КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2а-5342/09/2370                            Головуючий у 1-й інстанції: Лічевецький І.О.  

Суддя-доповідач:  Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

"14" грудня 2010 р.                                                                                                        м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого:                                                   Романчук О.М.,

Суддів:                                                              Собківа Я.М.,

Усенка В.Г.,                    

при секретарі:                                                   Воронець Н.В.,                              

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант-Сервіс»на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 січня 2010 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант-Сервіс»до Уманської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарант-Сервіс»звернулися до суду із позовом до Уманської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 січня 2010 року адміністративний позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000912310/1 від 29 жовтня 2009 року. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач по справі подали апеляційну скаргу, в якій просили скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

У відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України, в зв’язку із неявкою у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 31.08.2009 року по 18.09.2009 року посадовцями Уманської ОДПІ було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Гарант-Сервіс»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.06.2009 року, про що складено акт № 1454/23/21389255 від 23.09.2009 року, яким зафіксовано порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, п.п. 5.2.5 п. 5.2, п.п. 5.3.2 п. 5.3, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.7.1 п. 5.7, п. 5.9 ст. 5, п.п. 8.3.2 п. 8.3, п.п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8, п.п. 12.1.1 п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого завищено податок на прибуток в сумі 16 186 грн., у тому числі занижено за ІІІ квартал 2008 р. в сумі 125 539 грн. та завищено за 2008 р. в сумі 16 186 грн., що призвело до несвоєчасної сплати до бюджету податку на прибуток на ІІІ квартал 2008 р. в сумі 126 539 грн.

Перевіркою також було встановлено порушення ТОВ «Гарант-Сервіс»п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 та п. 4.2 ст. 4, п.п. «а»п.п. 7.7.2, п.п. «а»п.п. 7.7.7., п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено бюджетне відшкодування в сумі 417156 грн., в тому числі: за вересень 2008 р. в сумі 107 387 грн., за жовтень 2008 р. в сумі 2689 грн., за листопад 2008 р. в сумі 12 321 грн., за січень 2009 р. в сумі 250 994 грн., за лютий 2009 р. в сумі 41 561 грн. за березень 2009 р. в сумі 2 204 грн.

Крім того, за висновками, викладеними в акті перевірки, позивачем занижено збір за спеціальне використання водних ресурсів в сумі 85 грн. 80 коп., в тому числі: за ІІІ квартал 2008 р. в сумі 21 грн. 45 коп., за ІV квартал 2008 р. в сумі 21 грн. 45 коп., за І квартал 2009 р. в сумі 21 грн. 45 коп., за ІІ квартал 2009 р. в сумі 21 грн. 45 коп., та, в порушення вимог ст. 14 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, не подано розрахунки цього збору за згадані чотири звітні податкові періоди.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року № 2181-IIІ.

Так, відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181-III платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Відповідно до підпункту «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відповідно до підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

Підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III визначено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно Уманською об’єднаною державною податковою інспекцією прийняті: податкове повідомлення-рішення № 0000892310/0 від 29.09.2009 р., яким визначено зобов’язання позивача із сплати штрафу в розмірі 50615 грн. за платежем податок на прибуток підприємств; податкове повідомлення-рішення № 0000902310/0 від 29.09.2009 р., яким збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 417 156 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000912310/0 від 29.09.2009 р., яким визначено податкове зобов’язання позивача із сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів в розмірі 1 445 грн. 80 коп., в тому числі 85 грн. 80 коп. за основним платежем та 1 360 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Рішення податкового органу оскаржено позивачем в адміністративному порядку.

За результатами розгляду скарги та відповідно до приписів п. 4.3 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 р. № 253 відповідачем прийняті: податкове повідомлення-рішення № 0000892310/1 від 29.09.2009 р., яким визначено зобов’язання позивача із сплати штрафу в розмірі 50 615 грн. за платежем податок на прибуток підприємств; податкове повідомлення-рішення № 0000902310/1 від 29.09.2009 р., яким збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 417 156 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000912310/1 від 29.09.2009 р., яким визначено податкове зобов’язання позивача із сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів в розмірі 1445 грн. 80 коп., в тому числі 85 грн. 80 коп. за основним платежем та 1360 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Так, відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.   

Статтею 4 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Підпунктами 8.1.1 та 8.1.2 Закону № 334/94-ВР визначено, що під терміном «амортизація»основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. Амортизації підлягають, зокрема, витрати на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

За змістом підпункту 8.3.1 пункту 8.3 статті 8 Закону № 334/94-ВР сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду. Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Так, відповідно до звітів матеріально-відповідальних осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на будівництво нової бази та її огорожі в вересні 2008 р. позивачем було використано будівельні матеріали на загальну суму 120 306 грн. 42 коп.

Зазначена сума була включена позивачем до складу валових витрат, пов’язаних з поліпшенням основних фондів.

Разом із тим, на балансі ТОВ «Гарант-Сервіс»відсутній основний засіб І групи –нова база.

За таких обставин, відповідно до положень підпункту 5.9 статті 5 Закону та наказу Державної податкової адміністрації України від 29 березня 2003 року № 143 Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та Порядку її складання названа сума підлягала відображенню у рядку 01.2 Декларації з податку на прибуток підприємств, як приріст балансової вартості запасів.   

Як зазначено позивачем, будівельні матеріали були використані на реконструкцію існуючої бази.

Разом із тим, підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 5.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР на платника податку покладено обов’язок з ведення податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

В порушення вимог зазначеної статті позивачем в ІІІ кварталі 2008 року не було включено до розрахунку приросту балансової вартості товарів вартість запасів по рахунку 22 «Малоцінні предмети»на суму 4621 грн.

Відповідно до підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону № 334/94-ВР платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу. Виведення з експлуатації основних фондів будь-якої групи здійснюється на підставі наказу керівника платника податку або у разі їх примусового відчуження чи конфіскації згідно із законом. Проведення будь-яких робіт, пов’язаних з поліпшенням основних фондів, без наявності вказаних вище документів не є свідченням про виведення таких основних фондів із експлуатації.

Як зазначено в акті перевірки № 1554/23/21389255 від 26.11.2008 року, сукупна балансова вартість груп основних фондів ТОВ «Гарант-Сервіс»станом на 01.01.2008 року становить 5432 131 грн.

Таким чином, встановлений вищезазначеною нормою Закону 10 відсотковий ліміт складає 543213 грн.

При цьому, за І квартал 2008 року із розміру зазначеного ліміту позивачем на поліпшення основних засобів було використано 411694 грн. Відповідно, залишок, що міг бути включений підприємством до складу валових витрат, складає 131519 грн.

Фактично в ІІІ кварталі 2008 року позивачем включено до складу валових витрат витрати на поліпшення основних засобів у розмірі 195036 грн., що на 63517 грн. перевищує встановлений ліміт.   

Протягом жовтня 2008 року ТОВ «Гарант-Сервіс»придбало у ПП «Будівельна компанія «Стікбуд»будівельні матеріали на загальну суму 420054 грн. 39 коп.

Відповідно до акта приймання виконаних підрядних робіт за листопад 2008 року при виконанні робіт з відновлення водозахисної дамби на р. Черемош в с. Слобода-банилів Вижницького району Чернівецької області позивачем використано будівельних матеріалів на суму 212636 грн., вартість цих матеріалів включена до оплати замовнику ТОВ «Атомстроймеханізація».

Разом із тим, за даними матеріального звіту за листопад 2008 року по акту від 28.11.2008 року було списано будівельних матеріалів на суму 420054 грн. 39 коп.

Таким чином, позивачем у декларації з податку на прибуток за IV квартал 2008 року у склад валових витрат було включено вартість будівельних матеріалів на суму 420054 грн. 39 коп.

Беручи до уваги ті обставини, що використання будівельних матеріалів на суму 207418 грн. документально не підтверджено, зазначена сума підлягала відображенню, як приріст балансової вартості запасів.

Отже, у 2008 році позивачем було занижено прирост балансової вартості запасів на загальну суму 351200 грн.

Також, в акті перевірки № 1454/23/21389255 від 23.09.2009 року Уманською ОДПІ зроблено висновк про заниження позивачем валових витрат на суму 20257 грн. та про заниження амортизаційних відрахувань на суму 546896 грн.

Так, відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.   

Як вбачається з акту перевірки від 23.09.2009 року, при проведенні перевірки позивачем не були надані документи, що підтверджують скільки палива та при яких перевезеннях було використано (дорожні листи, в яких зазначені маршрути прямування, пробіг автомобіля і кількість витраченого пального).

За таких обставин, в Уманської ОДПІ не було підстав для висновку щодо заниження ТОВ «Гарант-Сервіс»валових витрат на суму, що складає 50 % вартості придбаного пального.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про правомірність  визначення зобов’язання позивача із сплати штрафу в розмірі 50615 грн. за платежем податок на прибуток підприємств за податковим повідомленням-рішенням № 0000892310/1 від 29.09.2009 року.   

Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР.

Так, відповідно до пункт 1.6. статті 1 цього Закону, податкове зобов'язання -загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.  

За змістом пункту 1.7. статті 1 Закону податковий кредит, це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону об’єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Пунктом 4.1 статті 4 Закону передбачено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5. статті 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1. пункту 7.7. статті 7 Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

При цьому, підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону передбачено, що, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Актом перевірки від 23.09.2009 року встановлено невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій в податкових деклараціях за вересень, жовтень, листопад 2008 року та січень, лютий, березень 2009 року у загальному розмірі 417156 грн.

Зокрема, згідно поданої декларації з податку на додану вартість за листопад 2008 року ТОВ «Гарант-Сервіс» не включено операцію з поставки будівельних матеріалів у складі робіт, виконаних на замовлення ТОВ «Атомстроймеханізація», на суму 212636 грн., в результаті чого занижено податкове зобов’язання на суму 41484 грн.

Відповідно до підпункту 7.2.3. 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону визначено, що датою виникнення податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

При цьому, за даними звітної форми «Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»протягом жовтня 2008 року ТОВ «Гарант-Сервіс»не видавало ТОВ «Атомстроймеханізація»жодної податкової накладної.   

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування податкового повідомлення-рішення № 0000902310/1 від 29.09.2009 року, яким збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 417156 грн., відсутні.

Також, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000912310/1 від 29.09.2009 року, яким позивачу визначено податкове зобов’язання із сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів в розмірі 1445 грн. 80 коп., в тому числі 85 грн. 80 коп. за основним платежем та 1360 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Так, відповідно до ст. 30 Водного кодексу України, збір за спеціальне водокористування справляється з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає збір за використання води водних об'єктів та за скидання забруднюючих речовин. Розмір збору за використання води визначається на основі нормативів збору, фактичних обсягів використаної води та встановлених лімітів використання води.

Відповідно до ст. 42 цього Кодексу водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства. Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

Статтею 48 Водного кодексу України передбачено, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України, водний об’єкт це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

Відповідно до положень ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу і є платним.

Єдині правила обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту визначені Порядком справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 року № 1494.

Відповідно до п. 2 вказаного Порядку, збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об’єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод.

Пунктом 2.1 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженої наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 1 жовтня 1999 року № 231/539/118/219, передбачено, що платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Таким чином, платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси, зокрема, здійснюють забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб на підставі спеціального дозволу.

З матеріалів справи не вбачається, що позивач здійснював забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та здійснював скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, доказів на підтвердження даних обставин суду надано не було.

Як зазначено в акті перевірки від 23.09.2009 року ТОВ «Гарант-Сервіс»отримувало воду від КП «Уманьводоканал»та використовувало її для власних потреб.

За таких обставин, колегія суддів відзначає вірним висновки суду першої інстанції, що позивач не здійснював спеціальне використання водних ресурсів, а тому, не є платником збору за спеціальне використання водних ресурсів, що свідчить про протиправність донарахування податкового зобов’язання із сплати збору за спеціальне використання водних ресурсів та застосування штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.1, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17  Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.

Так, позивач вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, та порушено норми матеріального та процесуального права, разом із тим, а ні під час розгляду справи судом першої інстанції, а ні під час розгляду апеляційної скарги позивачем не доведено обставин, на яких грунтуються вимоги про задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині скасування податкових повідомлень-рішень Уманської ОДПІ від 29 жовтня 2009 року № 0000892310/1 та № 0000902310/1 є безпідставними та необґрунтованими, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант-Сервіс»залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 січня 2010 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий-суддя:

               Судді: