справа № 22-20752 головуючий у 1-й інстанції: Шкоріна О.І.
категорія: доповідач: Наумчук М.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Наумчука М.І.
суддів: Шахової О.В., Головачова Я.В.
при секретарі Голуб К.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про визнання житлового приміщення спільним сумісним майном подружжя та його поділ, вселення, визначення порядку користування житловим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_3, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи втратившою право користування жилим приміщенням
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2010 року, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05.07.2010 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільним сумісним майном подружжя. Визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Вселено ОСОБА_1 у вказану квартиру та визначено порядок користування нею: виділено в користування ОСОБА_1 ізольовану кімнату жилою площею 11,9 кв. м., а в користування ОСОБА_2 ізольовану кімнату жилою площею 18,1 кв. м. Місця загального користування залишено у сумісному користуванні.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і задоволення заявленого нею позову. Апелянт вважає, що суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, обставини, які суд вважав встановленими, не доведені, норми матеріального і процесуального права порушені. Провадження у справі відкрите з порушенням вимог ст. ст. 119, 121, 122 ЦПК України. Судом не враховано народження дитини у дочки сторін, яка є третьою особою у справі, та проживає у спірній квартирі. В матеріалах справи відсутні документи, які подавались під час її розгляду, зокрема, протокол представника ДАІ Печерського району м. Києва про ДТП, яке позивач скоїв перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння. Судом безпідставно не застосовані строки позовної давності, які ОСОБА_1 пропущені. Судом зроблено неправильний висновок про те, що спірну квартиру було придбано під час перебування у шлюбі, хоча фактично подружні стосунки сторони не підтримують з 1999 року, в зв’язку з чим квартира мала бути визнана її особистою власністю. Надання згоди на відчуження майна не може свідчити, що особа, яка надає таку згоду, має право власності на це майно. Частки сторін у квартирі визначені неправильно, не враховані права дочки і онука на користування жилим приміщенням. Не взято до уваги, що позивач не проживав у спірній квартирі більше року, в зв’язку з чим втратив право на користування житлом. Судом проігноровані пояснення апелянта та покази свідків щодо обставин реєстрації ОСОБА_1 у спірній квартирі, не досліджено за рахунок чиїх коштів вона була придбана.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав, що спір судом вирішений правильно.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 21.11.1986 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 20.12.1999 року, а реєстрація розірвання шлюбу проведена відділом РАЦС Дарницького районного управління юстиції м. Києва 08.07.2005 року (а. с. 36, 37).
Спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана на ім’я ОСОБА_2 11.02.2003 року (а. с. 9).
Виходячи з положень ст. 44 Кодексу про шлюб та сім’ю України, яка діяла на той період, про те, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану, на момент придбання квартири сторони перебували в шлюбі.
Відповідно до ст. 22, 28 цього Кодексу майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх
роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
Достовірних доказів, які б свідчили, що на час придбання квартири в 2003 році шлюб між сторонами був фактично припинений і на купівлю квартири були витрачені лише кошти ОСОБА_2, не подано.
Навпаки, поданими сторонами доказами підтверджується, що після розірвання шлюбу в судовому порядку вони продовжували проживати однією сім’єю, а набуте після цього майно вважали спільною власністю.
Так, ОСОБА_2 02.03.2004 року надала позивачу згоду на продаж ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2, яку він придбав 14.06.2001 року і яку, як вбачається із змісту заяви, вона вважала набутою під час перебування в шлюбі (а. с. 38, 52). Аналогічна згода тоді ж була надана позивачем ОСОБА_2 щодо спірної квартири (а. с. 51).
Реєстрація ОСОБА_1 в цій квартирі проведена 22.04.2004 року, він проживав в ній до середини 2005 року (а. с. 8, 41, 49). У свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, придбаного на ім’я позивача 18.04.2004 року, зазначено, що право керування ним має і відповідач (а. с. 27).
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що і після розірвання шлюбу в судовому порядку сторони продовжували проживати однією сім’єю, визнавали набуте в цей період майно спільною власністю, а тому обґрунтовано вважав, що квартира АДРЕСА_1 є їх спільною сумісною власністю.
Тому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про незаконність рішення в цій частині.
Неможливо погодитись з посиланнями в апеляційній скарзі на пропуск позивачем строків на звернення до суду з позовом про захист порушеного права. Вказівка в скарзі на те, що цей строк почав перебіг з часу реєстрації розірвання шлюбу, безпідставна.
Законодавець встановлює, що перебіг строку позовної давності починається з часу коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.
Доказів, які б свідчили, що з моменту, коли ОСОБА_2 почала заперечувати право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру і до звернення останнього з позовом до суду пройшло більше трьох років, не подано.
Конфлікти з приводу користування квартирою та доступу до неї, які мали місце в 2005 році і про які він вказував в позовній заяві, безпосередньо не стосуються обставин оспорення його права власності на квартиру (а. с. 17).
З огляду на викладене суд обґрунтовано задовольнив заявлений ОСОБА_1 позов.
Особи, які зареєстровані у квартирі, крім сторін, права власності на неї не мають.
Тому, спір з приводу права власності на квартиру і користування нею, виходячи з предмету позову, мав вирішуватись лише між співвласниками та щодо прав і законних інтересів лише цих осіб.
З врахуванням наведеного доводи апеляційної скарги про неврахування прав осіб, які проживають у квартирі, та посилання в ній на інші обставини правового значення не мають і не впливають на законність ухваленого рішення.
Власник не може бути визнаним таким, що втратив право на користування належним йому майном незалежно від часу, протягом якого він не користувався ним.
Тому колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу і залишає без змін оскаржуване рішення.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
судді: