Україна
КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 жовтня 2010 року Справа № 2а-671/10/1170
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Хилько Л.І., судді Пасічник Ю.П., Притула К.М., при секретарі Муляренко О.В.
за участю:
позивача: ОСОБА_1
представника позивача: ОСОБА_2
відповідача: представник Колтуцький М.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління Національного банку України в Кіровоградській області
про визнання протиправним та незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади інкасатора відділу перевезення цінностей та організації інкасації, було проведене на підставі наказу № 138-к від 23.12.2009 р.; про поновлення на посаді та про стягнення середнього заробітку під час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління Національного банку України в Кіровоградській області про визнання протиправним та незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади інкасатора відділу перевезення цінностей та організації інкасації, що було проведене на підставі наказу № 138-к від 23.12.2009 р.; про поновлення на посаді інкасатора відділу перевезення цінностей та організації інкасації управління Національного банку України в Кіровоградській області та про стягнення середнього заробітку під час вимушеного прогулу.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідачем при скорочені чисельності і штату працівників порушено вимоги ст.42 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) щодо незастосування переважного права на залишенні на роботі працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці та, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. ОСОБА_1 вважає, що оскільки стаж його роботи в установі складає майже 33 роки, у нього на утриманні знаходяться члени його сім’ї –йому мали запропонувати одну із вакантних посад, які були в наявності в установі під час проведення скорочення чисельності та штату працівників, та які були запропоновані іншим працівникам з меншим стажем роботи.
За твердженням позивача, порушення його прав також полягає у тому, що він не брав участі у засіданні профспілкового комітету, на якому надано згоду на його звільнення. На підтвердження позовних вимог надано лист Територіальної державної інспекції праці у Кіровоградській області, який направлений позивачу за результатами проведеної перевірки щодо додержання законодавства про працю в Управлінні Національного банку України в Кіровоградській області та у якому зазначено порушення відповідачем ст. 43 КЗпП України, яка передбачає присутність працівника під час розгляду подання на його звільнення на засіданні профспілкового комітету. Також позивач зазначає, що у зв’язку з незаконними діями відповідача по його звільненню, він втратив право на отримання житла у зв’язку зі зняттям його з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.
У судових засіданнях позивач та його представник підтримали позовні вимоги із зазначених підстав.
Ухвалою суду від 22.03.2010 року допущено заміну первинного відповідача Управління Національного банку України в Кіровоградській області на належного відповідача Національний банк України.
В рамках позовної заяви та окремою заявою (а.с. 21) позивачем заявлене клопотання про поновлення з поважних причин строку звернення до адміністративного суду.В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали клопотання про визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та поновлення строку звернення.
Відповідач заперечив проти задоволення клопотання позивача про поновлення з поважних причин строку звернення до адміністративного суду, обгрунтовуючи заперечення пропущенням позивачем місячного строку звернення встановленого ст. 233 Кодексу Законів про працю України та наявністю підстав для відмови у задоволенні адміністративного позову відповідно до норм ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши заявлене клопотання про поновлення строків звернення до адміністративного суду, заслухавши думку сторін адміністративної справи колегія суддів приходить до висновку про задоволення клопотання позивача виходячи з наступного.
У відповідності до статті 99 КАС України, в редакції на момент звернення до суду, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 100 КАС України встановлено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Колегія суддів приймає до уваги, що спір стосується трудових відносин у сфері публічної служби. З огляду на те, що законодавство України у сфері публічної служби не містить порядку та строків оскарження рішень щодо проходження та звільнення з публічної служби, суд вважає за необхідне використовувати спеціальне законодавство у сфері трудових відносин, а саме: Кодекс законів про працю України (ВР УРСР від 10.12.71; далі - КЗпП).
Статтею 233 Кодексу законів про працю встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Позивач дізнався про звільнення (був звільнений у зв’язку зі скороченням посади) 23.12.2009 р.
21 січня 2010 року позивач у відповідності до норм ст. 233 КЗпП звернувся до Кіровського районного суду м. Кіровограда з позовною заявою про поновлення на роботі.
Кіровським районним судом М. Кіровограда 2 лютого 2010 року винесено ухвалу про відкриття провадження в цивільній справі № 2-2260/10 за позовною заявою ОСОБА_1 (а.с. 22) 24 лютого 2010 року Кіровським районним судом м. Кіровограда винесено ухвалу про закриття провадження по справі за позовом ОСОБА_1 (а.с. 23) оскільки дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
2 березня 2010 року згідно відбитку штампу вхідної кореспонденції ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Таким чином, позивач звернувся до окружного адміністративного суду з порушенням місячного строку звернення до суду, одночасно колегія суддів прийшла до висновку про поважність причин пропущення строку звернення та про поновлення строку звернення до суду позивачу ОСОБА_1, оскільки строк пропущено не з вини позивача а у зв’язку з дотриманням позивачем порядку та строків оскарження у сфері трудових відносин, визначених ст. 233 КЗпП
Відповідач заперечив позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача - Національного банку України, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що відповідно до ст.64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Постановою Правління Національного банку України від 01.09.2009 №527 "Про зміну функцій та скорочення чисельності працівників відділів інкасації територіальних управлінь Національного банку України" було виключено із структури Управління Національного банку України в Кіровоградській області відділ перевезення цінностей та організації інкасації із скороченням штату працівників у кількості 13 штатних одиниць. 10.09.2009 профспілковому комітету Управління начальником Управління була надана інформація про майбутнє скорочення працівників. Наказом від 02.11.2009 №172 працівникам, що підлягають скороченню запропоновано 6 вакантних посад, 2 з яких потребували відповідної освіти та кваліфікації та 4 не потребували.
Відповідач вказує, що відповідно до ст.49 КЗпП України роботодавець зобов'язаний до звільнення працівника запропонувати йому всі вакантні посади чи роботи, що відповідають його кваліфікації або не потребують кваліфікації. Але при цьому зазначає, що в разі звільнення працівників однакової кваліфікації роботодавцеві надано право вибору конкретного працівника, котрому буде запропоновано вакантну посаду.
Також відповідач пояснює, що відповідно до статтею 42 КЗпП України визначено переважне право залишення на роботі працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці. Але у конкретному випадку - на виконання Постанови Правління Національного банку України від 01.09.2009 №527 щодо скорочення штату працівників у кількості 13 штатних одиниць - 6 працівників, що вивільнялись, були працевлаштовані шляхом переведення на іншу роботу і тому, на думку відповідача, в даному випадку не діють правила про переваги на залишення на роботі, встановлені ст.42 КЗпП України.
Обґрунтовуючи правомірність незастосування правил про переваги на залишення на роботі, встановлені ст.42 КЗпП України, відповідач стверджує, що сам зміст правової норми викладеної у ст.42 КЗпП України "Переважне право залишення на роботі ..." свідчить про те, що вказана правова норма застосовується тільки в тому разі, коли йдеться про залишення на посаді, на якій перебував працівник до звільнення (скорочення). У конкретному випадку звільнення ОСОБА_1 - увесь відділ перевезення цінностей та організації інкасації було виключено із структури Управління та жоден працівник не залишений на попередній посаді. Таким чином, на думку відповідача, переважне право на залишення на роботі не тотожне переважному праву на працевлаштування на нову посаду.
Щодо виконання Національним банком України в особі Управління Національного банку України в Кіровоградській області вимог ст.43 КЗпП України у частині запрошення позивача на засідання профкому, відповідачем зазначено, що запрошення здійснює профспілковий комітет, а адміністрація до роботи профкому не має ніякого відношення, оскільки відповідно до ст.12 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" професійні спілки, їх об'єднання у своїй діяльності незалежні від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні.
Відповідно зазначеного обґрунтування, відповідач вважає свої дії по звільненню ОСОБА_1 з посади інкасатора відділу перевезення цінностей та організації інкасації, що було проведене на підставі наказу № 138-к від 23.12.2009 р. –правомірними. У судових засіданнях представник відповідача підтримав викладену позицію у повному обсязі.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 04.10.2010 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 11.10.2010 року, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні.
Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.17 КАС України на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби поширюється компетенція адміністративних судів. Відповідно до п.15 ч.1 ст.3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.1 ст.43 Конституції України: ”кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується ”.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 18.07.1977 року згідно наказу від 18.07.1977 №85 прийнято на посаду інкасатора відділу інкасації і перевезення цінностей міського управління Кіровоградської обласної контори Держбанку, про що свідчить запис у трудовій книжці ОСОБА_1 (а.с. 9, т.1). У зв’язку з реорганізацією та зміною структури управління позивач був переведений на посаду інкасатора відділу перевезення цінностей та організації інкасації управління Національного банку України в Кіровоградській області, де працював до дня звільнення. Позивачем 01.02.2001 року прийнята присяга державного службовця (а.с.78, т.1).
Наказом Управління Національного банку України в Кіровоградській області № 138-к від 23.12.2009 р. (а.с. 84, т.1) позивача звільнено з посади інкасатора відділу перевезення цінностей та організації інкасації Управління Національного банку України в Кіровоградській області. Наказ виданий у зв’язку зі скороченням штату працівників, підставою для звільнення у наказі визначені: Постанова Правління Національного банку України від 01.09.2009 №527 "Про зміну функцій та скорочення чисельності працівників відділів інкасації територіальних управлінь Національного банку України", наказ Управління №155 "Про зміни в структурі Управління", попередження про вивільнення, згода профспілкового комітету.
Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу врегульовано ст.ст.40-49 Кодексу законів про працю України.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
На підставі ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору на підставах, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 ст. 40 і пунктами 2 і 3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведене лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів" розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до ст. 49-2 КЗПП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
З аналізу викладених норм суд вбачає, що за наявності обставин, визначених у п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України розірвання трудового договору з працівником має бути проведене з обов’язковим додержанням передбаченого ст. 49-2 КЗпП України порядку звільнення працівників, відповідно до якого вони попереджаються про звільнення не пізніше ніж за два місяці. Одночасно роботодавець зобов’язаний запропонувати такому працівникові роботу на тому ж підприємстві, в тій самій установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю, а за відсутності роботи –іншу. При звільненні працівника роботодавцем повинне враховуватися його переважне право й перевага перед іншими в залишенні на роботі. Тобто звільнення в даному випадку допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу.
Наказом Управління Національного банку України в Кіровоградській області від 14.09.2010 року № 155 (а.с.141-142, т1) ОСОБА_1 та інших працівників підрозділу попереджено про наступне звільнення. Наказом від 02.11.2009 року № 172(а.с.143-144, т1) доповнено названий наказ та запропоновано деяким працівникам вакантні посади. Наказами Управління Національного банку України в Кіровоградській області від 16.11.2009 року працівники, яким були запропоновані посади, переведені на ці посади (а.с.200-205, т1). На запит суду відповідачем надана довідка про фактичний стаж роботи, рівень освіти працівників, яким були запропоновані посаи (а.с.243,т1). Найбільший стаж роботи в Управлінні серед зазначених працівників становить 24 роки, при тому як у позивача стаж роботи становить 32 роки.
Відповідачем –суб’єктом владних повноважень –не надано жодного доказу для підтвердження розгляду питання про переважне право на залишення на роботі працівників, передбачене ст. 42 КЗпП України. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 не вирішувалось питання про його першочергове залишення на роботі чи переведення відповідно до ст. 42 КЗпП України на іншу посаду.
Судом встановлено, що звільнення ОСОБА_1 було проведено всупереч вимогам ст. 49-2 КЗпП України без пропозиції останньому іншої посади, що підтверджується поданням щодо скорочення працівників відділу перевезення цінностей та організації інкасації (а.с.145-146, т1) та протоколом засідання профспілкового комітету Національного банку України Управління Національного банку України в Кіровоградській області (а.с.147-148,т1).
Згідно ч. 3 ст. 43 КЗпП України подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
Частинами 1 та 2 статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»від 15.09.1999 р. №1045-ХІV передбачено, що у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового
договору з працівником. Подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно подано. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах терміну, визначеного частиною першою цієї статті. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
Відповідно до протоколів засідань профспілкового комітету Національного банку України Управління Національного банку України в Кіровоградській області від 11.11.2009 року (а.с.147-148,т1) та від 23.12.2009 року (а.с.150,т1) при вирішення питання про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 на засідання профспілкового комітету не запрошувався та пояснень не надавав, а тому суд вбачає, що профспілковим комітетом погодження на звільнення працівників було надано формально з порушенням вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що відповідачем Національним банком України в особі Управління Національного банку України в Кіровоградській не було дотримано зазначених вимог законодавства.
Частиною 2 ст. 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідно, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача і у справах про поновлення на публічній службі.
Відповідачем Національним банком України в особі Управління Національного банку України в Кіровоградській не доведено правомірність своїх дій при звільненні позивача із займаної посади.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 з посади інкасатора відділу перевезення цінностей та організації інкасації Національного банку України Управління Національного банку України в Кіровоградській області проведено з порушенням чинного трудового законодавства, а тому позов підлягає задоволенню в частині визнання протиправним та незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади інкасатора відділу перевезення цінностей та організації інкасації, що було проведене на підставі наказу № 138-к від 23.12.2009 р. та поновленню на зазначеній посаді і стягненню середнього заробітку під час вимушеного прогулу.
У відповідності до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до абз. 3 п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
У період з 23.01.2010 року позивач перебуває в Кіровоградському міськрайонному центрі зайнятості як безробітний, допомогу по безробіттю ним отримано з 24.01.2010 по 31.06.2010 р.р., що підтверджується відповідною довідкою (а.с.246,т.1).
Суд визнав необхідним зобов'язати Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Кіровоградській області здійснити нарахування ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу починаючи з 23 грудня 2009 року до дня поновлення на посаді та провести відповідні виплати.
Постанова суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню відповідно до ст. 256 КАС України
Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167, 256 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
2.Скасувати наказ Управління Національного банку України в Кіровоградській області № 138-к від 23.12.2009 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади інкасатора відділу перевезення цінностей та організації інкасації Управління Національного банку України в Кіровоградській області.
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді інкасатора відділу перевезення цінностей та організації інкасації Управління Національного банку України в Кіровоградській області.
4. Зобов’язати Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Кіровоградській області здійснити нарахування ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу починаючи з 23 грудня 2009 року до дня поновлення на посаді та провести відповідні виплати.
5.Постанову суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.
6. Судові витрати компенсувати за рахунок Державного бюджету України.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі, протягом десяти днів з дня проголошення постанови, апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанову у повному обсязі складено 11.10.2010 р.
Головуючий суддя Л.І. Хилько
Суддя Ю.П. Пасічник
Суддя К.М. Притула