ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 липня 2010 року № 20443/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду
в складі: головуючого судді – Стародуба О.П.,
суддів – Пліша М.А., Довгополова О.М.,
при секретарі судового засідання – Поворознику Д.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Володимир-Волинському Волинської області на постанову Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 09 квітня 2009 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Володимир-Волинському Волинської області про зобов’язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 в березні 2009 року звернулася до суду із адміністративним позовом, яким просила зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м.Володимир-Волинському Волинської області нарахувати та виплатити в її користь невиплачене як дитині війни підвищення пенсії відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за 2006-2007 роки та 11 місяців 2008 року.
Постановою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 09 квітня 2009 р. позов задоволено частково, зобов»язано управління Пенсійного фонду України в м.Володимир-Волинському Волинської області здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 як дитині війни за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року включно та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року шляхом її підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З таким рішенням суду не погодився відповідач, подав апеляційну скаргу, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вимоги за апеляційною скаргою мотивує тим, що виплата підвищення пенсії дітям війни здійснювалась в розмірах передбачених Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік та в межах передбачених на це видатків, а також, що законодавством не визначено, з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід виходити при визначенні розміру підвищення до пенсії дітям війни.
Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Задовольняючи частково вимоги позивача суд першої інстанції виходив з того, що позивачу як дитині війни відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» пенсія повинна підвищуватись на 30% мінімальної пенсії за віком, оскільки рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007р. та 22.05.2008р. визнано неконституційними положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2007-2008 роки» в частині обмеження розміру підвищення пенсії дітям війни на 2007-2008 роки.
В задоволенні позовних вимог за 2006 рік відмовлено оскільки положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», якими розмір підвищення пенсії дітям війни на 2006 рік було обмежено, діяли і неконституційними не визнавались.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується і вважає їх такими, що відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.
Мотиви та доводи апеляційної скарги в цій частині висновки суду не спростовують і є безпідставними, а відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього обов’язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Поряд з тим, колегія суддів приходить до переконання щодо відмови у задоволенні позовних вимог за 2007 рік за пропуском строку звернення до суду, на застосуванні якого наполягав відповідач, оскільки відповідно до ч.2 ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свої прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачка дізналася про порушення своїх прав, свобод та інтересів з моменту отримання листа відповідача від 05.03.2009 р. про відмову в задоволенні її заяви щодо невиплати пенсії за віком як дитині війни в підвищеному розмірі відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р., з яким пов»язане виникнення права позивача на перерахунок та виплату підвищення до пенсії як дитині війни за 2007 рік, було у встановленому законом порядку опубліковане і тому слід вважати, що про порушення своїх прав, свобод та інтересів позивачка дізналась з часу отримання підвищення до пенсії (чи не отримання взагалі) в меншому розмірі кожного місяця, починаючи з 09.07.2007 року.
Оскільки позивач звернувся до суду в березні 2009 року, то в частині вимог за 2007 рік ним пропущено строк звернення до суду, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з 22.05.2008 р. – часу ухвалення рішення Конституційним Судом України по 30.11.2008 р. (в межах заявлених позовних вимог).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, всупереч положенням ч.2 ст.11 КАС України, вийшов за межі заявлених позовних вимог, не обґрунтувавши мотиви такого рішення.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з постановленням нової, якою позов слід задоволити частково.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, п.4 ст.202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Володимир-Волинському Волинської області задоволити частково.
Постанову Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 09 квітня 2009 р. по справі №2а-607/09 скасувати.
Позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Володимир-Волинському Волинської області про зобов’язання вчинити дії задоволити частково.
Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м.Володимир-Волинському Волинської області та зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м.Володимир-Волинському Волинської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з встановленого на 2008 рік розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 22.05.2008 р. по 30.11.2008 р., з врахуванням виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду України за правилами Цивільно-процесуального кодексу України.
ГОЛОВУЮЧИЙ: О.П. СТАРОДУБ
СУДДІ: М.А. ПЛІШ
О.М. ДОВГОПОЛОВ
В повному обсязі постанову складено 06.07.2010 року