Таким чином, обставини щодо невиконання позивачем без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, яке в свою чергу, зобов’язує боржника вчинити певні дії, і які можуть бути виконані лише боржником, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні. Зважаючи на це, у державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області були відсутні підстави для винесення постанови про накладення штрафу, а тому позовні вимоги про скасування постанови від 25 жовтня 2010 року ВП № 13665666 про накладення штрафу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню.
Згідно із частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації сплатило судовий збір у розмірі 03,40 грн. при поданні позову у адміністративній справі № 2а-8519/10/1270 щодо оскарження постанов підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 25 жовтня 2010 року за виконавчими провадженнями: ВП № 142383336, ВП № 13932627, ВП № 12905348, ВП № 13508850, ВП № 13022500, ВП № 18825832, ВП № 13932637, ВП № 13665666, ВП № 14966694, ВП № 14968380, ВП № 14966716, ВП № 14475729, ВП № 14238191, ВП № 12386545, ВП № 14468939, ВП № 14238260, ВП № 18827400, ВП № 14238155, ВП № 17456375, ВП № 18827098, ВП № 18903127, ВП № 18826821, ВП № 18825497, ВП № 18825725, ВП № 17472189, ВП № 17455888, ВП № 17456173, ВП № 17456046, ВП № 17455997. Питання щодо розподілу судових витрат, сплачених під час подання даного позову, вирішено під час винесення судового рішення в адміністративній справі № 2а-8519/10/1270, про що свідчить копія постанови від 22 листопада 2010 року.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 21 грудня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 27 грудня 2010 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 35, 71, 87, 94, 105, 128, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати постанову підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 25 жовтня 2010 року ВП № 13665666 про накладення штрафу на управління праці та соціального захисту населення Лутугинської районної державної адміністрації у розмірі 340,00 грн. (триста сорок гривень нуль копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 27 грудня 2010 року.
Суддя А.А. Лагутін