справа № 22-19937 головуючий у 1-й інстанції: Коренюк А.М.
категорія: доповідач: Наумчук М.І.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Наумчука М.І.
суддів: Олійник А.С., Головачова Я.В.
при секретарі Голуб К.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя шляхом визнання права власності на 1/2 частину спільного сумісного майна
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 грудня 2009 року, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11.12.2009 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину за кожним на квартири АДРЕСА_1, яка складається з трьох кімнат загальною площею 93,14 кв. м., в тому числі житловою площею – 46,8 кв. м., що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 02.12.1999 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні заявленого позову. Апелянт вважає, що позивачем пропущено строк на звернення до суду за захистом порушеного права, про розірвання шлюбу між сторонами йому стало відомо в травні 2006 року. Судом не враховано, що кошти на придбання спірної квартири надавав її батько, чого не заперечував і сам позивач.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 її представник підтримали апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
ОСОБА_1 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважав, що спір судом вирішений правильно.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07.05.1993 року по 20.04.2006 року (а. с.8, 112).
В період перебування в шлюбі, відповідно до інвестиційного контракту від 10.06.1999 року, укладеного між АТ ХК «Київміськбуд» та ОСОБА_2, була набута квартира АДРЕСА_1, свідоцтво про право власності на яку було видане на ім’я відповідачки 02.12.1999 року (а. с. 6, 7,34-38, 45-46, 49-50).
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що нажита подружжям за час шлюбу квартира є їх спільною сумісною власністю, як це передбачено ст. 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України чинного на той час, а їх частки в ній є рівними (ст. 28 цього Кодексу та ст. 70 Сімейного кодексу України).
Та обставина, що за інвестиційним договором та при поверненні кредиту, який був використаний на придбання спірної квартири, вносились позичені в інших осіб кошти правового значення для визначення часток подружжя у майні не має та не тягне виникнення права власності на квартиру у осіб, які надавали такі кошти.
Тому, долучена до справи ОСОБА_2 розписка про отримання нею від свого батька ОСОБА_3 25000 доларів США для придбання квартири не може тягти за собою збільшення частки відповідача у квартирі (а. с. 28).
На момент отримання цих коштів сторони жили однією сім’єю, позивач підтверджує їх отримання від батька дружини і використання для інвестування у квартиру. Про те, що кошти надавались батькам його дідом для придбання квартири показав допитаний в якості свідка син сторін ОСОБА_4
Наведене свідчить про те, що зазначені кошти отримувались і були використані в інтересах сім’ї, в зв’язку з чим у сторін, як подружжя, виникло як спільне право на них, так і спільний обов’язок по їх поверненню.
Тому неможливо погодитись з доводами апелянта про неправильне визначення судом першої інстанції часток сторін у спільному майні та неврахування отримання відповідачем в борг коштів від її батька.
Підлягають відхиленню посилання в апеляційній скарзі на пропуск позивачем строку на звернення до суду з позовом.
Законодавець пов’язує початок перебігу такого строку з днем, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права, а не з часом розірванням шлюбу (ст. ст. 20, 72 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Доказів про те, що з моменту, коли ОСОБА_2 почала заперечувати право власності ОСОБА_1 на квартиру і до подання ним позову пройшло більше 3-х років, не подано.
Судом першої інстанції встановлено, що про порушення свого майнового права позивач дізнався в квітні 2007 року і такий висновок суду належними доказами не спростований.
Позов ОСОБА_1 поданий у вересні 2009 року.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують наведеного і викладених в рішенні суду першої інстанції висновків, то колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11.12.2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
головуючий:
судді: