ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 липня 2010 року № 19832/09/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду
в складі: головуючого судді – Стародуба О.П.,
суддів – Пліша М.А., Довгополова О.М.,
при секретарі судового засідання – Поворознику Д.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Луцьку Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 березня 2009 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Луцьку Волинської області про зобов’язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернулася 19.12.2008 року до суду із адміністративним позовом, яким просила зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м.Луцьку Волинської області нарахувати та виплатити в її користь невиплачене як дитині війни підвищення пенсії відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за 2006-2007 роки.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 19 березня 2009 р. позов задоволено частково, зобов’язано управління Пенсійного фонду України в м.Луцьку Волинської області провести нарахування підвищення пенсії ОСОБА_1 як дитині війни за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. включно в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З таким рішенням суду не погодився відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснювалось в розмірах передбачених Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік та в межах передбачених на це видатків, а також, що законодавством не визначено, з якого саме розміру мінімальної пенсії за віком слід виходити при визначенні розміру підвищення до пенсії дітям війни. Крім того, вважає, що позивачем пропущено річний строк звернення до суду.
Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Задовольняючи частково вимоги позивача суд першої інстанції виходив з того, що позивачу як дитині війни відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» пенсія повинна підвищуватись на 30% мінімальної пенсії за віком, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р. визнано неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» в частині обмеження розміру підвищення пенсії дітям війни на 2007 рік.
В задоволенні позовних вимог за 2006 рік відмовлено оскільки положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», якими розмір підвищення пенсії дітям війни на 2006 рік було обмежено, діяли і неконституційними не визнавались.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується і вважає їх такими, що відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи.
Мотиви та доводи апеляційної скарги в цій частині висновки суду не спростовують і є безпідставними, а відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього обов’язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Крім того, розмір мінімальної пенсії за віком, на 30% якої підвищується пенсія дітям війни, визначається відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та з врахуванням відповідних положень Закону України «Про державний бюджет України» щодо розміру прожиткового мінімуму на відповідний рік.
Поряд з тим, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини не поширюється строк позовної давності, застосувавши до спірних правовідносин положення статті 87 Закону України «про пенсійне забезпечення».
Однак, при цьому, судом не враховано положення Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», відповідно до п.16 Прикінцевих положень якого, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Оскільки статтею 46 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» передбачено інші, ніж статтею 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» правила виплати пенсії за минулий час, тому в цій частині Закон України «Про пенсійне забезпечення» застосуванню не підлягає.
В свою чергу, статтею 46 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» передбачено виплату пенсії за минулий час без обмеження у часі лише в разі її попереднього нарахування. Оскільки суми належної позивачеві як дитині війни пенсії нараховані не були, а тому на спірні правовідносини положення статті 46 зазначеного Закону також не поширюються.
Таким чином, оскільки законами з питань пенсійного забезпечення не встановлено інші строки звернення до суду за захистом порушених прав, а тому до спірних правовідносин слід застосувати положення статті 99 КАС України, якими передбачено річний строк звернення до суду.
Оскільки позивач звернувся до суду 19.12.2008 року, пропустивши, таким чином, строк звернення до суду в частині вимог за період з 09.07.2007 р. по 18.12.2007 р., а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з 19.12.2007 р. по 31.12.2007р.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з постановленням нової, якою позов слід задоволити частково.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, п.4 ст.202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м.Луцьку Волинської області задоволити частково.
Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 березня 2009р. по справі №2а-2546/08 скасувати.
Позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Луцьку Волинської області про зобов’язання вчинити дії задоволити частково.
Визнати неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в м.Луцьку Волинської області та зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м.Луцьку Волинської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, виходячи з встановленого на 2007 рік розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 19.12.2007 р. по 31.12.2007 р., з врахуванням виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двох місяців після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду України за правилами Цивільно-процесуального кодексу України.
ГОЛОВУЮЧИЙ: О.П. СТАРОДУБ
СУДДІ: М.А. ПЛІШ
О.М. ДОВГОПОЛОВ
В повному обсязі постанову складено 06.07.2010 року