КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-5707/10/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Літвин О.Т.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
У Х В А Л А
Іменем України
"22" грудня 2010 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого –судді Земляної Г.В.
суддів Парінова А.Б., Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києва в порядку ч.1 ст.41 КАС України, без фіксування судового засідання, апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення недоотриманої заробітної плати,
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення з Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України недоотриману заробітну плату з червня 2005 року по квітень 2010 року з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 181903,64 грн.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 26 липня 2010 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь позивача 181903,64 грн. недоплаченої заробітної плати та компенсації втрати частини доходу через порушення термінів її виплати за період з червня 2005 року по квітень 2010 року, зобов’язано Державне казначейство України провести видатки з державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою «Виконання рішень суддів на користь суддів».
Не погоджуючись з судовим рішенням представник Державної судової адміністрації України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постанови нову про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 1996 року працює суддею Брусилівського районного суду Житомирської області.
Вважаючи, що виплата заробітної плати йому проводилась нижче встановленого законом розміру звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що застосування п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 «Про оплату праці суддів»при виплаті заробітної плати позивачеві є протиправним, оскільки цю правову норму у судовому порядку визнано протиправною і скасовано.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).
03 вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6. Посадові оклади, передбачені цією постановою, встановлювались виходячи з кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865»наведену постанову Кабінету Міністрів України доповнено п. 4-1, за змістом якого розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Проте, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2007 року, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Держави Україна, Кабінету Міністрів України, треті особи –Державне казначейство України, Держана судова адміністрація України, про визнання протиправними бездіяльності і окремих положень постанови КМУ від 31.12.2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865», вищенаведену правову норму визнано протиправною та скасовано.
Отже, з урахуванням правил набрання судовим рішенням законної сили, обмеження заробітної плати суддів припинило свою дію з дня ухвалення Київським апеляційним адміністративним судом рішення від 03.12.2007 року.
До цієї ж дати заробітна плата нараховувалась позивачу відповідно до чинних правових норм, а тому відсутні підстави вважати бездіяльність судової адміністрації у цей період протиправною.
Відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування позивачу у подальшому заробітної плати виходячи із розміру мінімальної заробітної плати у 332 грн. є протиправним та порушує його права.
У час спірних правовідносин розмір мінімальної заробітної плати визначався такими нормативно-правовими актами: Законами України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», «Про Державний бюджет України на 2009 рік»встановлювались розміри мінімальної заробітної плати: з 1 січня 2008 року - 515 грн., з 1 квітня 2008 року - 525 грн., з 1жовтня 2008 року - 545 грн., з 1 грудня 2008 року - 605 грн., з 1 січня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати 605 гривень, з 1 квітня 2009 року - 625 грн., з 1 липня 2009 року - 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн., з 1 грудня 2009 року - 669 грн. на місяць.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач як професійний суддя, якому Конституцією України гарантовано належне фінансування та матеріально-технічне забезпечення, має право на отримання належної заробітної плати та матеріальної допомоги на соціально-побутові потреби.
Що стосується строку звернення до суду колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як зазначено в п.13 Постанові Пленум Вищого адміністративного суду, від 06.03.2008, № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, стягнення заробітної плати, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Таким чином до спірних правовідносин застосовуються строки звернення передбачені ч.2 ст.233 КАС України.
Що стосується вимог позивачів про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст.34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно зі ст.ст.1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000, № 2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 року, тобто з дня набрання чинності цим Законом.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення»від 17.07.2003 року № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Позивачем на підтвердження суми заборгованості по заробітній платі надано аудиторський висновок, якій відповідача не оспорювався.
Таким чином, за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати позивач має право на компенсацію та індексацію.
Позовні вимоги позивача щодо стягнення недоплаченої заробітної плати та компенсації втрати частини доходу через порушення термінів її виплати не підлягають задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на якого законодавством покладено такі повноваження. Тому суд керуючись статтею 11 Кодексу адміністративною судочинства України вважає за необхідне для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача вийти за межи позовних вимог та зобов'язати управління Пенсійного Державної судової адміністрації України перерахувати та виплатити ОСОБА_2 недоплачену заробітну плату та компенсацію втрати частини доходу через порушення термінів її виплати за період з 08 липня 2010 року по 01 квітень 2010 року включно.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України», ст. ст. 120, 126 цього Закону та Положення про Державну судову адміністрацію України, остання з 1 січня 2003 року є головним розпорядником бюджетних асигнувань, які передбачені на утримання судової влади, а Державне казначейство України, відповідно до ст. 48 Бюджетного Кодексу України та п. 1 ч. 4 Положення про Державне казначейство України, здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів, а тому вимога позивача про стягнення недоплачених сум може бути реалізована шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для виплати позивачу заборгованості по заробітній платі, матеріальній допомозі на соціально-побутові потреби та відпускним.
Крім того, Законами України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»та «Про Державний бюджет України на 2009 рік»Державній судовій адміністрації України встановлювались відповідні бюджетні призначення за програмою «Виконання рішень судів на користь суддів».
Частиною другою статті 51 Бюджетного кодексу України встановлено, що відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.
Згідно із Порядком обслуговування державного бюджету за видатками, затвердженим наказом Державного казначейства України від 25.05.2004 року №89, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.06.2004 року за №716/9315, виділення коштів з державного бюджету здійснюється шляхом перерахування органами Державного казначейства на основі затверджених для цього кошторисів видатків бюджетних установ.
Відповідно до Законів України про Державний бюджет України щорічно затверджуються асигнування для головних розпорядників коштів. Асигнування, що передбачаються кошторисами, надаються головним розпорядникам бюджетних коштів, які здійснюють безпосередній розподіл коштів між відповідними установами.
Згідно з частиною четвертою статті 51 Бюджетного кодексу України відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених Бюджетним кодексом України, несуть розпорядники бюджетних коштів.
З 01 січня 2003 року головним розпорядником коштів, передбачених в Державному бюджеті утримання судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка несе відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду (стаття 120 Закону України «Про судоустрій України»від 07 лютого 2002 року №3018-111).
З огляду на вищезазначене позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 –204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції –без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України –залишити без задоволення.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26 липня 2010 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: А.Б.Парінов
І.Й.Петрик