ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

09.12.10Справа №2а-8430/10/14/0170

   Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді   Кірєєва Д.В., суддів Сідоренко Д.В. та Тоскіної Г.Л.

при секретарі Белової Ю.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу  

за позовом  ОСОБА_1          

до  Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України,  Міністерства фінансів України, Апеляційного  суду   АРК                

про визнання бездіяльності незаконною та стягнення недоплаченої заробітної плати  

за участю представників:

від позивача – не з’явився;    

від відповідачів –1) Потапова О.О. - пред-к, дов. б/н від 27.10.2010 р.   

                              2) не з’явився;  

                              3) не з’явився;

                              4) не з’явився;  

Суть спору: до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Державної судової адміністрації України (далі перший відповідач), Міністерства фінансів України (далі другий відповідач), Державного казначейства України (далі третій відповідач) про визнання незаконною бездіяльності Державної судової адміністрації України з виконання з 03.12.2007 р. Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” щодо плати, встановленої законодавчими актами України; стягнення з Державної судової адміністрації України на користь позивача недоплаченої заробітної плати за період з 01.01.2007 р. по 31.05.2010 р. включно без урахування податків і обов’язкових платежів в розмірі 94270 грн.     

Ухвалами суду від 02.07.2010 р. відкрито провадження по справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Від другого відповідача та третього відповідача надійшли заперечення на  позов, в яких зазначено про відсутність підстав для задоволення позову, заявлено клопотання  про розгляд справи без участі їх представників.

Ухвалою суду від 17.09.2010 р. залучено до участі у справі в якості відповідача, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

13.09.2010р. від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності.

У судове засідання, яке відбулось 09.12.2010 р., позивач не з’явився, про час та дату розгляду справи був сповіщений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Другий, третій та четвертий відповідачі явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник першого відповідача заперечував проти позовних вимог, вважав можливим розглянути справу на підставі залучених до неї документів.

Суд, вислухавши думку представника першого відповідача, вивчивши клопотання  відповідачів,  приймаючи до уваги те, що всі учасники процесу  були сповіщені належним чином про день та час  розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи не надали, керуючись ст.128 КАС України, ухвалив продовжити розгляд справи за участю представника першого відповідача, який з’явився у судове засідання, на підставі залучених до справи документів.    

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представника першого відповідача, суд  

ВСТАНОВИВ:

Позивач Постановою  Верховної Ради України від  16.11.2006 р.  № 365 -V обраний  безстроково на посаду судді Апеляційного суду АРК.  

Ст.19 Конституції України визначає, що  органи державної влади та органи місцевого самоврядування  зобов’язани діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Ст. 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів при здійсненні ними своїх повноважень, закріпленої у ч. 1 ст. 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), надання їм у майбутньому статусу судді у відставці, право якого на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією  незалежності  працюючих  суддів.  

У ст.130 Конституції  України визначено, що  держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

На час звернення  до суду  правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, є загальний порядок забезпечення діяльності судів  визначені в Законі України “Про судоустрій”.  Відповідно до ст. 14 Закону України «Про судоустрій» однією з гарантій самостійності і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

Розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до Закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений(ст. 123   Закону України “Про судоустрій”).

Статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян встановлений в  Законі України “Про статус суддів”( в редакції, яка діяла на час звернення до суду з позовом).  

Відповідно  до ст. 11 Закону  України “Про статус суддів” ( в редакції, яка діяла на час   звернення до суду) незалежність суддів забезпечується в тому числі  і  особливим порядком фінансування  судів.  Гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим.

З 03.08.2010 р. набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" і з цієї дати втратив силу Закон України "Про судоустрій України".

Ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка регулює питання незалежності судді, містить аналогічні положення, які містила ст. 14 Закону "Про судоустрій України".

Конституційний суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо гарантій незалежності суддів у своїх рішеннях, зокрема, від 24.06.1999 р. справі №6-рп/99, від 20.03.2002 р. у справі № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01.12. 2004 р. у справі № 19рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 01.12. 2004 р. у справі №  20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11.10.2005 р. у справі № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18.06.2007 р. у справі № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). У вказаних рішеннях зазначено, що за змістом ст. 126 Конституції України положення частини третьої ст. 11 Закону України "Про статус суддів" у взаємозв’язку з частиною восьмою ст.14 Закону України "Про судоустрій України" треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.

П. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 р. № 514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та  заступника Голови Верховного Суду України", посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.

З огляду на положення ч. 2 ст. 44 Закону України "Про статус суддів", який діяв на час прийняття Кабінетом Міністрів України зазначеної постанови, на законодавчому рівні  підлягали закріпленню також посадові оклади решти суддів судів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 "Про оплату праці суддів" затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, виходячи з кількісного розміру мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи згідно з додатком 7.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005р. № 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. №865" доповнено Постанову Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865, зокрема, пунктом 4-1, яким встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.

Постанову Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007 р., залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 р. та Вищого адміністративного Суду України від 29.10. 2009 р.  визнано протиправним та  скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 .09.2005р. №865 "Про оплату праці суддів".

За таких обставин  суд вважає, що  саме  з 03.12.2007 р. – дня набрання законної сили судовим рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19.03.2007р. - пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. №865 є протиправним  та скасований, в наслідок чого при здійснені розрахунку посадового окладу позивача мав  застосовуватися розмір мінімальної плати, визначений в порядку, встановленому чинним законодавством.  

Тому суд вважає, що розрахунок недоотриманого окладу необхідно проводити саме з 03.12.2007р., а ні з 01.01.2007р., як вказує у позовної заяві позивач.

Матеріали справи свідчать про те, що  позивачу з 3 грудня 2007 р. по 31.05.2010 р. був розрахований посадовий оклад, виходячи з обмежень, визначених у п.4-1   Постанові КМУ України № 865 від 03.09.2005 р.  

На думку суду це свідчить про  невірний  розрахунок  розміру окладу   позивача.    

Визнання незаконним п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" в частині встановлення розміру посадового окладу суддям,  виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні,  було підставою для зміни обсягів фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.

Згідно з Указом Президента від 03.03.2003 р. № 182 «Про Положення про Державну судову адміністрацію України» Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.

Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2009 р. № 14, згідно з яким Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.

На підставі ст. 130 Конституції України забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.

Ст. 126 Закону України "Про судоустрій України", який був чинним та підлягав застосуванню до 03.08.2010 р., було визначено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Аналогічні положення містяться в ст. 106 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Ст. 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01 січня 2003 року – Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції  проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.

Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України відповідні пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв’язку з визнанням судом незаконним пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів".

Державною судовою адміністрацією  під час  розгляду справи надані  докази того, що  в межах наданих її повноважень  вона вчиняла заходи щодо  збільшення витрат  Державного бюджету на відповідний рік щодо проведення додаткового фінансування  витрат на   виплату   в повному обсязі   заробітної плати суддям.

Вивчивши надані Державною судовою адміністрацією документи, суд прийшов до висновку, що матеріалами справи спростовується твердження позивача про бездіяльність Державної судової адміністрації щодо виконання  положень Постанови  КМУ № 865 від 03.09.2005 р., після набрання законної сили рішення  Печерського районного суду м. Києва  від 19.03.2007р., в наслідок чого відсутні  підстави для  визнання дій  першого відповідача протиправними.

В той же час  суд вважає, що  знайшов підтвердження факт невірного визначення    позивачу розміру посадового окладу, в внаслідок застосування при його розрахунку   обмежень, встановлених п. 4-1   вказаної Постанови КМУ.

На думку  суду  здійснення  виплат недоотриманого окладу позивачу має відбуватись   за бюджетною програмою  "Виконання рішень судів на користь суддів".

При цьому суд  зазначає, що відповідно до норм Бюджетного кодексу України бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Згідно п. 1.1 розділу 1 Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2007  № 662, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.06.2007 за № 673/13940 (далі Порядок) цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1837, постанов Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 965 "Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів" (із змінами), від 28.02.2002 № 228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" (із змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 № 296-р "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів" (із змінами), наказу Міністерства фінансів України від 14.12.2001 № 574 "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за № 3/6291.

Відповідно до пункту 1.2 розділу 1  Порядку він регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як  головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 "Міністерство фінансів України" (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 № 604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" (із змінами).

Пункт 1.3 розділу 1 Порядку встановлює, що  статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001 № 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за № 3/6291.

 Згідно з п. 1.4 розділу 1 Порядку до системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).

 Відповідно до   Постанови   Кабінету    Міністрів    України від 21.12.2005, № 1232, (далі - постанова КМУ № 1232) якою затверджено "Положення про  Державне казначейство України",  Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням.

 Згідно з  п. 3, 4   Постанови КМУ № 1232 основними завданнями Казначейства є, зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань:  провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.

 Відповідно до п. 9.1 ст. 9  Наказу Міністерства фінансів України від  30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.

Під час розгляду справи судом встановлено не проведення  перерахунку окладу  позивача та   виплати йому різниці між фактично виплаченим окладом,  та  окладом,  який він мав отримати  відповідно до  Постанови КМУ № 865 від 03.09.2005 р., після скасування п.4-1.

 На думку  суду  не  здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу в реалізації позивачу його права, що має для нього негативні наслідки  , оскільки фактично є  не визнанням  його суб’єктивного права на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.      

Відповідачами в порушення вимог положень ст. 129 Конституції України та ст. ст. 7, 14, 255 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов’язковості рішень суду заходи щодо своєчасно проведення перерахунку посадового окладу, щомісячного грошового утримання позивачу не здійснені.

За таких обставин, приймаючи до уваги повноваження відповідачів, суд приходить до висновку, що  права  позивача можуть бути відновлені шляхом спонукання Державного казначейства України  провести фінансування видатків з Державного бюджету України за бюджетною програмою “Виконання рішень судів на користь суддів” у сумі 85338,5 грн. (згідно розрахунку) для виплати позивачу, стягнення з Державної судової адміністрації України на користь позивача  недоплаченої суми посадового окладу за період з 03.12.2007 р. по 31.05.2010р. у розмірі 85338,5  грн. ( без урахування утримання  податків та  обов’язкових  платежів ).

  Під час судового засідання, яке відбулось  09.12.2010 р.  були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ  постанову складено у повному обсязі 14.12.2010р.

  Керуючись ст.ст.  158-163 КАС України, суд   

ПОСТАНОВИВ:

 1.  Позов задовольнити частково.

 2. Зобов’язати Державне казначейство України  провести  фінансування  видатків з Державного  бюджету України за бюджетною програмою  “Виконання рішень судів на користь суддів” у сумі 85338,5 грн. для виплати коштів ОСОБА_1.

 3. Стягнути з  Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недоплачену суму посадового окладу за період часу з 03.12.2007 р.  по 31.05.2010 р.  у розмірі 85338,5 грн. (без урахування утримання податків та обов’язкових платежів).

4.  В іншій частині позовних вимог –у позові відмовити.    

       Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

       У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

      Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового  провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

     Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя                                                                          Кірєєв Д.В.