КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-5472/09/0270 Головуючий у 1-й інстанції: Сімороз І.О.
Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.
У Х В А Л А
Іменем України
"16" грудня 2010 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого –судді Желтобрюх І.Л.,
суддів Безименної Н.В., Мамчура Я.С.,
при секретарі Коробій І.М..,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2010 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Барської міжрайонної державної податкової інспекції, третя особа Державна податкова адміністрація у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В :
У грудні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Барської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0001181700/0, 0001171700/0 від 15.10.2009р. №0001181700/1 №0001171700/1 від 18.12.2009р.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2010 р. в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2010 року та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача та перевіривши доводи апеляції за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами Державної податкової адміністрації у Вінницькій області проведена планова виїзна документальна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2008р. по 30.06.2009р.
За результатами перевірки складено Акт №456/17/НОМЕР_1 від 02.10.2009р.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».
Так, в порушення вимог пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивач неправильно визначав податкові зобов’язання по оподатковуваних операціях, оскільки не відслідковував дату їх виникнення, що призвело до заниження розміру податкових зобов’язань на загальну суму 46261,00грн. та .завищення на суму 4434,00грн.
Відповідно до п. 1.6 ст. 1 вказаного Закону податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.
Датою виникнення податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг), відповідно до пп.7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася ранішеабо дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Апелянтом факт порушення визначення розміру податкових зобов’язань за період, що перевірявся, не спростовано, а тому відсутні підстави для скасування податкових повідомлень-рішень в цій частині.
Щодо формування позивачем податкового кредиту колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до податкового кредиту платників податку на додану вартість можливе включення сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) у зв’язку з придбанням товарів, за умови використання таких засобів в оподатковуваному операціях у межах їх господарської діяльності та наявності належним чином документального оформлення та підтвердження відповідних витрат і їх відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
Судом встановлено, що позивач в порушення вказаних вимог включав суму податку у зв’язку з придбанням матеріальних та нематеріальних активів без документального підтвердження їх використання в господарській діяльності.
Окрім того, позивач визнав, що частину пасивно-мастильних матеріалів, з вартості яких визначалась сума ПДВ та включалась до податкового кредиту, було використано для потреб, не пов’язаних зі здійсненням підприємницької діяльності.
Відповідно до наказів на переведення найманих працівників тривалість робочого часу з січня 2009 року по червень 2009 року становить 4 години, що підтверджується табелем обліку робочого часу та відомістю на виплату заробітної плати. Однак, витрати на пальне позивачем розраховані в межах 8 годинного робочого часу відповідно до тривалості робочого часу водія ОСОБА_3 Шляхові листи також видавались водію ОСОБА_4 в період перебування останнього у відпустці.
Окрім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що водії ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не перебували з позивачем у трудових відносинах, договори цивільно-правового характеру також не укладали, проте позивач виписував на ім’я останніх шляхові листи.
На момент проведення перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 суми податку на додану вартість в розмірі 15743.00грн. не були підтверджені первинними документами.
Відповідно до ч.2 пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про безпідставність вимог позивача в цій частині правомірним.
Що стосується донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб від заняття підприємницькою діяльністю колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Положеннями ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
З урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).
Отже, витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відновних з платниками податку включається до складу валових витрат за умови наявності відповідних документів, що підтверджують таке перебування у трудових відносинах осіб, яким проводиться виплата заробітної плати та платника податків.
Однак, всупереч вказаним вимогам на момент проведення перевірки позивач не надав перевіряючим належним чином оформлені документи, які б підтверджували використання найманої праці.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про безпідставність вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про скасування податкових повідомлень-рішень обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.160, 198, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2010 року –без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя І. Л. Желтобрюх
Судді: Н. В. Безименна
Я.С. Мамчур
Повний текст ухвали виготовлено 21.12.2010р.