КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-10127/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шелест С.Б.
Суддя-доповідач: Кучма А.Ю.
У Х В А Л А
Іменем України
"14" грудня 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Кучми А.Ю.
суддів: Бєлової Л.В., Данилової М.В.
при секретарі: Козловій І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2010 у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ПАНАЦЕЯ - 1997»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И Л А:
06.07.2010 ПАТ «Українська страхова компанія «ПАНАЦЕЯ - 1997»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення - рішення № 0002103540/0 від 28.04.2010.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2010 вищевказаний адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду –без змін.
Так, згідно приписів п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Окружний адміністративний суд м. Києва в своєму рішенні прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог повністю.
Апеляційна інстанція погоджується з такими доводами суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Печерському районі м. Києва проведена виїзна планова перевірка ПАТ «УСК «Панацея –1997»з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2009.
За результатами вказаної перевірки складено акт № 130/22-01/24735853, яким встановлено порушення пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок неправомірного не включення до складу валового доходу суми 6 835 470 грн., отриманого як сума несплачена за отримані векселі у звітних періодах: 2008 рік –4 585 470,00 грн., 2009 рік –2 250 000,00 грн. та порушення п.п. 7.9.3 п. 7.9 ст. 7 цього Закону, внаслідок безпідставного віднесення до складу валових витрат нарахованих позивачем відсотків, що не є процентами в розумінні вищевказаного Закону у звітних періодах: 2008 рік –771 828, 73 грн., три квартали 2009 року –91 081, 25 грн., а всього за 2009 рік – 231 320, 98 грн.
На підставі вказаного акту винесено податкове повідомлення-рішення № 0002103540/0 від 28.04.2010, яким позивачу нараховане податкове зобов’язання за податком на прибуток в сумі 2 951 626,00 грн., в тому числі: 1 959 655,00 грн. основного платежу та 991 971,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Згідно ст. 77 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі, запровадженого Конвенцією від 07.06.1930 до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 –42).
Відповідно до приписів ст. 33 Уніфікованого закону переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу: за пред'явленням; у визначений строк від пред'явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату.
Векселедержатель у разі непред’явлення векселя до оплати в установлений для платежу строк не втрачає можливості звернутися до суду з вимогою векселедавця.
У відповідності до ст. 22 (Додатку ІІ) Уніфікованого закону, кожна з Високих Договірних Сторін має право вжити надзвичайних заходів загального характеру стосовно продовження строків, необхідних для збереження права регресу та стосовно продовження строків платежу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені норми спростовують доводи податкового органу про те, що погашення векселя, можливе виключно до його фактичної передачі.
Виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства та враховуючи, що законодавства, що визначає особливості обігу векселів в України, не забороняє сторонам дійти відповідної згоди щодо порядку та строків погашення грошового зобов’язання та укласти відповідні договори.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що здійснення операцій з векселями та виконання вексельних зобов’язань у господарській діяльності, не містять імперативних норм щодо строків оплати векселя, пред’явленого до платежу та не забороняє сторонам за домовленістю продовжити цей строк.
Таким чином, укладені між позивачем та його контрагентами договори від 28.11.2008 та від 31.12.2009, якими продовжено строки оплати пред’явлених до оплати векселів до 31.12.2010 не суперечать чинному законодавству, що свідчить про відсутність підстав для висновку про порушення позивачем вимог пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств».
Позивачем надано докази, що вищевказані договори на час розгляду справи виконуються, та боргове зобов’язання лише продовжено у часі за взаємною згодою сторін.
Крім цього, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправіність доводів відповідача про порушення позивачем вимог п.п. 7.9.3 п. 7.9 ст. 7 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств».
Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно акту перевірки висновок про порушення вищевказаної норми зроблено з посиланням на п. 1.10 ст. 1 вказаного ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким проценти визначено як дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна.
Зміст цієї норми визначає доходи і які проценти у вигляді доходів підлягають віднесенню до складу валових доходів. Однак будь-яких обмежень щодо включення до складу валових витрат відсотків за векселями вищевказаною нормою п. 7.9.3 п. 7.9 ст. 7 Закону не встановлено.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що умова щодо сплати відсотків за простими векселями позивача вказана як у самих векселях, так і обумовлена у актах приймання-передачі векселів, укладених між позивачем та його контрагентами, є дійсною, прийнятою сторонами до виконання шляхом часткового виконання позивачем зобов’язання щодо сплати відсотків ТОВ «Аквізит-Інвест»та ТОВ «Земська страхова компанія», а тому відсотки за векселями підлягають віднесенню до складу валових витрат в розумінні п.п. 7.9.3 ст. 7 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», що є підставою для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення..
Аналіз матеріалів справи вказує на те, що апелянтом не надано суду доказів, які б спростовували факти протиправності його дій.
З урахуванням вищевикладеного та приписів ст. 159 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва –залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2010 –без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма
Судді: Л.В. Бєлова
М.В. Данилова
Повний текст виготовлено 20 грудня 2010 року.