Справа № 2-5925/10  

Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И  

  22 грудня  2010 року Малиновський районний суд м. Одеси в складі:  

головуючого судді Дрішлюка А.І.,  

при секретарі судового засідання –  Алманової І.Г.,  

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування, визнання права власності в порядку спадкування за законом, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадщину, визнання права власності в порядку спадкування за законом, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування,  -  

ВСТАНОВИВ:  

  Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1, встановлення порядку користування квартирою, зазначаючи, що він є сином померлої ОСОБА_5, якій за життя належала зазначена  квартира на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на товарній біржі ЦОБ. У зв’язку з тим, що при укладенні зазначеного договору була порушена форма договору, а саме один з продавців діяв на підставі доручення, позивач позбавлений можливості оформити спадкові права на квартиру у нотаріальному порядку, що й стало причиною звернення до суду   (т.1, а.с. 3).   В процесі судового розгляду позивач уточнив позовні вимоги, просив суд усунути перешкоди в користуванні Ѕ частини квартири з боку ОСОБА_2, зазначаючи, що відповідачка перешкоджає йому у вселенні до зазначеної квартири   (т.1, а.с. 73).    

Відповідачка за первісним, позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2, уточнивши позовні вимоги, просила суд усунути ОСОБА_1 від права на спадкування 1\2 частини  квартири, що є об’єктом спадкування, посилаючись на те, що ОСОБА_1 спадкодавцю не допомагав, тоді як вона потребувала на таку допомогу, просить визнати за нею право власності на 1\3 частину зазначеної квартири, а також встановити порядок користування нею   (т.1, а.с. 152-153)   .  

Третя особа, що заявляє самостійні вимоги ОСОБА_3 просила суд усунути ОСОБА_1 від права на спадкування, зазначаючи, що вона є онукою померлого спадкодавця, останнім часом проживала разом з нею,  систематично витрачала кошти на лікування та поховання,  тоді як ОСОБА_1 таких дій не вчиняв, незважаючи на поганий стан здоров’я матері, просила допустити до спадкування з першою чергою спадкоємців, посилаючись  на ч.2 ст. 1259 ЦК України,  а також  визнати за нею право власності на 1/3 частину квартири в порядку спадкування за законом, встановити порядок користування квартирою, надавши їй у користування кімнату № 8, площею 13 кв.м., ОСОБА_2 кімнату № 5 площею 10,7 кв.м., ОСОБА_1 – кімнату № 4 площею 13,3 кв.м. та залишити у спільному користування балкон, кухню, коридор, суміжні туалет з ванною   (т.1, а.с. 143-144)   .  

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2009 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2,  ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом було задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, що раніше належала ОСОБА_5,  в порядку спадкування за законом. Виділено ОСОБА_1 в користування кімнату  № 4 площею 13,3 кв.м., балкон площею 0,7 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1; коридор, кухню, туалет з ванною залишити в спільному користуванні. Зобов’язано ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_1 користуватися житловою кімнатою № 4 площею 13,3 кв.м., балконом площею 0,7 кв.м., коридором, кухнею, туалетом з ванною в квартирі АДРЕСА_1.  

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадщину,  визнання права власності в порядку спадкування за законом  задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2  право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, що раніше належала ОСОБА_5,  в порядку спадкування за законом. Виділено в користування ОСОБА_2 кімнату  № 5 площею 10,7 кв.м.  в квартирі АДРЕСА_1, коридор, кухню, туалет з ванною залишити в спільному користуванні, в решті позову  відмовлено.  

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадщину,  визнання права власності в порядку спадкування за законом - задоволено частково. Виділено в користування ОСОБА_3 та ОСОБА_7 житлову кімнату № 8, площею 13,1 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1, коридор, кухню, туалет з ванною залишити в спільному користуванні,  в решті позову – відмовлено   (т.1, а.с. 171-174).  

Стороною відповідача - ОСОБА_2 було подано заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2009 року. В обґрунтування поданої  заяви вона зазначила, що згідно рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2009 року за ОСОБА_1 було визнано право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, виділено ОСОБА_1 в користування кімнату  № 4 площею 13,3 кв.м., балкон площею 0,7 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1; коридор, кухню, туалет з ванною залишено в спільному користуванні. За ОСОБА_2 було визнано право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, виділено в користування ОСОБА_2 кімнату  № 5 площею 10,7 кв.м.  в квартирі АДРЕСА_1, коридор, кухню, туалет з ванною залишено в спільному користуванні. Але при звернені заявниці до КП «ОМБТІ та РОН» для реєстрації права власності, співробітниками КП «ОМБТІ та РОН» було виготовлено новий технічний паспорт на спірну квартиру станом на 24.12.2009 року, який заявниця отримала лише 11.01.2010 року. З зазначеного технічного паспорту вбачається, що виділеної ОСОБА_1 рішенням суду кімнати №4 площею 13,3 кв.м. з балконом площею 0,7 кв.м. не існує, оскільки квартира АДРЕСА_1 ще за життя спадкодавця була переобладнана. Крім цього кімната з балконом  площею 0,7 кв.м. є прохідною, тобто такою, що також може бути у загальному користуванні мешканців квартири, крім того її площа складає 17,0 кв.м. Крім цього заявниця зазначила, що в зв’язку з тим, що до 11.01.2010 року, так як вона не була власником частки спірної квартири та не мала права на замовлення технічного паспорту, який би відобразив дійсність розташування та площі кімнат, вона не знала та не могла знати про ці обставини   (т.1, а.с.182-183).    

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 13 травня 2010 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 вересня 2009 року по цивільній справі № 2-913/2009 року було скасовано за нововиявленими обставинами   (т.1, а.с. 221-223).    

Сторони провадження уточнили свої процесуальні позиції виклавши їх в уточненої редакції.    

Позивач просив визнати за ним право власності на Ѕ частину спірної квартири, виділити в користування кімнату площею 13,1 кв.м., визнати за відповідачкою ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину спірного майна, виділити їй в користування кімнату площею 10, 7 кв.м.4 зобов’язати відповідачів не перешкоджати в користуванні спірним майном, виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_7. з квартири  АДРЕСА_1   (т.1, а.с. 240-241   ). Зустрічний позов та позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 не визнав.        

Сторона відповідача ОСОБА_2 просила усунути ОСОБА_1 від спадкування, визнати її спадкоємцем першої черги, визнати право власності на Ѕ частину квартири, скасувати свідоцтво про право власності на квартиру та анулювати відповідні реєстраційні записи зроблені ОМБТІ та РОН на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19.11.09 року   (т.2, а.с. 67-68).   Первинний позов не визнала.  Позов третьої особи з самостійними вимогами визнала.  

Третя особа з самостійними вимогами просила встановити факт законного вселення та законного проживання у квартирі АДРЕСА_1  ОСОБА_3, ОСОБА_7 як членів сім’ї ОСОБА_5, визнати за ОСОБА_3 право власності на спірну квартиру в розмірі 2/3 часток, в зв’язку з чим встановити, що розмір спадкової частки що відкрилась до спадкування  становить 1/3 частина, усунути позивача від спадкування,  допустити до спадкування її поряд з першою чергою спадкоємців, встановити факт прийняття спадщини, визнати право власності в порядку спадкування,  скасувати свідоцтво про право власності на квартиру та анулювати відповідні реєстраційні записи зроблені ОМБТІ та РОН на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19.11.09 року   (т.2, а.с. 69-83).   Первинний позов та зустрічний позов не визнала.  

Заслухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що  первісний позов, зустрічний позов, а також позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_3 підлягають  частковому задоволенню виходячи з наступного.  

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_6  є дітьми ОСОБА_8 та ОСОБА_5, що підтверджується копією Свідоцтва про народження ОСОБА_1, виданого 15.10.1957 Москворецьким районним бюро ЗАГС м. Москви, актовий запис № 3770, копією Свідоцтва про народження ОСОБА_2, виданого 14.01.46 року Свердловським бюро ЗАГС м. Санкт-Петербург,  (Ленінград),  РРФСР, актовий запис № 66   (т.1, а.с.47, 57).   З копії свідоцтва про народження, виданого бюро ЗАГС Ленінського району м. Мінськ вбачається, що ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_9, ОСОБА_10, актовий запис № 1451   (т.2, а.с. 28).    

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 є дітьми, а  ОСОБА_11  онукою ОСОБА_5  

З копії договору купівлі-продажу нерухомого майна, від 09.04.1998 року вбачається, що ОСОБА_12, яка діяла від імені ОСОБА_13 продала, а ОСОБА_5 купила квартиру АДРЕСА_1 Зазначений договір був зареєстрований у КП «ОМБТІ та РОН» за № 22670 стр. 127 кн. 220  14.04.1998 року   (т.1, а.с. 10-11, 20).    

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть, виданого Першим відділом РАЦС Приморського РУЮ м. Одеси 11.01.05 року, актовий запис № 9414   (т.1, а.с. 56).  

Після смерті ОСОБА_5 спадкоємці першої черги  ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, що підтверджується копією заяви ОСОБА_1 від 29.03.06 року, за реєстром № 1-1382, копією заяви ОСОБА_2 від 14.03.06 року, за реєстром № 2-724   (т.1, а.с. 12, 20, 42, 55).   Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці  за  законом  одержують  право  на  спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує  право на  спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Сторони такої заяви не робили.  

З відповіді Сьомої одеської державної нотаріальної контори від 29.03.2006 року № 1275  вбачається, що у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено   (т.1, а.с.  21,54).  

Визначаючи обсяг спадкової маси суд, виходячи з презумпції законності правочинів,   вважає, що оскільки право власності на спірну квартиру було зареєстровано в ОМБТІ та РОН за спадкодавцем відповідно до чинного на той момент законодавства, то і в спадкову масу увійшла квартира АДРЕСА_1.  При цьому суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 в частині усунення від права на спадкування  ОСОБА_1 є такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.  

Диспозиція ст.1224 ЦК України встановлює можливість усунення від права на спадкування повнолітніх дітей, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, тому для застосування зазначеної статті стороною повинні бути надані докази саме ухилення ОСОБА_1  від обов’язків щодо утримання спадкодавця. Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Суд вважає, що надання ОСОБА_3, ОСОБА_2 доказів щодо надання медичної та матеріальної допомоги померлій ОСОБА_5, хоч і може позитивно характеризувати останніх з  точки зору моралі, але не свідчать про навмисне ухилення ОСОБА_1 від обов’язку щодо утримання матері. Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, суд при вирішенні такої справи згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.  

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.  

В обгрунтування вимог щодо усунення ОСОБА_1 від спадкування  ОСОБА_3 та ОСОБА_2 наводять  факти  ухилення ОСОБА_1, які відображаються  у його саме бездіяльності, спрямоване на уникнення від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, однак ці факти грунтуються за показаннями  свідків,  переконливих  доказів про те, що спадкодавець зверталася до ОСОБА_1 за допомогою, але ж спадкоємець їй відмовив до суду не надано. Крім того, хоча Пленумом Верховного суду України «Про практику розгляду справ про спадкування» встановлено, що не подання позову щодо стягнення аліментів  не є достатньою підставою для відмови в задоволенні позову щодо  усунення особи від права на спадщину, суд вважає, що не використання цієї встановленою законом можливості захисту права особи, що знаходилася у безпорадному стані, поряд з іншими обставинами справи, свідчить про відсутність ознак ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх обов’язків.  

Разом з тим, суд вважає, що позовні вимоги  ОСОБА_14 в частині допуску її до спадкування підлягають задоволенню відповідно до ч. 2   ст. 1259 ЦК України. В   ідповідно до ст. 3 СК України с   ім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.  

Згідно ч. 2 ст. 1259  ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом  наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Відповідно до вимог ч. 3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав з спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не подав заяву про відмову від неї.  

Допитані в судовому засіданні свідки     ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_4, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 , ОСОБА_20, письмові пояснення доктора ОСОБА_21   . (т.1, а.с. 110),   професора ОСОБА_22   (т.1, а.с. 248),   а також свідки ОСОБА_1, ОСОБА_1 підтвердили факт сумісного проживання спадкодавця з ОСОБА_3 з 1997 по 2005 рік однією сім’єю. За штампом  реєстрації у паспортах   (т. 1, а.с. 26, 89),   довідки  Ф.№1   ( т.1, а.с.145   )  вбачається, що ОСОБА_3 та її донька ОСОБА_7 мешкають, а також володіють та користуються   квартирою АДРЕСА_1  з квітня 1998 року, у тому числі разом зі спадкодавцем до ІНФОРМАЦІЯ_1.  

Суд приймає до уваги похилий вік спадкодавця (1921р.н.) та свідчення свідків та приймає до уваги, що спадкодавець потребувала сторонньої та іншої допомоги, особливо, коли самостійно не піднімалася з ліжка.  

Факт безпорадного стану підтверджено ОСОБА_1, його адвокатом,  коли вони зазначили, що спадкодавцю треба було стригти нігті, мити та те, що вона не піднімалася з ліжка  останні місяці до смерті тощо, а також свідками:     ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_4, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 , ОСОБА_20, письмові пояснення доктора ОСОБА_21   (т.1, а.с. 110),   професора ОСОБА_22   (т.1, а.с. 248),   які підтвердили факти певного догляду за бабусею з боку ОСОБА_3, безпорадного стану спадкодавця з 2002 р. по 2005 рік, а також того, що увесь тягар догляду за спадкодавцем до смерті здійснювала ОСОБА_3, яка її поховала, що підтверджено договором на поховання від 20.10.2005р.   (т.1, а.с. 81-82).    

Факт того, що спадкодавець потребував  матеріальної допомоги, яку надавала ОСОБА_3 доведено     довідкою із пенсійного фонду від 20.01.2009 року № 266\05   (т.1, а.с. 101   ), згідно якої рівень пенсії спадкодавця був нижче межі малозабезпеченості для непрацездатних осіб   (т.2, а.с. 84-88   ) ;  запереченням ОСОБА_1   (т.1, а.с. 125)   з якого вбачається, що він спадкодавцю матеріально не допомагав, розрахунковими квитками за комунальні послуги відповідно до яких за квартплату замість ОСОБА_5 здійснювала ОСОБА_3, про що свідчить її підпис   (т.2, а.с.144-147).  

При цьому суд оцінює критично пояснення свідків ОСОБА_23 (приятелька  ОСОБА_1 та ОСОБА_5.), ОСОБА_24 (дружина ОСОБА_1.), ОСОБА_25 (родичка дружини ОСОБА_1.) щодо роздільності бюджетів, оскільки в їх поясненнях багато протиріч. Так, свідок ОСОБА_26, яка єдина з свідків позивача не знаходиться в родинних зв’язках зі стороною) під час допитів посилалась на факт спілкування за телефоном в 1998 році, проте телефон був установлений у спадкодавця в 1999 році   (т.2, а.с. 142),   а записній книжці немає жодного запису який дозволяв би стверджувати, що померла могла телефонувати свідку   (т.2, а.с. 122-139).   ОСОБА_25 (родичка дружини ОСОБА_1), є свідком яка опосередковано володіє інформацією, тобто не є безпосереднім свідком. Щодо пояснень позивач та його дружини то суд оцінює їх критично через призму зацікавленості в розгляді справи та пояснень свідків, в тому числі сусідів за місцем колишнього проживання спадкодавця, оскільки у суду не має відомостей про їх зацікавленість в результаті розгляду справи, а тому ставити під сумнів пояснення сторонніх людей відносно спору у суду не має підстав.  Відповідно суд вважає доведеним,  що ОСОБА_3 за життя спадкодавця мешкала з нею та неповнолітньою донькою ОСОБА_7 як члени сім’ї, опікувалася за неї та надавала матеріальну та іншу допомогу. Такий висновок відповідає звичаєвому укладу, коли близькі родичі (бабуся та онучка) опікуються один за одним, а молодший доглядає старого.  

Відповідно до вимог ч. 3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав з спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не подав заяву про відмову від неї. Як вбачається із  довідки з Сьомої Одеської державної нотаріальної контори № 1275   (т.1, а.с. 20),   ОСОБА_3 заяви про відмову від спадщини не подавала, з 1998 року та на день вирішення справи залишилась проживати у спірній квартирі.  

Відповідно суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_3 в частині допуску її до спадкування поряд зі спадкоємцями першої черги, і відмовляє в задоволенні позовних вимог про виселення, при цьому також вважає за необхідним звернути увагу сторони позивача на наступне.    

  Як вбачається  з матеріалів справи, спадкоємець була власником спірної квартири.  

Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Згідно зі ст. 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.  

Згідно з п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” № 2 від 12.04.1985 вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996 р.   N 9   "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду. Згідно зі ст. 6 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.  

Третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_3 вселилась в спірне житло, зареєструвала його як своє місто постійного проживання (ст. 29 ЦК України), мешкала в ньому з моменту придбання та до смерті спадкодавця, а тому суд робить висновок про згоду на це власника та набуття права користування житлом.  

Таким чином, факт законного вселення та законного проживання у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_3, ОСОБА_7 як членів сім’ї  ОСОБА_5 суд вважає встановленим, та таким, що сам по собі виключає виселення ОСОБА_3, ОСОБА_7 зі спірного приміщення без дотримання спеціальної процедури.    

Разом з тим, позивач ОСОБА_1, просить суд задовольнити його вимоги щодо виселення з квартири та зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_3 та ОСОБА_7 за адресою спірної квартири  без вказівки мотивів та правових підстав   (т.1, а.с. 240-241   ).    

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 27, 60 ЦПК України позивач повинен був обгрунтувати заявлену правову позицію та довести її.  Та обставина, що ОСОБА_1 може бути визнаний співвласником жилого приміщення, а отже, має охоронюване законом право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, сама по собі не може бути підставою для виселення інших осіб, які там правомірно проживають. Не є підставою для виселення членів сім'ї власника будинку, в тому числі й колишніх, і факт переходу права власності на будинок до іншої особи, оскільки їхнє право користування жилим приміщенням врегульоване житловим законодавством, за яким ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у користуванні ним інакше як із підстав і в порядку, передбачених законом (ч. 3 ст. 9  ЖК УРСР).  

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_3 та ОСОБА_7 вселились до  ОСОБА_5  за її згодою, тобто після смерті спадкодавця, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 продовжують проживати у спірної квартирі, і при їх виселенні має забезпечуватися можливість забезпечення цих осіб іншим житлом. Як вбачається із матеріалів справи   (т.2, а.с. 2),   ОСОБА_3, ОСОБА_7 не забезпечені іншим житлом, але ОСОБА_1 має у власності житло, його дружина забезпечена також житловим приміщенням   (т.2, а.с. 6, 41),   тобто не вбачається, що позивачеві є за необхідне проживання у спірної квартирі з сестрою ОСОБА_2, з якої у нього не склалися сімейні відносини, що підтверджено й вимогами сторін по справі, не вбачається, що проживання у квартирі ОСОБА_3 та ОСОБА_7 перешкоджає йому у праві власності, т.я. у будь – якому разі квартира обтяжена іншим безспірним спадкоємцем 1 черги ОСОБА_2, яка прописана та мешкає у спірної квартирі на день вирішення справи. В свою чергу із позовних вимог  ОСОБА_2 вбачається, що вона не тільки згодна на спільне з нею проживання доньки ОСОБА_3 та онуки ОСОБА_7, але й наполягає на визнання за ОСОБА_3 прав власності. Той факт, що ОСОБА_1 не збирається переїжджати  у спірну квартиру підтвердила й його дружина ОСОБА_2, що зафіксовано технічними засобами фіксації процесу 14.10.10 року   (т.2, а.с. 99-100).    

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо  зобов’язання ОСОБА_3 та ОСОБА_6  привести квартиру АДРЕСА_1 в первинний стан; виділенню в користування ОСОБА_2 кімнати площею 10,7 кв.м.; залишенню у сумісному користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кухні, санвузла, коридорів, балкону, комори та кімнати площею 17 кв.м., виділенню ОСОБА_1 в користування  кімнати площею 13, 1 кв.м., а після повернення квартири у первинний стан, - кімнати 13,3 кв.м. , виділенню у користування ОСОБА_2 кімнати, площею 10, 7 кв.м. суд виходить з наступного.  

Позивач  в обгрунтування вимог щодо приведення квартири у первинний стан вказує на те, що ОСОБА_3 без правових підстав знесла перегородку у кімнаті, збільшивши її  площу та  зробила з цієї кімнати, на яку претендує позивач,  прохідну. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вважає, що ОСОБА_3 фактично змінила план квартири саме з ціллю зроблення неможливим користуванням кімнатою на яку претендує ОСОБА_1  

В матеріалах справи знаходяться технічні паспорти:  

- від жовтня 1996 року, виготовленого на користувача ОСОБА_27   (т.1,  а.с. 83-84),   з якого вбачається,     що кімнати мають площі 13,3 кв.м. ; 10,7 кв.м., 13,1 кв.м.;  

- від 24 листопада 2009 року, виготовленого на користувача ОСОБА_1   (т.1, а.с. 242-244),   згідно плану яких кімнати у спірної квартирі - окремі, та мають площі 13,3 кв.м., 10,7 кв.м., 13,1 кв.м.;  

- від 24 грудня 2009 року, виданого на ім’я ОСОБА_2   (т. 1, а.с. 186-188)   , згідно плану якого житлові кімнати мають площі 17,0 кв.м. ; 10,9 кв.м., 13,9 кв.м., у тому числі кімната, яка має за техпаспортом 17,0 кв.м. – прохідна.  

До матеріалів справи також приєднана викопіровка з поверхового плану АДРЕСА_1 станом на 10.01.1966 року   (т.2, а.с. 46)   , з якого вбачається, що квартира включає житлові кімнати площею 20,2 кв.м. ; 10,6 кв.м., 13,0 кв.м., у тому числі кімната, яка має за техпаспортом 20,0 кв.м. – прохідна   (т.2, а.с. 47).  

З копії договору купівлі-продажу нерухомого майна від 09.04.1998 року вбачається, що ОСОБА_12, яка діяла від імені ОСОБА_13 продала, а ОСОБА_5 купила квартиру АДРЕСА_1   (т.1, а.с. 6-7)   . Зазначений договір був зареєстрований у КП «ОМБТІ та РОН» за № 22670 стр. 127 кн. 220  14.04.1998 року   (т.1, а.с. 20).   Спірна квартира в цьому договорі визначена як 3-х кімнатна, з житловою площею 37,1 кв.м., загальною – 58,3 кв.м.  

Допитані у ході судового засідання свідки  ОСОБА_4, ОСОБА_17, ОСОБА_20 під присягою  підтвердили, що одна із кімнат була прохідною ще при вселенні  ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та на момент допиту є прохідною. Голова правління кооперативу будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_28 оглянула за вимогою суду техпаспорт від 24.12.2009 року та підтвердила, що цей план є дійсним, а усі 3-кімнати квартири у будинку мають аналогічний план.  

Сторона відповідача та третьої особи в судовому засіданні підтвердили, що інженер БТІ оглядав квартиру тільки один раз під час складання технічного паспорту на ім’я ОСОБА_2, тобто на місяць пізніше, ніж був виготовлений технічний паспорт на ім’я ОСОБА_1  

Оскільки за технічними описом дані технічного паспорту на ім’я ОСОБА_2 від 24.12.2009 року співпадають з даними ОБТІ та РОН  за 1966 рік, то суд вважає, що самочинне перепланування не мало місце, а штамп самовільної реконструкції в технічному паспорті  ОСОБА_2, поставлений помилково через співставлення з технічним паспортом ОСОБА_1, який був виготовлений ОМБТІ та РОН на місяць раніше.        

Відповідно посилання позивача на ту обставину, що саме ОСОБА_3  здійснила перепланування квартири, у тому числі кімнати, на яку претендує позивач,  підтвердження в судовому засіданні не знайшло. При таких обставинах зобов`язувати ОСОБА_2 та ОСОБА_3  за свій рахунок відновити планування спірної квартири, яка була визначена у техпаспорті від 24.11.2009 р. на ця позивача, яка не співпадає з визначальним планом 1966 року,  суд вважає не можливим.  

Оскільки кімнати площею 13.1 кв.м.  в спірній квартирі на даний час не існує, а тому ці вимоги позивача надати йому в користування на час поки ОСОБА_3 здійснить перепланування кімнати з 17,0 кв.м. до 13, 3 кв.м.  є необґрунтованими. З врахуванням наведеного суд вважає неможливим надати в користування ОСОБА_2 кімнати площею 10, 7 кв.м. у зв’язку з її відсутністю у спірної квартирі. Судом також враховано, що позовна вимога заявлена за іншу особу, а тому сама по собі не може бути задоволена.  

  Суд також враховує, що відповідно до ст. 1299 ЦК України  якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (ст. 182 ЦК України). Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.  

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, суб'єктів речових прав, технічні характеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна. Згідно з ч. 6 ст. 12 зазначеного Закону порядок ведення Державного реєстру прав  встановлюється Кабінетом Міністрів України. У ч.5 Прикінцевих Положень Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” вказано, до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об’єктів нерухомості проводиться підприємствами бюро технічної інвентаризації.  

Наказом Міністерства юстиції України “Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно” від 07.02.2007 року встановлено, що з метою належного забезпечення захисту права власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб до запровадження єдиної системи державної реєстрації прав власності на нерухоме майно та до введення в дію Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) здійснюють реєстрацію прав власності на нерухоме майно, відповідно до затвердженого цим наказом Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно, яке визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні та спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав (п.1.1.). У відповідності із п. 1.4 Тимчасового положення державна реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів коштом особи, що звернулася до БТІ.  

Відповідно  до набрання законної сили рішення суду та його реєстрації, вирішення питання про встановлення порядку користування є неможливим, а тому суд відмовляє в задоволенні цих вимог.  

  Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 суд враховує допуск до спадкування ОСОБА_3, а тому задовольняє позовні вимоги учасників провадження в рівних частках, тобто кожному по 1/3 спірної квартири, в зв’язку з чим в порядку ст.. 217 ЦПК України встановляє порядок виконання рішення суду.      

  Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_3, ОСОБА_7, оскільки правовою підставою для перебування на реєстраційному обліку є проживання чи перебування в житлі за певною адресою (ст.3,6 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”), а згідно зі ст. 7 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” зняття з  реєстрації  місця  проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи,  запиту  органу  реєстрації  за новим  місцем  проживання  особи,  остаточного  рішення  суду (про позбавлення  права  власності  на  житлове  приміщення  або  права користування   житловим   приміщенням,   визнання  особи  безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. ОСОБА_3 визнана судом власником 1/3 частини спірного житла, в її виселенні судом відмовлено, а неповнолітня має право користуватися спірної жилою площею разом зі своєю матерію.  

Суд відмовляє ОСОБА_3 в задоволенні вимог про визнання права власності на 2/3 частини квартири виходячи з наступного.  

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.  

    ОСОБА_3 ставиться вимога щодо визнання за нею права власності у спірному майні на підставі п.1 ст. 17 Закону України "Про власність" у зв’язку з тим, що вона, згідно обґрунтувань в її уточненої позовної заяви   (т.2, а.с. 69-83),   мешкала зі спадкодавцем  в однієї квартирі на вул. Семінарської з 1995 року, з якої разом й переїхала у квітні 1998 року мешкати у спірну квартиру, в якої її бабуся померла у 2005 році, а вона продовжує за вказаною адресою проживати з донькою та матерю ОСОБА_2 Оформили квартиру за поясненнями ОСОБА_3  на ОСОБА_5 з ціллю отримання пільг за квартплату (пільга 75% на підставі пільг, встановлених для учасників бойових дій, - свідоцтво на ім’я ОСОБА_5, квартирні рахунки з пільгою 75% -   т.2, а.с.140, 144).    

Факт оплати коштів саме ОСОБА_3, а ні ОСОБА_5 підтверджується показання свідком  ОСОБА_20, яка пояснювала, що станом на 1998 рік вона була маклером, та у зв’язку зі своєю діяльністю познайомилася з ОСОБА_3, яка шукала квартиру для своєї сім’ї. Квартира ОСОБА_3 сподобилася, й вона ще за декілька місяців до продажу квартиру, сплатила аванс продавцям ОСОБА_13 у її присутності у розмірі 6000 доларів США, але будь – які розписки у неї не збереглися.  Свідок пояснював, що у день укладання угоди, був здивований, що в угоді у якості покупця квартири була вказана ОСОБА_5, хоча остаточні розрахунки також здійснювала ОСОБА_3  Із показань свідка ОСОБА_29   за день до купівлі спірної квартири він віддав кошти ОСОБА_3 у розмірі 15000 доларів США, оскільки після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 між ними існувала домовленість, що він допоможе їй з купівлею квартири, оскільки з ОСОБА_3 залишилася жити їх донька ОСОБА_7 (1993 р.н.), а особисто вони квартирою не забезпечені, крім загальної квартири ОСОБА_5  по вул. Семінарської в якої мешкала з 1966 року (за показаннями ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_16, ОСОБА_3.) колись вся родина ОСОБА_2, у тому числі й ОСОБА_3  

Як свідчила в судовому засіданні ОСОБА_3, ОСОБА_16, ОСОБА_15  - ОСОБА_1 вмовляв свою мати, щоб вона надала згоду на приватизацію квартиру на себе, нього, до того прописав до квартири свою доньку. На думку ОСОБА_3 з ціллю отримання збільшення частки у продажу їх квартири.  

Як вбачається з матеріалів справи квартира по вул. Семінарської була приватизована на 3 співвласників в рівних частках - ОСОБА_5, ОСОБА_1 та його доньку ОСОБА_30   (т. 2,  а.с. 37-40).  

08.04.1998 року згідно п. 1 договору купівлі-продажу нерухомого майна № 22736   ОСОБА_5, ОСОБА_1, який діяв від себе особисто та в інтересах своєї доньки ОСОБА_30 (1993 р.н.)  продали,  а  ОСОБА_31 купив квартиру за адресою АДРЕСА_2 за ціну згідно п. 5 зазначеного договору – 33000 грн., які покупець отримав до підписання договору   (т.2, а.с. 39).    

Як пояснила в судовому засіданні ОСОБА_3,  ОСОБА_1 кошти від продажу квартири своєї матері за її частку  1\3, не віддавав,  але ж належних доказів у неї не має, тому вона здійснює розрахунок в обґрунтування вимог із вищевказаних договорів, вказуючи на те, що, якщо би бабуся отримала свою частку у ціні квартирі – 11000 грн., сплатила її за спірну квартиру разом з ОСОБА_3,  то вона була би співвласником у спірної квартирі на 1\3 частку.  

ОСОБА_1 у своїх запереченнях  до суду від 24.06.2009 р., а також у поясненнях вказує, що у бабусі були кошти від продажу квартири для купівлі спірної квартири, але на питання представника ОСОБА_3    хто здійснював розрахунки, отримував кошти за квартиру по вул. Семінарської підтвердив, що він, однак своєї матері він передав кошти, в сумі 17 000 доларів та ще десь 10000 доларів додав. За питаннями представника відповідача до свідка  ОСОБА_2 – дружини ОСОБА_1 скільки коштів віддав спадкодавцю на купівлю квартири по вул. Космонавтів ОСОБА_1, вона відповідь не надала, потім посилаючись на те, що вона не буде свідчити проти себе та своїх близьких відмовилася на такі питання відповідати.  

09.04.1998 р. був укладений договір купівлі спірної квартири   (т.1, а.с. 10-11, 20).   Згідно п.3 договору ціна квартири -  36400 грн.  

16.07.1998 р. ОСОБА_1, як вбачається із договору купівлі – продажу нерухомого майна № 220   (т.2,  а.с. 44-46)   придбав за 59000 грн. 3-кімнату квартиру за адресою: АДРЕСА_3.  

Відповідно до п. 1 ст. 17 цього Закону майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю при доведеності факту створення спільної сумісної власності членів сім'ї. Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. N 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" частка учасника спільної власності визначається, зокрема, при відкритті після нього спадщини з урахуванням ступеня його трудової участі, а за відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою, частки визначаються рівними. Обґрунтовуючи факт спільного проживання ОСОБА_3  з померлою, спільного ведення домашнього господарства та придбання сумісно, але за кошти ОСОБА_3 спірного майна доводиться на підставі показань свідків, та умовними розрахунками відповідно до ціни договорів купівлі – продажу квартир, що суперечить  ст. ст.  57, 60, 62, 64, 212 ЦПК. Крім того, суд критично відноситься до ціни, визначеної  у договорі  08.04.1998 р., в якому, на думку суду, вказана умовна, а не ринкова ціна за 3-кімнатну квартиру у Приморському районі м. Одеси, тобто суд не бере умовний розрахунок до визначення частки у квартирі по АДРЕСА_1 нібито, у розмірі 1\3, якщо б бабуся сплатила за неї 11000 грн. , тобто, примирно, 1\3 від ціни спірної квартири 36400 грн.  

Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині скасування свідоцтв та анулювання відповідних записів про власників спірного на підставі скасованого рішення суду оскільки це  за переліком правоустановчих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна, що міститься у Тимчасовому положенні про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, що затверджений Наказом Міністерства Юстиції України від 07.02.2002 р., із змінами, внесеними згідно з Наказом Мінюсту N 36/5 від 17.05.2004 р., рішення суду є правовстановлюючим документом для визнання права власності особи. Крім того, відповідно до ст.  26 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними.  

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання права. Загальними засадами цивільного законодавства згідно ст. 3 ЦК України є, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність. Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.  

Керуючись ст.ст.10 ,11, 209, 212, 214-215, 217, 218 ЦПК України, ст.ст. 3, 16, 392, 405, 1222, 1224, 1261, 1268 ЦК України, ст.ст. 9, 150, 156 ЖК УРСР, Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду справ про спадкування»,  суд –  

  ВИРІШИВ:  

  Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2,  ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнити частково.  

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, що раніше належала ОСОБА_5,  в порядку спадкування за законом.  

В частині інших позовних вимог - відмовити.    

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадщину,  визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити частково.  

Визнати за ОСОБА_2  право власності на 1/3  частину квартири АДРЕСА_1, що раніше належала ОСОБА_5,  в порядку спадкування за законом.  

В частині інших позовних вимог – відмовити.  

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1  про усунення від права на спадщину,  визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити частково.  

Допустити ОСОБА_3 до спадкування разом з першою чергою спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_5.  

Встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 та визнати за нею право власності на 1/3  частину квартири АДРЕСА_1.    

В частині інших позовних вимог – відмовити.  

  Встановити порядок виконання рішення суду відповідно до якого це рішення у разі набрання ним законної сили є підставою для реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 в рівних частках (по 1/3 частині) за  ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3.  

  Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення апеляційної скарги.  

  ГОЛОВУЮЧИЙ                                                 А.І. ДРІШЛЮК