КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2а-4761/10                                                           Головуючий у 1-й інстанції:  Верещак А.М.

Суддя-доповідач:  Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"22" грудня 2010 р.                                                                                 м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

                                          головуючого –судді Земляної Г.В.

                                          суддів                         Парінова А.Б., Петрика І.Й.

       розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу   ОСОБА_2 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління державної автомобільної інспекції Головного управління МВС України в м. Києві та старшого інспектора відділу обліку дорожньо транспорту  УМВС України в Чернігівській області, інспектора групи організації дорожнього руху відділу державної автомобільної інспекції міста Чернігова Бордакова Олександра Миколайовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И Л А :

         Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії АА № 498733 від 05 лютого 2010 року.

         Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2010 року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.

        Не погоджуючись з прийнятою постановою, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог.

      Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні –не обов’язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

    Розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з’явились.

    Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції –  скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

       Згідно зі п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

      Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

     Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 05 лютого 2010 року позивач, керуючи транспортним засобом «Фольцваген»державний номер НОМЕР_1 проїхав перехрестя в крайній лівій смузі на забороняючий сигнал світлофора, чим порушив п.8.7.3.е Правил дорожнього руху України.

       В наслідок чого була складена постанова про адміністративне порушення передбачене ч.2 ст.122 КУпАП та накледно на позивача штраф в сумі 450 гривень.

      Суд першої інстанції відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 прийшов до висновку, що факт порушення позивачем вимог ч.2 ст.122 КУпАП підтверджений належними доказами і не спростований позивачем.

      З таким рішенням, як не відповідним обставинам справи, вимогам матеріального закону, не може погодитись суд апеляційної інстанції.  

      У постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. №11 «Про судове рішення»(із змінами та доповненнями) вказано, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.   

  Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті»встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.   

 Ухвалене у справі судове рішення названим Верховним Судом України критеріям не відповідає.   

 Відповідно до п.1.3. Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов’язані знати й неухильно виконувати передбачені ними вимоги, а особи, які порушують їх, відповідно до п.1.9. цих Правил несуть відповідальність згідно із законодавством.

  Згідно Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року №341, одними з основних завдань ДАІ є забезпечення безпеки дорожнього руху, удосконалення регулювання дорожнього руху, захист прав та законних інтересів учасників дорожнього руху (п. 2, п. 4).

Відповідно до Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України, затвердженої наказом МВС України №1111 від 13 листопада 2006 року, діяльність підрозділів ДАІ здійснюється відповідно до принципів дотримання законності, забезпечення прав особи та верховенства права, забезпечення безпеки усіх учасників дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями), а саме п. 8.7.3. сигнали світлофора мають такі значення: а) зелений дозволяє рух; б) зелений у вигляді стрілки (стрілок) на чорному фоні дозволяє рух у зазначеному напрямку (напрямках). Таке саме значення має сигнал у вигляді зеленої стрілки (стрілок) у додатковій секції світлофора.

У відповідності до ч. 2 ст. 122 КУпАП проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника тягне за собою накладення штрафу від двадцяти п'яти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 не погодився з протоколом про  адміністративне правопорушення,  про що свідчить запис у протоколі.  Як передбачено ч.1 ст. 222 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами 1 та 2 ст. 122 цього Кодексу, належать до компетенції органів внутрішніх справ.

Позивач посилається на те, що він рухався на зелений сигнал світлофору, та закінчив маневр на жовтий сигнал, однак це не є порушенням ПДР.  

Згідно із ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.   

З  огляду на матеріали справи, висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення не ґрунтується на належних і достатніх доказах.   

Стаття 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.   

   Враховуючи з’ясовані обставини та аналізуючи норми закону, є підстави вважати, що оскаржуване рішення відповідача прийняте без належної перевірки та поспішно і ґрунтується на припущеннях. Проте рішення органу державної влади не може і не повинно ґрунтуватись на припущеннях.   

   Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та  законами України.   

   Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.

  Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.   

У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.   

При цьому суд бере до уваги положення ч.2 ст.71 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.   

Відповідач не довів обґрунтованості та правомірності оскаржуваної постанови.

При цьому слід зазначити, в протоколі про адміністративне правопорушення, в якості доказів скоєння позивачем правопорушення не зазначено навіть свідків.    

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 не повно дослідив обставини по справі, чим порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.   

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає вимоги позивача обґрунтованими і приходить до висновку, що постанова інспектора по справі про адміністративне правопорушення АА № 498733 від 05 лютого 2010 року є протиправною, оскільки винесена без достатніх доказів та з порушенням норм закону.     

Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволеню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4,8-11, 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,  

                                                  П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.   

Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2010 року скасувати.

Позовні вимоги  ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову про адміністративне правопорушення серії АА № 498733 від 05 лютого 2010 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності по ч.2 ст.122 КупАП - скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:                                                         Г.В.Земляна

Судді:                                                                                А.Б.Парінов

                                                                                           І.Й.Петрик