Судове рішення Б-39/02-09 від 06.01.2011

Судове рішення #13043790

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2010 р. № Б-39/02-09

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Хандуріна М.І., –головуючого,

Короткевича О.Є.,

Панової І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області

на постановуХарківського апеляційного господарського суду

від 18.10.2010

у справі

господарського суду№ Б-39/02-09

Харківської області

за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім ІТРЗ"

доВідкритого акціонерного товариства "Ізюмський тепловозоремонтний завод"

провизнання банкрутом,

розпорядник майнаарбітражний керуючий Лісіна В.Ю.,

за участю представників сторін:

ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" –Туніка Г.В. (дов. від 16.06.2009);

встановив:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.09.2010 (суддя Усатий В.О.) грошові вимоги УПФУ в Ізюмському районі Харківської області в сумі 2064085,26 грн. вважаються погашеними.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.10.2010 (колегія суддів у складі: Карбань І.С –головуючий, Здоровко Л.М., Шутенко І.А.) ухвалу господарського Харківської області від 06.09.2010 залишено без змін.

В касаційній скарзі УПФУ в Ізюмському районі Харківської області просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції з підстав порушення ст.ст. 33, 38, 43 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи відповідно до чинного законодавства та обов'язкової належної правової оцінки наявних в матеріалах справи доказів, та прийняти нове рішення, яким визнати кредиторські вимоги УПФУ та включити їх до реєстру вимог кредиторів. Вважає, що неповне дослідження всіх обставин справи призвело до відмови прийняти кредиторські вимоги УПФУ.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон), норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 ст. 14 Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику та розпоряднику майном.

В ч. 3 ст. 14 Закону передбачено, що боржник разом з розпорядником майна за наслідками розгляду зазначених вимог повністю або частково визнає їх або відхиляє, з обґрунтуванням підстав відхилення, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд.

Рішення боржника про невизнання вимог може бути оскаржене до господарського суду, що порушив провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до п. 6 ст. 14 Закону вимоги кредиторів, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Таким чином, визнання кредиторських вимог розпорядником майна та боржником є належною підставою для включення їх до реєстру вимог кредиторів у разі підтвердження розміру грошових вимог відповідними документами.

Як вбачається з матеріалів справи, оголошення про порушення справи про банкрутство ТОВ "Ізюмський тепловозоремонтний завод" було опубліковане в газеті "Голос України" від 04.22.2009 № 208.

На виконання приписів ч. 1 ст. 14 Закону 24.11.2009 УПФУ в Ізюмському районі на адресу арбітражного керуючого направлена заява про визнання грошових вимог в сумі 3934360,12 грн.

Грошові вимоги були розглянуті розпорядником майна та керівником боржника відповідно до приписів п. 9 ст. 13 Закону та внесені до реєстру вимог кредиторів в порядку черговості, що підтверджується повідомленням, підписаним розпорядником майна (від 29.03.2010 № 05/03-9; від 25.06.2010 № 25/6-8).

На виконання приписів ч.3 ст.14 Закону розпорядником майна 02.07.2010 подано до місцевого господарського суду реєстр вимог кредиторів, оригінал акта сумісного розгляду кредиторських вимог з боржником від 18.07.2008, копії повідомлень кредиторам про визнання їх кредиторських вимог (а.с. 77- 111 т. 4).

В судовому засіданні 06.09.2010 розпорядник майна зазначив про надходження на його адресу заяви УПФУ в Ізюмському районі про визнання кредитором ВАТ "Ізюмський тепловозоремонтний завод" з грошовими вимогами в сумі 20 064 085,26 грн.

Судом першої інстанції в порушення приписів ст.43 ГПК України, ч.2 ст.15 Закону вимоги Управління Пенсійного Фонду України в Ізюмському районі розглянуті не були. В судовому засіданні 06.09.2010 місцевий господарський суд визнав вимоги УПФУ погашеними, посилаючись на те, що до суду заява УПФУ не надходила. Надана представником УПФУ копія листа від 24.11.2009 № 12350/07-14 не була прийнята у якості доказу направлення листа на адресу суду, оскільки ні касового чеку, ні поштової квитанції на підтвердження відправлення цього листа не надано. Витяг із журналу вихідної кореспонденції також не було прийнято в якості доказу направлення заяви до суду.

Однак, згідно з ч. 2 ст. 15 Закону у попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.

Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій винесені передчасні рішення про визнання погашеними заявлених до боржника грошових вимог Управління Пенсійного Фонду України в Ізюмському районі, оскільки вимоги по суті не розглядались, під час судового розгляду не було враховано ті обставини, що ці вимоги були визнані розпорядником майна та боржником та включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів відповідно до приписів ст. 31 Закону.

Відповідно ч.1 ст.11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції та оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідають нормам матеріального та процесуального права, зокрема, ч.2 ст.15 Закону та ст.43 ГПК України, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 85, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.10.2010 та ухвалу господарського суду Харківської області від 06.09.2010 у справі № Б-39/02-09 скасувати, справу передати на розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий М.І. Хандурін

Судді О.Є. Короткевич

І.Ю. Панова

Показати/Приховати судові провадження

Потрібна автентифікація