Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 грудня 2010 р. справа № 2а-26360/10/0570
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 11.20
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Михайлик А.С.
при секретарі Гончар О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергоресурси»
до Державної податкової інспекції
в Будьонівському районі м. Донецька
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
№ 0000322304/0/14755/10 від 02 листопада 2010 року,
№ 0000332304/0/14756/10 від 02 листопада 2010 року
за участю:
від позивача: Піскурський .В. (за дов. від 01 березня 2010 року)
від відповідача: Дорохова О.В. (за дов. від 27жовтня 2010 року)
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеренергоресурси» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції в Будьонівському районі м. Донецька про визнання дій щодо складання Акту перевірки № 3343/23-411/33417757 від 20 жовтня 2010 року протиправними, визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000322304/0/14755/10 від 02 листопада 2010 року, № 0000332304/0/14756/10 від 02 листопада 2010 року. В судовому засіданні позивач уточнив заявлені позовні вимоги та просив суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 02 листопада 2010 року № 0000322304/0/14755/10 та № 0000332304/0/14756/10. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав не зазначення податковою інспекцією в Акті перевірки терміну проведення перевірки та відображення в акті суб’єктивних припущень щодо нікчемності укладеного між позивачем та ТОВ «Виват-Пром» договору без викладення обставин щодо невиконання сторонами умов укладеного договору.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги в повному обсязі, просила суд задовольнити позов.
Представник відповідача проти задоволення заявлених позивачем вимог заперечував, надав письмові заперечення. В обґрунтування заперечень проти задоволення позовних вимог, зауважував, що підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень № 0000322304/0/14755/10 від 02 листопада 2010 року, № 0000332304/0/14756/10 від 02 листопада 2010 року стали висновки, викладені в Акті перевірки № 3343/23-411/33417757 від 20 жовтня 2010 року про нікчемність договорів, укладених позивачем із товариством з обмеженою відповідальністю «Виват-Пром». Посилаючись на складений Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька Акт документальної невиїзної перевірки контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Виват-Пром», в якому зазначено про відсутність в ТОВ «Виват-Пром» основних засобів та трудових ресурсів у кількості, необхідній для здійснення будь-якого виду діяльності, наполягав на відсутності реального виконання укладеної між позивачем та ТОВ «Виват-Пром» договору та безпідставності віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту наслідків здійснення господарських операцій за умовами договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Виват-Пром»
Відповідач зазначав, що виходячи з приписів підпункту 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передумовою для віднесення суми сплачених податків до складу податкового кредиту є придбання або виготовлення товарів, послуг для їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах здійснюваної платником податку господарської діяльності. У розумінні пункту 1.32 , статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю є діяльність у сфері суспільного виробництва, що спрямована на виготовлення чи реалізацію продукції, виконання робіт, надання послуг. При цьому, результати цієї діяльності – продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер та цінове вираження. Наявність податкової накладної, є обов’язковою, але не єдиною умовою формування складу податкового кредиту звітного податкового періоду. Невідбуття господарської операції чи відбуття її не за змістом укладеної угоди є підставою настання певних наслідків в податковому обліку платника податків.
В судовому засіданні представник відповідача наполягав на відсутності підстав для задоволення заявленого позову, просив суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених позивачем вимог.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників позивач та відповідача, суд,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеренергоресурси» є юридичною особою, зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за кодом 33417757. Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтеренергоресурси» перебуває на обліку як платник податків у Державній податковій інспекції у Будьонівському районі м. Донецька, що підтверджується даними акту перевірки (арк. справи 6-14).
16 листопада 2009 року між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виват-Пром» (продавець) був укладений договір № 16/11 (арк. справи 32). Відповідно до пункту 1 зазначеного договору на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов’язався продати покупцю, а покупець зобов’язався прийняти та сплатити на умовах цього договору запасні частини для автомобіля Hyundai Accent, а саме капот, крило праве, крило ліве, накладку бамперу, фари ліву та праву, радіатор. Згідно умов зазначеного договору, поставка продукції здійснюється протягом п’яти днів з моменту підписання договору. Згідно пункту 3.2. договору № 16/11 від 16 листопада 2009 року, сума договору на момент укладення складає приблизно 14000,00 грн. із врахуванням ПДВ.
16 листопада 2009 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Виват-Пром» (далі ТОВ «Виват-пром») на виконання прийнятих на себе зобов’язань було передано покупцю (позивачу) обумовлений умовами договору № 16/11 від 16 листопада 2009 року товар загальною вартістю 13600,01 грн., що підтверджується накладною № 703 від 16 листопада 2009 року (арк. справи 36). Отриманий за умовами договору № 16/11 від 16 листопада 2009 року товар був оплачений позивачем 27 листопада 2009 року, що підтверджується банківською випискою № 93 від 27 листопада 2009 року (арк. справи 71).
20 жовтня 2010 року, за наслідками проведення документальної невиїзної перевірки «Інтеренергоресурси» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, що мала правові відносини з платником податків ТОВ «Виват-Пром» (код ЄДРПОУ 33913327) за період з 01 жовтня 2010 року по 01 січня 2010 року, Державною податковою інспекцією в Будьонівському районі м. Донецька був складений Акт № 3343/23-411/3341757.
02 листопада 2010 року на підставі висновків, викладених в Акті перевірки № 3343/23-411/3341757 від 20 жовтня 2010 року про порушення позивачем підпункту 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», підпункту 7.4.1. та підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», на підставі підпункту 4.2.2. пункту 4.2. статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами», Державною податковою інспекцією у Будьонівському районі м. Донецька було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000332304/0/14756/10 (арк. справи 23), яким позивачу було визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 3401,00 грн., з яких за основним платежем – 2267,00 грн. за штрафними(фінансовими) санкціями – 1134,00 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000322304/0/14755/10 від 02 листопада 2010 року (арк. справи 22), яким позивачу було визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток розмірі 3966,00 грн., з яких за основним платежем – 2833,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями – 1133,00 грн.
Підставами для прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень № 0000322304/0/14756/10 від 02 листопада 2010 року та № 0000332304/0/14756/10 від 02 листопада 2010 року стали висновки, викладені в акті перевірки щодо завищення позивачем валових витрат у 4 кварталі 2009 року в сумі 11333,00 грн. та завищення суми податкового кредиту у листопаді 2009 року в сумі 2267,00 грн. внаслідок відображення в податковому обліку господарських операцій, які фактично не відбувалися.
В акті перевірки № 3343/23-411/3341757 від 20 жовтня 2010 року зазначено, що через відображення в податковому обліку позивача наслідків здійснення господарських операцій за умовами договору, укладеного із ТОВ «Виват-Пром», позивачем було порушено підпункт 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та занижено податок на прибуток в 4-му кварталі 2009 року – 2833,00 грн. Через відображення наслідків здійснення зазначених господарських операцій в податковому обліку з податку на додану вартість, позивачем був занижений податок на додану вартість за листопад 2009 року в сумі 2677,00 грн.
Спірним питанням цієї справи є правомірність включення позивачем до складу валових витрат у 4-му кварталі 2009 року суми витрат, пов’язаних із виконанням договору, укладеного із ТОВ «Виват-Пром» та правомірність включення позивачем суми податкового кредиту звітного податкового періоду листопада 2009 року сум податку на додану вартість, який був сформований позивачем за наслідками виконання договору, укладеного із ТОВ «Виват-Пром».
Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1. статті 2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.
Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначного пунктом 4.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Згідно пункту 16.1. платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті. Податок на прибуток нараховується за ставкою, визначеною статтею 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», від прибутку, що підлягає оподаткуванню, розрахованого згідно з пунктом 3.1 цього Закону, з урахуванням положень пунктів 7.12, 7.13, 7.14, 14.1, 16.9 та статей 6 та 13 цього Закону.
Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну.
21 січня 2010 року позивач надав до податкової інспекції декларацію з податку на прибуток за звітний податковий період 2009 рік (арк. справи 61). Згідно рядку 04.1 зазначеної декларації сума витрат на придбання товарів (робіт, послуг) платника складає 963172,00 грн. Згідно рядку 17 декларації сума податку до сплати складає 179,00 грн.
Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Законом України «Про податок на додану вартість».
Поняття платників податку на додану вартість, умови реєстрації платника податку на додану варітьсь визначені статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість». Підтвердженням набуття суб’єктом господарювання статусу платника податку на додану вартість є свідоцтво платника податку на додану вартість. Відповідно до наявних в матеріалах справи документів, позивач – є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом платника податку на додану вартість, копія якого наявна в матеріалах справи.
Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Згідно пункту 1 цієї статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
Згідно з підпунктами 7.7.1 та 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
17 грудня 2009 року позивачем було надано до податкової інспекції декларацію з податку на додану вартість за звітний податковий період листопад 2009 року (арк. справи 62-63). Відповідно до рядку 17 зазначеної декларації сума податкового кредиту звітного періоду складає 3453,00 грн. Згідно рядка 20 наданої декларації позитивне значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту звітного періоду складає 2367,00 грн. Відповідно до Розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додатку № 5 до декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період листопад 2009 року) до складу податкового кредиту листопада 2009 року позивач включив суми податку на додану вартість за наслідками господарських операцій із ТОВ «Виват-Пром» (індивідуальний податковий номер 339133205642) в сумі 2266,67 грн. ( арк. справи 64). Відповідно до даних реєстру отриманих податкових накладних у листопаді 2009 року (арк. справи 65) до складу податкового кредиту позивачем було віднесено суму податку на додану вартість у розмірі 2266,67 грн. за податковою накладною № 703 від 16 листопада 2009 року.
Стосовно правомірності формування позивачем сум валових витрат в 4-му кварталі 2009 року та податкового кредиту в листопада 2009 року на підставі відображення у даних податкового обліку наслідків господарських операцій з виконання укладених між позивачем та ТОВ «Виват-Пром» договору суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Порядок визначення суми валових витрат звітного податкового періоду визначений статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Згідно з пунктом 5.1 цієї статті валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Крім того, у п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" наведено вичерпний перелік операцій, за якими витрати не включаються до складу валових витрат. Оскільки у п. 5.10 наведеної статті зазначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Таким чином, визначальною ознакою витрат, що можуть бути віднесені до валових є їх здійснення у зв’язку із придбанням платником податку товарів (робіт, послуг для їх використання у власній господарській діяльності).
Порядок формування податкового кредиту платника податків встановлений підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно приписів цього підпункту податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
За дослідження в судовому засіданні податкової накладної № 703 від 16 листопада 2-09 року (арк. справи 35), виписаних ТОВ «Виват-Пром» по факту передачі позивачу виконаних робіт, судом було встановлено відповідність зазначених накладних вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України №165 від 30 травня 1997 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037). Отже, наявними в матеріалах справи документами підтверджено формування позивачем податкового кредиту звітного податкового періоду листопада 2009 року на підставі належним чином оформлених податкових накладних, що свідчить про відсутність перешкод, визначених підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» для включення зазначених сум до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.
З пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яким визначені правила формування податкового кредиту вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.
Таким чином, визначальною умовою для формування валових витрат підприємства та суми податкового кредиту є використання придбаних товарів,(робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності.
Відповідно до визначення, наведеного у пункті 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до вимог пункту 3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 166 від 30 травня 1997 року за № 166 дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник фізична особа, в інших випадках підписами відповідальних посадових осіб (керівник, головний бухгалтер), печаткою.
Відповідно до вимог пункту 1.6. Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 143 від 29 березня у декларації зазначаються усі передбачені в ній показники. Якщо будь-який рядок декларації не заповнюється через відсутність операції (суми), то такий рядок прокреслюється, крім випадків, прямо визначених у декларації. Дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі – Закон № 996).
Визначення основних термінів, що вживаються в цьому законі міститься у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні». Згідно цієї статті, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність являє собою бухгалтерську звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до наявних в матеріалах справи документів за наслідками виконання укладеного між позивачем та ТОВ «Виват-Пром» договору складалися документи первинного бухгалтерського обліку.
На підтвердження використання придбаних позивачем товарно-матеріальних цінностей за умовами укладеного договору № 216/11 від 16 листопада 2009 року у власній господарській діяльності позивачем були надані договори, на підставі яких з позивачем було придбано автомобіль Hyundai Accent, запчастини для якого придбавалися та документи, що підтверджується здійснення ремонтних робіт автомобілю Hyundai Accent.
Відповідно до умов укладеного між позивачем та ТОВ «Імперіал-авто» договору купівлі-продажу, № 08-09-08/Т-1 від 08 вересня 2008 року, позивач придбав автомобіль Hyundai Accent за ціною 75400,00 грн. 28 листопада 2009 року на підставі біржового договору № 003063 на товарній біржі «Фенікс» позивачем був проданий автомобіль Hyundai Accent.
16 листопада 2009 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Диссанс» був укладений договір № 16/11, за умовами якого ТОВ «Диссанс» зобов’язалося надати послуги з ремонту автомобілю Hyundai Accent, а ТОВ «Інтеренергоресурси» зобов’язалося прийняти та сплатити послуги на умовах зазначеного договору. На підтвердження виконання робіт, обумовлених договором № 16/11, уповноваженими представниками сторін був складений та підписаний Акт здавання-прийняття виконаних робіт від 18 листопада 2009 року.
Щодо посилання відповідача про недійсність угод, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтеренергоресурси»» та ТОВ «Виват-Пром», суд зазначає наступне.
Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України, статтями 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Виходячи із змісту укладених між позивачем його контрагентами договорів підряду вбачається, що зазначеними договорами сторони узгодили всі умови, що є істотними для даного виду договорів.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені наступні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідач в обґрунтування висновків про нікчемність правочинів посилається на недотримання позивачем при укладанні та виконанні договорів вимог частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України, за якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недотримання вимог цих норм відповідач вважає ознакою нікчемності правочину з посиланням на частини 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України.
Проте, вказані частини 1 та 2 статті 215 Цивільного кодексу України розмежовують підстави для визнання правочину недійсним (частина 1) та нікчемним (частина 2). Недотримання в момент вчинення правочину вимог частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання правочину недійсним у судовому порядку.
Правові підстави для визнання правочину нікчемним регулюються статтями 219, 220, 224, 226, 228 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Кваліфікація правочину як нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку – на ухилення від сплати податків). Разом з тим відповідачем не було надано доказів встановлення порушення вимог податкового законодавства контрагентом позивача - ТОВ «Виват-Пром» при здійсненні спірних операцій. Відповідно до наданої в судовому засіданні детальної інформації по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України (арк. справи 54-56) відхилення між задекларованими податковими зобов’язаннями ТОВ «Виват-Пром» та ТОВ «Інтеренергоресурси» відсутні.
Суд зазначає, що за не доведення факту невиконання чи неналежного виконання обов’язку по сплаті податків, зборів та інших обов’язкових платежів, приховування чи заниження об’єктів оподаткування, що виникли внаслідок здійснення господарських операцій за договором № 16/11 від 16 листопада 2009 року, в відповідача відсутні підстави стверджувати, що саме цей договір порушує публічний порядок, а отже в силу статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.
У якості обґрунтування відсутності спрямованості на реальне настання правових наслідків договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Виват-Пром», відповідач посилався на обставини, викладені в Акті № 3343/23-411/3341757від 20 жовтня 2010 року. Проте суд не приймає зазначені посилання, виходячи з того, що в даному акті Державної податкової інспекції в київському районі м. Донецька не визначені податкові періоди, за які Товариством з обмеженою відповідальністю «Виват-Пром» не надавався додаток К 1 до декларації з податку на прибуток, що позбавляє суд можливості встановити, чи стосуються зазначені обставини періоду виникнення спірних правовідносин.
З огляду на наведене вище вбачається, що відображення в податковому обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергоресурси» наслідків господарських операцій з ТОВ «Виват-Пром» у листопаді 2009 року відповідає вимогам чинного законодавства України. З наявних в матеріалах справи документів вбачається відсутність порушень вимог чинного законодавства України при здійсненні позивачем податкового обліку з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, що свідчить про не підтвердження наявними в матеріалах справи висновків податкового органу, викладених в акту перевірки заниження податку на прибуток в 4-му кварталі 2009 року – 2833,00 грн., та заниження податку на додану вартість у листопада 2009 року в сумі 2767,00 грн.
Отже за непідтвердження наявними в матеріалах справи документами заниження позивачем суми податку на прибуток та податку на додану вартість, що підлягають сплаті за відповідні звітні податкові періоди, вістуні підстави для донарахування суми податкових зобов’язань та застосування штрафних санкцій, передбачених підпунктом 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами».
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0000322304/0/14755/10 від 02 листопада 2010 року, № 0000332304/0/14756/10 від 02 листопада 2010 року, прийняті відповідачем Державною податковою інспекцією у Будьонівському районі м. Донецька необґрунтовано, із порушенням вимог чинного законодавства, через що позовні вимоги про визнання податкового повідомлення-рішення недійним підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.
З огляду за зазначене, витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 3 грн. 40 коп. підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету.
З огляду на зазначене, на підставі статті 19 Конституції України, Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, Закону України “Про податок на додану вартість”, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, статей 3, 179, 180, 181 Господарського кодексу України, Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом а державними цільовими фондами» та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергоресурси» до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000322304/0/14755/10 від 02 листопада 2010 року, № 0000332304/0/14756/10 від 02 листопада 2010 року, задовольнити.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000332304/0/14756/10 від 02 листопада 2010 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтеренергоресурси» було визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 3401,00 грн., з яких: за основним платежем – 2267,00 грн., за штрафними(фінансовими) санкціями – 1134,00 грн.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000322304/0/14755/10 від 02 листопада 2010 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтеренергоресурси» було визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 3966 грн., з яких за основним платежем – 2833,00 грн., за штрафними(фінансовими) санкціями – 1133,00 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеренергоресурси» (83030, м. Донецьк, вул. Незалежності, буд. 46, кв. 90, ЄДРПОУ 34417757) судові витрати з судового збору (державного мита) у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 21 грудня 2010 року.
Повний текст постанови виготовлений 27 грудня 2010року.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Михайлик А.С.