ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2010 рокуСправа № 2а-2948/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Лозовського О.А.,
при секретарі судового засідання Чміль І.В.,
з участю представників позивача Гончарука В.В., Яровчик В.М.,
прокурора Рибак А.І.,
представника відповідача Віщик С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Самфір» до Волинської митниці про визнання нечинними податкових повідомлень від 22.10.2010 року №55 та №56 та зобов"язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство «Самфір» звернулось з адміністративним позовом до Волинської митниці про визнання нечинними податкових повідомлень від 22.10.2010 року №55 та №56 та утриматись від вчинення будь-яких дій по їх виконанню.
Свої вимоги мотивує тим, що відповідачем за період з 01.10.2008 року по 31.12.2009 року було проведено перевірку стану дотримання приватним підприємством «Самфір» законодавства України з питань митної справи.
За наслідками перевірки складено акт №12/10/201000000/034310132 від 30.09.2010 року. В даному акті відповідачем встановлено порушення позивачем вимог пункту 5 частини 2 статті 267 Митного кодексу України, а саме ПП «Самфір» занижено митну вартість на 430479,96 грн. в результаті чого своєчасно не сплачено до бюджету 90890,81 грн., в тому числі 3995,69 грн. мита та 86895,12 грн. ПДВ.
На підставі вказаного акту відповідачем винесені податкове повідомлення від 22.10.2010 року № 55 на суму 5993,53 грн., в тому числі за основним платежем - 3995,69 грн., за штрафними санкціями – 1997,84 грн. та податкове повідомлення № 56 на суму 130342,68 грн., в тому числі за основним платежем – 86895,12 грн., за штрафними санкціями – 43447,56 грн. Вважають, що висновки відповідача про розміри фактичних транспортних витрат, є необґрунтованими, а тому вищевказані податкові повідомлення винесені неправомірно.
В судовому засіданні позивач зменшив позовні вимоги, визнав що Волинською митницею згідно податкового повідомлення № 56 від 22.10.2010 року правомірно визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 1495,50 грн. в тому числі за основним платежем 997 грн. та штрафними санкціями – 498,50 грн. Просять визнати нечинними вказані податкові повідомлення з урахуванням уточнених позовних вимог та зобов’язати Волинську митницю утриматися від вчинення будь-яких дій по виконанню оскаржуваних податкових повідомлень.
В судовому засіданні представники позивача заявлені позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених в позовній заяві та з урахуванням уточнених позовних вимог. Просили позов задовольнити.
Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечили. Суду пояснили, що приймаючи спірні податкові повідомлення та нараховуючи податкові зобов’язання митний орган діяв виключно на підставі, у спосіб та в межах повноважень, передбачених чинним законодавством. В обґрунтування своєї позиції посилаються на норми Митного кодексу України, Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників перед бюджетними та державними цільовими фондами», Порядок проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 року № 1730. Просили в задоволенні позову відмовити.
В судовому засіданні прокурор підтримав заперечення митниці та вважає, що відповідачем не були порушені вимоги чинного законодавства при проведенні перевірки та прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень. Просить в позові відмовити.
Заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, прокурора, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Судом встановлено, що відповідно до п. 3 Порядку проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 року № 1730, плану-графіку проведення виїзних перевірок фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності на 2 квартал 2010 року, затвердженого 25.03.2010 року по митниці та погодженого 06.04.2010 року з Державною податковою адміністрацією у Волинській області було проведено планову виїзну перевірку стану дотримання приватним підприємством «Самфір» законодавства України з питань митної справи, в тому числі достовірності декларування транспортних витрат при ввезенні товарів на митну територію України за період з 01.10.2008 року по 31.12.2009 року.
За результатами перевірки, яка була проведена вибірковим способом (розпочата 26.04.2010 року, призупинялась в зв’язку з направленням запитів перевізникам 25.05.2010 року, відновлена 29.09.2010 року та завершена 30.09.2010 року) складено акт перевірки №12/10/201000000/034310132 від 30.09.2010 року стану дотримання приватним підприємством «Самфір» законодавства України з питань митної справи, яким встановлено, що позивачем по ряду вантажно-митних декларацій (далі – ВМД) не включені транспортні витрати та занижена митна вартість, що є порушенням вимог статті 267 Митного кодексу України.
На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення від 22.10.2010 року № 55 на суму 5993,53 грн., в зв’язку з чим визначено суму податкового зобов’язання за платежем: мито на товари, що ввозяться на територію України суб’єктами підприємницької діяльності в тому числі за основним платежем - 3995,69 грн., за штрафними санкціями – 1997,84 грн. та податкове повідомлення № 56, в зв’язку з чим було визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 130342,68 грн., в тому числі за основним платежем – 86895,12 грн., за штрафними санкціями – 43447,56 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем при проведенні перевірки встановлено, що по ряду ВМД позивачем не включені транспортні витрати та занижена митна вартість. Зокрема, за ВМД №201010005/8/028825 від 21.10.2008 року позивачем задекларована вартість доставки імпортного товару в сумі 17000 грн.
Судом встановлено, що довідка про транспортні витрати видана перевізником ОСОБА_4 із зазначеною сумою до даної ВМД митному органу надавалась. Крім того, позивачем при проведенні перевірки було надано Акт виконаних робіт від перевізника ОСОБА_4
Суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо не виділення позивачем сум транспортних витрат до кордону та після кордону України згідно даних, що подавались для митного оформлення з наступних підстав.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:
а) назву документа (форми);
б) дату і місце складання;
в) назву підприємства, від імені якого складено документ;
г) зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру;
д) посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
е) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно норм чинного законодавства акти виконаних робіт на перевезення імпортованого товару повинні відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Жодна із статей цього закону не передбачає розчленування виконаних робіт до межі кордону та на митній території України.
Відповідно до статті 267 Митного кодексу України до митної вартості включаються витрати на транспортування до ввезення на митну територію України за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню. Для виконання статті 267 Митного кодексу України перевізник на кожний окремий випадок доставки імпортованого товару Митному органу подавав розрахунок вартості доставки товару до митного кордону і по митній території України. Загальна вартість доставки товару відображена в Акті виконаних робіт.
З досліджених в судовому засіданні документів вбачається, що позивачем порушень в оформленні актів виконаних робіт допущено не було.
З огляду на це відповідачем було зроблено безпідставні висновки і по інших вантажно -митних деклараціях, оскільки позивачем первинні документи при митному оформленні були надані в повному обсязі.
Разом з тим, суд приходить до висновку про безпідставність включення відповідачем до митної вартості задекларованого товару суми коштів, сплачених позивачем в якості демереджу при контейнерному перевезенні та відповідно донарахувань здійснених за результатами перевірки.
Відповідно до статті 149 Кодексу торгівельного мореплавства України угодою сторін можуть бути встановлені додатковий після закінчення терміну навантаження (розвантаження) час очікування судном закінчення вантажних робіт (контрсталійний час) і розмір плати перевізнику за простій судна протягом контрсталійного часу (демередж), а також винагорода за закінчення навантаження (розвантаження) до закінчення сталійного часу (диспач). За відсутності угоди сторін, передбаченої частиною першою цієї статті, тривалість контрсталійного часу і розмір плати перевізнику за простій, а також розмір винагороди відправнику або фрахтувальнику за дострокове закінчення навантаження (розвантаження) визначаються відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту. За відсутності зазначених ставок розмір плати за простій визначається витратами на утримання судна та екіпажу, а винагорода за дострокове закінчення навантаження (розвантаження) обчислюється у половинному розмірі плати за простій.
Термін «демередж» (від фр. demeurer - затримуватися) найчастіше використовується у торговельному мореплавстві як грошова сума, що підлягає сплаті фрахтувальником судновласникові за простій судна під вантажно-розвантажувальними операціями понад час, передбачений у договорі морського перевезення. Розмір демереджу визначається угодою сторін, при відсутності угоди - згідно зі ставками, прийнятими у відповідному порту. У випадку відсутності таких ставок розмір плати за простій судна визначається витратами на утримання судна і його екіпажу.
У деяких випадках під терміном «демередж» слід розуміти час затримки судна під вантажними операціями після використання контрсталійного часу до закінчення навантаження й розвантаження судна.
У морських контейнерних перевезеннях демередж - оплата за наднормативне (понад безкоштовний час) використання контейнерного обладнання протягом часу з моменту вивезення його з вантажем з території порту до моменту повернення порожнього контейнера в порт або на контейнерний термінал.
Отже, враховуючи економічну суть демереджу та особливості поставки в даному випадку (CFR - Одеса), демередж - це санкція за наднормативний простій, яка сплачується за простій на митній території України.
Відповідно до статті 267 Митного кодексу України до митної вартості не включаються витрати на транспортування після ввезення на митну територію України за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню.
Крім того, відповідно до офіційного тлумачення Інкотермс CFR - це поставка, яка включає вартість і фрахт (... назва порту призначення). Продавець зобов'язаний оплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в узгоджений порт призначення, однак ризик втрати чи пошкодження товару, а також ризик будь-якого збільшення витрат, що виникають після переходу товаром борту судна, переходить з Продавця на Покупця в момент переходу товару через поручні судна в порту відвантаження. За умовами CFR на Продавця покладаються обов'язки з виконання митних формальностей, необхідних для його вивезення. Цей термін може бути використаний для перевезень морським транспортом або внутрішнім водним транспортом. А тому, відповідно до вимог статті 267 Митного кодексу України демередж не підлягає до включення у склад митної вартості задекларованого товару.
Отже, за своєю економічною суттю демередж - це санкція за наднормативний простій.
Відповідно до пункту 4.1 та 4.3 статті 4 Закону «Про податок на додану вартість», якими регулюється порядок визначення бази оподаткування податком на додану вартість (ПДВ) операції з поставки товарів (послуг) до складу договірної (контрактної) та митної вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику езпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів і послуг.
Суми коштів, які не пов'язані з поставкою товарів чи послуг і які не є компенсацією вартості зварів (послуг), не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
Сума штрафних санкцій за несвоєчасну доставку вантажів, несвоєчасне повернення контейнера є компенсацією вартості товарів (послуг), і не тягне за собою виникнення об'єкта оподаткування ПДВ.
Підтвердженням того, що в даному випадку «демередж» - це штраф за наднормове використання контейнерного обладнання являється лист від перевізника ТзОВ «Арлоджик» №125 від 25.11.2010р., який був відповіддю на лист №409/10 від 23.11.2010року.
Пунктом 4.7 договору на транспортно-експедиційне перевезення між Замовником ПП «Самфір» та експедитором ТзОВ «Арлоджик» передбачено компенсацію Замовником Експедитору можливих витрат, в тому числі і демереджу.
Посилання відповідача на той факт, що сплата демереджу здійснювалась на користь судноплавної компанії жодним чином не має відношення до факту виконаних робіт (послуг) за межами митної території.
Враховуючи особливості поставки товару, в даному випадку (CFR - Одеса), тобто оплату доведено продавцем всіх витрат по доставці товару до митної території України, демередж міг виникнути лише за понаднормовий простій контейнера на митній території України. Тому згідно нкту 4.3 статті 4 «Закону про податок на додану вартість» - штрафна санкція не збільшує митну вартість товару.
Відповідач вважає, що позивачем були порушені норми статті 267 Митного кодексу України, зазначає, що вартість понесених позивачем транспортних витрат на доставку імпортованих на договірних умовах товарів до митного кордону України, яка декларувалася в деклараціях митної вартості, що подавалися до митного оформлення, значно менша, ніж фактично було сплачено за надані перевізниками (експедиторами) послуги.
Як зазначається в акті перевірки та податкових повідомленнях №55, 56 від 22.10.2010 року перевіркою встановлено порушення вимог частини 2 пункту 5 статті 267 Митного кодексу України, пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме згідно з висновками митного органу, в результаті заниження митної вартості позивач не доплатив ПДВ та ввізне мито на товари, що ввозяться на територію України суб’єктами підприємницької діяльності в сумі 3995,69 грн. та 86895,12 грн. податку на додану вартість.
Пунктом 4.3 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (у редакції, що діяла на час здійснення імпортних операцій) визначено, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.
Статтею 267 Митного кодексу України встановлено метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Так, під митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, розуміється вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.
При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати, понесені покупцем; витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів тощо (ч. 2 ст. 267 Митного кодексу України).
Частиною 3 наведеної статті встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижченаведені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню, зокрема витрати на транспортування після ввезення.
Таким чином, до митної вартості товарів за ціною договорів, що імпортуються, відносяться договірна вартість таких товарів, зазначена у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив ПДВ саме з митної вартості, зазначених в вантажних митних деклараціях, про що і зазначено в даних деклараціях.
Відповідно до Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів та інших предметів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженої наказом ДМСУ від 20.04.05 року № 314 та Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 574 від 09.06.1997р., митне оформлення - виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів та інших предметів.
Вантажна митна декларація (далі - ВМД) – заява, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби і мету їх переміщення через митний кордон України, а також інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів. ВМД застосовується під час декларування суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності товарів та інших предметів, що перевозяться через митний кордон України. У разі прийняття ВМД для оформлення їй присвоюється реєстраційний номер та проводиться реєстрація в журналі обліку ВМД. ВМД вважається оформленою за наявності на всіх її аркушах особистої номерної печатки інспектора митниці, що здійснив митне оформлення товару.
Таким чином, законодавство чітко визначає форму, зміст та порядок складання документа –ВМД, який має бути належним підтвердженням (в т.ч. доказом в судовому процесі) належного здійснення декларування імпортної операції в разі відповідності цього документа вимогам нормативних актів.
Слід зазначити, що під час митного оформлення товарів декларант зобов’язаний своєчасно надати митному органу додаткові відомості, що підтверджують правильність визначення заявленої митної вартості. При цьому, у разі потреби митний орган може надати декларантові за наявності у базі даних Держмитслужби інформацію про середньоконтрактні ціни або митну вартість товарів, що була визначена під час митного оформлення ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів, ввезених в Україну за іншою угодою.
Згідно пункту 7 Постанови КМУ від 20.12.2006 року №1766 “Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження” для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, що переміщуються підприємствами через митний кордон України, декларант подає:
- зовнішньоекономічний договір (контракт), на підставі якого здійснюється поставка товарів, і додатки до нього;
- рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу;
- банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
- рішення митного органу про визначення митної вартості товару раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом);
- пакувальні листи;
- копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.
Для підтвердження заявленої декларантом митної вартості товарів у разі потреби на вимогу митного органу можуть додатково подаватися інші документи, що можуть бути використані для підтвердження відомостей, заявлених у декларації митної вартості.
В даному випадку підставами для визначення бази оподаткування є наявність відповідних документів та виконання платником податків умов поставки, визначених згідно з правилами Інкотермс, які є обов'язковими до виконання.
Відповідно Митного кодексу України митні органи визначають митну вартість самостійно на підставі ціни на ідентичні чи подібні (аналогічні) товари.
При митному оформленні товарів, відповідачу були надані необхідні документи перевізників, як осіб, які формують ціну перевезення, в яких перевізники визначали вартість послуг по перевезенню товарів до кордону і вартість послуг по перевезенню після кордону. Проте, додаткові документи митницею не вимагались.
Крім того, відповідно до пункту 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1766 від 20.12.2006 року, при декларуванні митному органу подаються:
Для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до Митного кодексу України включаються до ціни товару, декларант зобов’язаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також:
- або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;
- або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;
- або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства;
- або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Згідно з пунктом 4 Положення про вантажну митну декларацію, затверджене постановою Кабміну України № 574 від 09.06.1997 року, митний орган не приймає ВМД для оформлення:
- якщо вона подається без повного комплекту документів, необхідних для здійснення митного оформлення товарів;
- якщо вона заповнена декларантом з порушенням цього Положення, Інструкції про порядок заповнення ВМД;
- в інших випадках, передбачених законодавством України.
У разі відмови у прийнятті ВМД для оформлення обов'язково заповнюється картка відмови у митному оформленні згідно з порядком, установленим Держмитслужбою.
Оскільки під час митного оформлення у митних органів не виникло питань щодо правильності та обґрунтованості митної вартості, що зазначена у вантажних митних деклараціях, митне оформлення товарів було здійснене.
Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що позивачем не було розмежовано сум транспортних витрат до кордону та після кордону України згідно даних, що подавались для митного оформлення, оскільки дана обставина спростовується відомостями про фактичні витрати, а саме довідками про транспортні витрати та актами виконаних робіт.
Щодо нарахованих штрафних санкцій слід зазначити наступне.
У відповідності до пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.
Згідно з пунктом 17.1.3 даного Закону, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Зважаючи на те, що суд визнав відсутність факту порушення позивачем митного законодавства, а також відсутність суми недоплати (заниження суми митної вартості товарів) ввізного мита та податку на додану вартість, застосування до нього штрафних санкцій є необґрунтованим.
В судовому засіданні представники позивача визнали той факт, що при митному оформленні ПП «Самфір» (надання транспортно-експедиційних послуг з ПП «Фортуна-Донецьк») до митної вартості товару не були включені експедиційні послуги.
За таких обставин суд приходить до висновку, що в частині нарахування зобов’язань з податку на додану вартість відповідачем правомірно донараховано 1495,50 грн., з яких за основним платежем – 997 грн., за штрафними санкціями – 498,50 грн.
З огляду на це податкове повідомлення №56 від 22.10.2010 року підлягає скасуванню в частині в нарахування зобов"язань з податку на додану вартість на суму 128847 (сто двадцять вісім тисяч вісімсот сорок сім) грн. 18 коп., в тому числі за основним платежем - 85898 (вісімдесят п"ять тисяч вісімсот дев"яносто вісім) грн. 12 коп. та штрафними санкціями - 42949 (сорок дві тисячі дев"ятсот сорок дев"ять) грн. 06 коп., а податкове повідомлення № 55 від 22.10.2010 року на суму 5993,53 грн., в тому числі за основним платежем - 3995,69 грн. повністю.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно із частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач як суб’єкт владних повноважень не надав суду належних та допустимих доказів в обґрунтування правомірності винесення податкових повідомлень № 55 та 56 від 22.10.2010 року не довів правомірності своїх дій, а тому суд приходить до висновку про підставність позовних вимог ПП «Самфір».
Приймаючи постанову у даній справі, суд виходить з наданих частиною 2 статті 162 КАС України повноважень, враховує, що позивач оскаржує в судовому порядку правовий акт індивідуальної дії, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень Волинської митниці № 55 та № 56 від 22 жовтня 2010 року в частині в нарахування зобов"язань з податку на додану вартість на суму 128847 (сто двадцять вісім тисяч вісімсот сорок сім) грн. 18 коп., в тому числі за основним платежем - 85898 (вісімдесят п"ять тисяч вісімсот дев"яносто вісім) грн. 12 коп. та штрафними санкціями - 42949 (сорок дві тисячі дев"ятсот сорок дев"ять) грн. 06 коп.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги щодо зобов’язання відповідача утриматися від вчинення будь-яких дій по виконанню оскаржуваних повідомлень.
Відповідно до підпункту 5.2.4 абзацу 5.2 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по
суті та прийняття відповідного рішення.
Таким чином, суд не вбачає правових підстав для задоволення даної вимоги, оскільки згідно вищевказаної норми Закону суми податкових зобов’язань, зазначених у податкових повідомленнях є неузгодженими, що виключає можливість вчинення відповідачем будь-яких дій по їх виконанню.
Керуючись статтями 11, 17, 158, частиною 3 статті 160, статтями 162, 163, 186 КАС України, на підставі Митного кодексу України, Закону України "Про податок на додану вартість", постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року №1766 "Про затвердження порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України. та надання відомостей для її підтвердження", суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення Волинської митниці №55 та №56 від 22.10.2010 року в частині нарахування зобов’язань з податку на додану вартість на суму 128847 (сто двадцять вісім тисяч вісімсот сорок сім) грн. 18 коп., в тому числі за основним платежем - 85898 (вісімдесят п"ять тисяч вісімсот дев’яносто вісім) грн. 12 коп. та штрафними санкціями - 42949 (сорок дві тисячі дев’ятсот сорок дев’ять) грн. 06 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 17 грудня 2010 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий О.А.Лозовський