Категорія №3.4
ПОСТАНОВА
Іменем України
23 листопада 2010 року Справа № 2а-6238/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.,
позивача - ОСОБА_1
та
представників сторін:
від відповідача - головний спеціаліст керівництва
Соболь К.Л. (довіреність від 11.01.2010 № 88)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
ОСОБА_1
до територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті
у Луганській області
про визнання дій протиправними та скасування постанови про застосування фінансових санкцій від 26 липня 2010 року № 103230,
ВСТАНОВИВ:
18 серпня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Луганській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо застосування фінансових санкцій;
- скасувати постанову від 26 липня 2010 року № 103230 про застосування фінансових санкцій в сумі 1700,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14 липня 2010 року, керуючи автомобілем марки ГАЗ моделі 3302, державний номерний знак НОМЕР_1, він віз будівельні матеріали, придбані у м. Донецьк для власних потреб. Коли позивач рухався по вулиці Заводська міста Сєвєродонецька Луганської область, десь о 18 годині (більш точний час позивач не пам’ятає), його безпідставно зупинили працівники відділу дорожньої автомобільної інспекції та невідомий чоловік, які не представилися, та склали акт про порушення законодавства про автомобільний транспорт з підстав надання послуг з перевезень пасажирів без оформлення документів. 02 серпня 2010 року до позивача надійшла поштою постанова про застосування фінансових санкцій від 26 липня № 103230, якою на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» до позивача застосовані фінансові санкції у розмірі 1700,00 грн.
Позивач вважає, що дії відповідача є протиправними, а постанова підлягає скасуванню через те, що позивач не здійснює господарську діяльність з перевезення пасажирів і вантажів. Вантаж, який перевозив позивач, був придбаний для власних потреб. Крім того, позивачу не надали копії акта перевірки та не дали ознайомитися з актом, чим порушено пункт 40 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1567. Справа про порушення позивачем законодавства про автомобільний транспорт розглядалась за його відсутності, про час та місце розгляду справи позивача в порушення вимог пункту 26 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1567, не повідомляли ані під розписку, ані рекомендованим листом із повідомленням. Також, відповідачем не роз’яснений порядок оскарження постанови про застосування фінансових санкцій і у самій постанові відсутня інформація про термін та спосіб оскарження.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив адміністративний позов задовольнити повністю, надав пояснення, аналогічні, викладеним у адміністративному позові.
Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав заперечення на адміністративний позов від 08 жовтня 2010 року № 5628, в яких у задоволенні адміністративного позову просить відмовити повністю (арк. справи 24-26). Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив таке.
14 липня 2010 року о 18 год. 30 хв. в ході проведення рейдової перевірки в м. Лисичанськ вул. Заводська, державними інспекторами територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Луганській області був перевірений транспортний засіб ГАЗ НОМЕР_6 державний номер НОМЕР_2, що здійснював перевезення вантажу (ондулин лист червоний в кількості 150 штук) від ЗАТ «Ондулін будівельні матеріали» до фізичної особи м. Київ під керуванням водія – ОСОБА_1, який йому і належить. За результатами перевірки було виявлено порушення положень статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» - при перевезенні вантажу у водія була відсутня ліцензійна картка, у зв’язку з чим посадовими особами складено акт перевірки додержання вимог законодавства по автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 0184394. Водій з актом був ознайомлений та пояснив, що віз вантаж для власних потреб. Повідомлення про явку на комісію ОСОБА_1 отримав під розписку, але на комісію не прибув, внаслідок чого у відповідності із пунктом 27 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1567, справа про порушення була розглянута без участі ОСОБА_1
У судовому засіданні представник відповідача проти адміністративного позову заперечував, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях на адміністративний позов від 08 жовтня 2010 року № 5628.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно із Положенням про Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2004 року № 1190, урядовим органом державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті є головна державна інспекція на автомобільному транспорті, що діє у складі Мінтрансзв'язку і йому підпорядковується. Згідно зазначеного Положення Головавтотрансінспекція відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, здійснює державний контроль за додержанням суб'єктами господарювання вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів, що регулюють організацію перевезення пасажирів і вантажів, здійснює у передбачених законодавством випадках ліцензування видів господарської діяльності, пов'язаних з наданням послуг з перевезення пасажирів чи вантажів автомобільним транспортом, державний контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт, зокрема за наявністю відповідної ліцензії та ліцензійної картки на транспортний засіб суб'єкта господарювання. Головавтотрансінспекція для виконання покладених на неї завдань може за погодженням з Міністром транспорту та зв'язку утворювати територіальні органи у межах граничної чисельності працівників Головавтотрансінспекції.
Відповідно до Положення про територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 14 грудня 2005 року № 888 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2005 року за № 1573/11853, територіальні управління відповідно до покладених на них завдань у відповідному регіоні, серед іншого, здійснюють державний контроль за виконанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту загального користування, правил перевезень пасажирів і вантажів та дотриманням вимог нормативно-правових актів, стандартів і норм, що регулюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, здійснюють контроль за додержанням ліцензіатами Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт», та видають розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб'єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень визначає Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1567 (надалі - Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті № 1567).
Згідно із пунктами 2 та 3 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Головавтотрансінспекція, її територіальні управління в областях, Автономній Республіці Крим, мм. Києві та Севастополі.
Відповідно до пункту 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті № 1567 державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок. Планові, позапланові та рейдові перевірки можуть проводитися із залученням спеціалістів органів внутрішніх справ і науково-дослідних установ (за погодженням з їх керівниками) з питань, що належать до їх компетенції.
Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях вантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагових комплексах, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, у пунктах пропуску через державний кордон за погодженням з начальником органу охорони державного кордону (пункт 14 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті № 1567).
Під час проведення рейдової перевірки у відповідності із пунктом 15 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті № 1567 перевіряється:
- наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;
- додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону України «Про автомобільний транспорт»;
- наявність у документах водія відмітки про проходження ним медичного огляду та проведення перевірки технічного стану транспортного засобу перед виїздом на маршрут;
- відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;
- оснащення таксі справним таксометром;
- відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;
- додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;
- наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення;
- додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів;
- виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.
Згідно із пунктами 16 та 17 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті № 1567 рейдова перевірка проводиться групою посадових осіб у кількості не менш як дві особи відповідно до завдання на перевірку. Під час проведення такої перевірки можливе застосування спеціалізованих автомобілів, на яких розміщений напис «Головавтотрансінспекція». Рейдова перевірка проводиться із зупиненням транспортних засобів або без їх зупинення.
У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, у відповідності із пунктом 21 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті № 1567 складається акт.
У разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб'єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис (пункт 22 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті № 1567).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, посадовими особами територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Луганській області 14 липня 2010 року було проведено перевірку транспортного засобу – автомобілю марки ГАЗ моделі НОМЕР_6, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1, за результатами якої складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 14 липня 2010 року № 0184394 (арк. справи 27).
Перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 надавав послуги з перевезення вантажу згідно накладних від 14 липня 2010 року № 1306/1 та № 901/1 від ЗАТ «Ондулін будівельні матеріали» до фізичної особи м. Київ (ондулин лист червоний в кількості 150 штук, цвяхи (20 штук) 150 упаковок, гребень червоний 38 штук на суму 12960,00 грн.) не маючи ліцензійної картки, чим порушено вимоги статті 48 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт».
Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 14 липня 2010 року № 0184394 підписаний ОСОБА_1 із зазначенням, що вантаж перевозився для власних потреб.
У відповідності із пунктами 25 та 26 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті № 1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
Про необхідність з’явитися 26 липня 2010 року до територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Луганській області ОСОБА_1 повідомлений під розписку, про що свідчить корінець повідомлення (арк. справи 29).
У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення згідно із пунктом 27 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті № 1567 розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування фінансових санкцій.
На підставі акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 14 липня 2010 року № 0184394 територіальним управлінням Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Луганській області винесено постанову про застосування фінансових санкцій від 26 липня 2010 року № 103230 (арк. справи 30).
Оскільки пунктом 27 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті № 1567 передбачена можливість у разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання розглядати справу про порушення без її участі, суд не вбачає порушень зі сторони відповідача щодо розгляду справи про порушення законодавства України про автомобільний транспорт за відсутності належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи ОСОБА_1
При розгляді спірних відносин слід керуватись положеннями Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт».
Зробивши системний аналіз норм Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» і спірних правовідносин, суд зазначає, що позивач був притягнутий до відповідальності за надання послуг з перевезень вантажів без оформлення документів – відсутність ліцензійної картки. Виходячи з визначення термінів, передбачених в статті 1 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт», послуга з перевезення пасажирів чи вантажів – це перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату, тобто обов'язковою умовою є наявність договірних відносин і обов’язковість плати за ці послуги.
Статтею 9 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначені особливості ліцензування на автомобільному транспорті, де вказано, що ліцензія видається на господарську діяльність саме з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів. Відповідно до статті 33 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.
Стаття 48 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» визначає документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для фізичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є: для автомобільного перевізника - ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.
Документами для фізичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.
Територіальне управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Луганській області не надало доказів, що позивач по справі – ОСОБА_1 знаходився у договірних відносинах з іншими суб'єктами господарювання і отримував будь-які доходи з цього виду діяльності.
Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_3, який супроводжував ОСОБА_1 14 липня 2010 року під час всієї поїздки (показував дорогу до складу у м. Донецьку, на якому був куплений ондулин, та був присутній під час проведення спірної перевірки) повідомив суду, що ондулин 14 липня 2010 року був куплений та перевозився ОСОБА_1 для власних потреб – для перекриття даху будинку, в якому мешкає позивач.
З огляду на вимоги статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів та вимоги Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, щодо товарно-транспортної накладної, суд зауважує, що копія рахунку-фактури від 14 липня 2010 року № 901/1 та товарної накладної від 14 липня 2010 року № 1306/1 (арк. справи 28) взагалі не дозволяє ідентифікувати одержувача зазначеного в них товару, а тим більше перевізника. Дані документи не свідчать ані про те, що товар придбавався ОСОБА_1 для власних потреб, ані про те, що зазначений товар перевозився позивачем для інших осіб.
Враховуючи вищевикладене, суд пришов до висновку, що факт вчиненого позивачем порушення законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом не підтверджений матеріалами справи та не доведений відповідачем, а тому позовні вимоги про скасування постанови територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Луганській області від 26 липня 2010 року № 103230 про застосування фінансових санкцій в сумі 1700,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача по застосуванню фінансових санкцій до позивача залишаються судом без задоволення з таких підстав.
Дії територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Луганській області щодо застосування до позивача за результатами проведеної перевірки фінансових санкцій узгоджуються із вимогами Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1567.
Вчинення дій суб’єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб’єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб’єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несе акт індивідуальної дії – постанова про застосування фінансових санкцій від 26 липня 2010 року № 103230. Саме вона має вплив на його права та обов’язки. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної особи прав (чи інтересів). З огляду на зазначене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об’єкту порушеного права.
Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).
На підставі частини 3 статті 160 КАС України у судовому засіданні 23 листопада 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 29 листопада 2010 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 71, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Скасувати постанову територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Луганській області від 26 липня 2010 року № 103230 про застосування до ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5) фінансових санкцій в сумі 1700,00 грн. (одна тисяча сімсот гривень нуль копійок) за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5, місце проживання: АДРЕСА_1) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1,70 грн. (одна гривня сімдесят копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 29 листопада 2010 року.
СуддяТ.І. Чернявська