ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
08 червня 2006 р. |
№ 8/264 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого, судді: суддів: |
Добролюбової Т.В., Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В. |
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
|
касаційну скаргу |
Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ |
|
на постанову |
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.02.2006 |
|
у справі |
№ 8/264 господарського суду Дніпропетровської області |
|
за позовом |
Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ |
|
до |
Відкритого акціонерного товариства “Український інноваційний банк”, в особі Дніпропетровської філії, м. Дніпропетровськ |
|
до |
Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Дніпропетровськ |
|
до |
Товариства з обмеженою відповідальністю “Прогрес”, с. Очеретувате, Магдалинівський р-н., Дніпропетровська обл. |
|
про |
визнання недійсним договору |
|
за участю представників сторін: |
|
від позивача: |
ОСОБА_3. зо дов. від 10.06.2005 НОМЕР_1 |
|
від І-го відповідача: |
ОСОБА_4 за дов. від 31.03.2006 НОМЕР_2 |
|
від ІІ-го відповідача: |
ОСОБА_5 |
не з'явилися |
|
від ІІІ-го відповідача: |
|
|
Відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України всі учасники судового процесу належним чином повідомленні про час і місце засідання суду (ухвали Вищого господарського суду України від 11.04.2006, від 26.04.2006, надіслані сторонам у справі 17.04.2006, 28.04.2006 відповідно), проте товариство та СПД ОСОБА_2 не скористалися своїм правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.
Доповідач: Продаєвич Л.В.
ВСТАНОВИВ:
10.06.2005року фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Український інноваційний банк” в особі Дніпропетровської філії, Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, ТОВ “Прогрес” про визнання на підставі ст. 48 Цивільного кодексу в редакції 1963 року, ст. 23 Кодексу про шлюб та сім'ю (КпШС) недійсним договору про заставу від 04.04.2002 НОМЕР_3.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні договору про заставу, предметом якого є житловий будинок, були порушені майнові права позивача, оскільки фізична особа -підприємець ОСОБА_2, яка є стороною спірного договору, знаходиться у шлюбі з ОСОБА_1.
Відкрите акціонерне товариство “Український інноваційний банк” в особі Дніпропетровської філії заперечуючи проти позовних вимог посилається на те, що у даному випадку були порушені права позивача як фізичної особи, у зв'язку з чим справа не підсудна господарському суду; вважає, що обґрунтування позовних вимог приписами статті 23 КпШС також свідчить про підсудність спору суду загальної юрисдикції; зауважує на тому, що у Дніпропетровському районному суді розглядається справа, предметом спору по якій є вищезгаданий житловий будинок.
Фізична особа -підприємець ОСОБА_2 вважає позов законним та таким, що підлягає задоволенню.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2005 (суддя: Дубінін І.Ю.) -позов задоволений, визнаний недійсним договір про заставу від 04.04.2002 НОМЕР_3 укладений між Акціонерним товариством “Український інноваційний банк” в особі Дніпропетровської філії, ТОВ “Прогрес” та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2.
Судове рішення мотивоване тим, що спірний договір про заставу укладений з порушенням вимог чинного законодавства України, відповідно до яких нажитим за час шлюбу майном подружжя розпоряджається за спільною згодою; СПД ОСОБА_2 діяв без достатніх повноважень, оскільки не отримав письмової згоди позивача на передачу майна у заставу.
За апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Український інноваційний банк” в особі Дніпропетровської філії судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.02.2006 (судді: Джихур О.В. -головуючий, Коршун А.О., Виноградник О.М.) -скасоване. Провадження у справі припинено на підставі п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що спір не пов'язаний з підприємницькою діяльністю позивача та другого відповідача, стосується майнових відносин подружжя, які виникають в шлюбі; в спірному договорі майновий поручитель ОСОБА_2 не має статусу юридичної особи; договір про заставу укладений в той час, коли ані позивач, ані другий відповідач не були зареєстровані як фізичні особи -підприємці; предметом застави є житловий будинок, який в підприємницькій діяльності не використовувався.
Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову, залишивши без змін судове рішення. Вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки другий відповідач фактично використовував майно для здійснення підприємницької діяльності, у спірному договорі боржником є ТОВ “Прогрес” від імені якого договір підписано головою правління ОСОБА_2 Скаржник посилається на лист Вищого господарського суду України від 23.10.2000 №01-8/556 “Про деякі приписи чинного законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян”.
Від Дніпропетровської філії АТ “Український інноваційний банк” надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому остання просить залишити постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, вислухавши пояснення присутніх у засіданні суду представників позивача і першого відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке:
Суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого господарського суду та припинив провадження у справі на підставі п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що однією із сторін за спірним договором виступає фізична особа - ОСОБА_2, даний спір не пов'язаний з підприємницькою діяльністю позивача, стосується майнових відносин подружжя.
Залишаючи без змін постанову апеляційної інстанції колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що як вбачається із матеріалів справи та встановлено апеляційним господарським судом позивач у справі зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця 09.06.2005 року, про що останньому видано свідоцтво серії ВОО НОМЕР_4 .
10.06.2005 позивач звернувся до господарського суду із позовом про визнання недійсним договору про заставу нерухомого майна (житлового будинку) від 04.04.2002 НОМЕР_3, який укладений між АТ “Укрінбанк” -заставодержатель, ТОВ “Прогрес” (в особі голови правління ОСОБА_2) -боржник та майновим поручителем -ОСОБА_2.
Отже, позивач, який не є стороною спірного договору, зазначає про порушення цим договором його прав як подружжя, посилаючись при цьому на приписи ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, ст. 23 КпШС України (діючих на час укладення договору) та на те, що заставлене майно може бути використане ним у підприємницькій діяльності.
Статтею 48 Цивільного кодексу УРСР визначено, що недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Зазначена стаття застосовується при порушені встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними.
Наведена норма може бути підставою для визнання угоди недійсною лише за умови доведеності порушень з боку відповідача діючого законодавства, яке регулює спірні правовідносини на час укладення угод, для визнання їх недійсними.
Статтею 23 Кодексу про шлюб та сім'ю (втратив чинність частково у зв'язку зі вступом в дію Сімейного кодексу України) було передбачено, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.
Зазначений кодекс встановлював порядок і умови одруження, регулював особисті і майнові відносини, які виникають в сім'ї між подружжям, між батьками і дітьми, між іншими членами сім'ї, відносини, які виникають у зв'язку з усиновленням, опікою та піклуванням, прийняттям дітей на виховання, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів громадянського стану.
Отже, цей кодекс не регулював правовідносини між суб'єктами підприємницької діяльності.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі -підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Встановлено, що спірна угода, стороною якої Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 не є, не стосується прав та обов'язків позивача як суб'єкта підприємницької діяльності та не порушує його прав як підприємця.
Вказана угода укладена фізичною особою, до якої і має бути заявлений позов, фізична особа -підприємець ОСОБА_2 на момент укладення договору не мав статусу суб'єкта підприємницької діяльності і не порушив права позивача як підприємець.
Припиняючи провадження у справі суд апеляційної інстанції виходив із того, що даний спір слід розглядати за позовом фізичної особи, який підвідомчий суду загальної юрисдикції.
Відповідно до ст. 22 Закону України “Про судоустрій України” місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.
Спори за участю громадян, у тому числі пов'язані із здійсненням ними раніше підприємницької діяльності, підвідомчі судам загальної юрисдикції.
Згідно зі ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Висновок апеляційного господарського суду про те, що даний спір не підлягає розгляду в господарському суді, а тому провадження у даній справі слід припинити, -є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови у справі не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.02.2006 зі справи № 8/264 -залишити без змін.
Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м. Дніпропетровськ -залишити без задоволення.
|
Головуючий, суддя |
Т. Добролюбова |
|
Суддя |
Т. Гоголь |
|
Суддя |
Л. Продаєвич |