УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД   ПОЛТАВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 11-636/2010р.                                                                                   Головуючий у суді І–ї інстанції: Чабаненко В.О.

Категорія: ч. 2 ст. 186 КК України – Т. З. Доповідач: Ландар О. В.

ОКРЕМА УХВАЛА

Колегія суддів  Судової палати  у кримінальних справах

  апеляційного суду Полтавської області  в  складі:

головуючого                                             Ландар О. В.,

суддів                                             Тараненка Ю.П., Гонтар А.А.                                              

за участю прокурорів                Гриня  Н. Г.,  Подворчана Ю.М.

при секретарях                               Козин Н.В, Гнітько А.М.                    

 захисників                                 ОСОБА_5, ОСОБА_6

 засудженого                                           ОСОБА_7

розглянувши 28 грудня 2010 року  у відкритому  судовому засіданні в м.  Полтаві матеріали кримінальної справи  за апеляційними скаргами помічника Лубенського  міжрайонного прокурора та засудженого ОСОБА_7  з внесеними  доповненнями на  вирок Лубенського  міськрайонного суду  Полтавської області  від  7 червня  2010 року,-  

в с т а н о в и л а:

Ухвалою судової колегії у кримінальних справах апеляційного суду Полтавської області від 28 грудня 2010року року за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_7 змінено вирок Лубенського  міськрайонного суду  від  7 червня  2010 року відносно нього та виключено із об’єму обвинувачення засудженого 10-ть із дванадцяти епізодів пограбувань та у зв’язку з цим пом’якшено покарання засудженому до 2 років 6 місяців позбавлення волі.  

В ході апеляційного розгляду справи, виявленні численні та грубі порушення кримінально-процесуального законодавства, допущені при її розслідуванні.

Органами досудового слідства ОСОБА_7 було висунуто обвинувачення у вчиненні протягом лютого-липня 2009року дванадцяти пограбувань жінок у нічний час у м.Лубнах. Визнаючи свою провину лише по двох епізодах, засуджений ОСОБА_7 стверждував, що усі інші злочини були нав’язані йому працівниками дізнання, які застосовували до нього незаконні методи слідства.

Наявні у справі фактичні дані та додаткові докази, отримані в ході часткового судового слідства засвідчують, що після виклику ОСОБА_7 в кінці червня 2009 року до відділку міліції, він наступного ранку був госпіталізований до Лубенської ЦМЛ з діагнозом: струс головного мозку, тупа травма грудної клітки, забій м’яких тканин. Із його заяв, скарг а такиж записів у медичній документації видно, що ці тілесні йому спричинили оперативні працівники міліції, домагаючись визнання по нерозкритих злочинах. Проте ці заяви засудженого належним чином не перевірені. На думку колегії суддів, перевірка була формальною, необ’єктивною і однобокою, її фактично здійснювали працівники  того ж відомства – органів внутрішніх справ, а помічник прокурора лише дооформив матеріали та поспішно ухвалив процесуальне рішення.

Як на головні докази вини  ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, органи слідства послалися на його явки з повинною, протоколи оглядів місця події та відтворення події злочину.

Відповідно до ч.1ст.96 КК україни явка з повинною – це особисте, добровільне письмове чи усне повідомлення заявником органу дізнання, слідчому, прокурору, судді або суду про злочин, вчинений чи підготовлений ним, до порушення проти нього кримінальної справи.

Між тим усі явки з повинною ОСОБА_7 з’явилися у період його затримання, написані вони під один шаблон з використанням специфічних термінів, не властивих для побутової лексики.

Видно також, що після отримання явок з  повинною та маючи заяви потерпілих  слідчий Бондаренко О.І., судячи зі складених ним же процесуальних документів, оглядав місця злочинів. Проте у жодному випадку при огляді місць події потерпілі або затриманий  присутні не  були. Відтак  виникає закономірне питання: яким чином слідчий визначав місця злочинів і яке доказове значення мають такі огляди?

Як вказував засуджений, замість відтворення обставин події його фактично фотографували на тих місцях, які  указували оперативні працівники та слідчий, при цьому у обох випадках був лише один понятий – у першому випадку «штатний понятий», бувший працівник міліції, в іншому - співмешканець потерпілої.

Відповідно до ч.3ст127 КПК України понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники органів дізнання і досудового слідства.

Колегією суддів встановлено, що 29 жовтня 2009року при відтворенні обставин події з засудженим ОСОБА_7, на порушення вимог закону, у якості понятого дійсно був залучений співмешканець потерпілої  ОСОБА_8 - ОСОБА_9 (т.2а.с.41,110-131).

В протоколі відтворення від 29.10.09р. указано, що на початку цієї процесуальної дії ОСОБА_7 добровільно при понятих розповів про обставини вчинення злочинів. Це категорично заперечував засуджений, пояснюючи, що ніякого допиту не було. Його доводи підтверджуються і матеріалами справи, оскільки текст вписаних у протокол за допомогою комп’ютерної техніки пояснень ОСОБА_7 повністю скопійований з попереднього протоколу його допиту у якості обвинуваченого (т.1а.с.110-113,107-109).

У процесуальних документах досудового слідства також зафіксовано,  що 26.09.09р.  в ході перевірки показань ОСОБА_7 на місці, із каналізаційного колодязя, на який той вказав, була вилучена сумка, викрадена у потерпілої ОСОБА_10 (т.1а.с.104).

В той же час сама потерпіла ОСОБА_10 в судовому засіданні показала, що про знайдення  сумки їй ще за три місяці до цього говорив працівник міліції Бобрицький, але повідомив, що віддадуть її пізніше. Фактично сумка потерпілій була повернута тільки у вересні (т.3а.с.134), тобто після відтворення.

 Більше того, потерпілі ОСОБА_10 і ОСОБА_19 в суді першої інстанції заявляли, що злочини проти них вчинялися не у тих місцях, на які вказував ОСОБА_7.

Як суд першої інстанції, так і апеляційний суд намагався допитати усіх понятих, які були задіяні при проведенні  вказаних  процесуальних дій, однак за судовими повістками  вони не з’являлися, а ухвала колегії суддів про примусовий привід свідків так і залишилася без виконання.При цьому, не зважаючи на те, що копія ухвали про примусовий привід направлялася для контролю прокурору, про причини  її невиконання апеляційний суд не повідомили ні виконавці – Лубенський МВ  УМВС України в Полтавській області, ні прокурор.

По справі виявлена суттєва неповнота і неправильність досудового слідства.

Аналіз матеріалів справи засвідчує, що отримавши визнавальні свідчення від ОСОБА_7, органи слідства фактично обмежились ними і на порушення вимог ст.22 КПК України не стали ретельно  з’ясовувати усіх обставин справи, що мають істотне значення для її вирішення, як тих, що викривають обвинуваченого, так і виправдовують його.

Так, ОСОБА_7, зокрема, було висунуто обвинувачення у пограбуванні на першу годину ночі 4 липня 2009року потерпілої ОСОБА_11 та о 3 годині ночі 10 липня  потерпілої ОСОБА_12, коли за словами засудженого він перебував на лікуванні від міліцейських побоїв.

Для перевірки алібі засудженого колегія суддів давала судове доручення, в ході виконання якого були отримані дані про те, що дійсно у цей період ОСОБА_7 перебував на стаціонарному лікуванні, розміщувався на четвертому поверсі і покинути приміщення лікарні у нічний час не міг.

 За даними протоколу обшуку від 19.10.09р. у кімнаті засудженого ОСОБА_7 у с.Олександрівка була вилучена сім-картка оператора мобільного зв’язку МТС із викраденого телефону.

Видно, що обшук був проведений не відразу після затримання ОСОБА_7, а на закінчення четвертої неділі його ув’язнення та через сімнадцять днів після отримання судового дозволу. Обшук відбувався і без участі ОСОБА_7, тоді як згідно з матеріалами слідства той давав добровільні явки з повинною, однак видати викрадене майно йому  чомусь ніхто не пропонував, що лежить за межами логіки.

Між тим, як пояснила в судовому засіданні апеляційного суду свідок ОСОБА_13, коли вони з чоловіком у якості понятих на прохання батька засудженого прийшли у господарство ОСОБА_7, працівники міліції уже знаходились у їх оселі. В подальшому ніякого обшуку  фактично не було. Один із міліціонерів відразу направився до шафи та знайшов на ній сім-картку. Це викликало здивування у присутньої матері засудженого, яка стверджувала, що незадовго перед цим прибирала у кімнаті сина і ніяких речей на шафі не було. Тому обставини виявлення речового доказу, на її думку, не виключають  підтасовки.

Крім того свідок категорично ствердила, що засуджений ОСОБА_7 7 березня 2009 року до ночі знаходився у їхньому селі Олександрівка на поминках, за 18 кілометрів від м. Лубни і вчинити там злочин о 24 годині, як указано в обвинуваченні, фізично не міг.

Ці та інші недоліки слідства та порушення закону, які сталися внаслідок недбалого ставлення слідчого до виконання своїх службових обов’язків, явились підставою для  зміни вироку суду і виключення із об’єму обвинувачення ОСОБА_7 більшості епізодів грабежів.

Виключені із обвинувачення ОСОБА_7 тяжкі злочини залишаються не розкритими, вони мають бути поставлені на облік та розслідуватись.

Доречно звернути увагу і на те, що вирок суду першої інстанції оскаржувався і державним обвинуваченм, який не оспорював доведеність вини ОСОБА_7, кваліфікацію його дій та просив призначити винному більш суворе покарання.В ході часткового судового слідства, проявляючи непослідовність та ігноруючи вимоги ст.355 КПК України щодо строків внесення змін у апеляційну скаргу – до початку розгляду справи у апеляційному суді, він прислав доповнення до апеляції, у якому наряду з попередньою вимогою указував уже і на необхідність виключення із вироку двох епізодів грабежів, по яких у суді першої інстанції сам просив засудити ОСОБА_7.

Відповідно до ч.2п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 2008року №3 «Про практику винесення судами окремих ухвал (постанов) у кримінальних справах» розглядаючи справу в апеляційному чи касаційному порядку, суд повинен звертати увагу та те, чи не було постановлення помилкового вироку судом першої інстанції результатом неуважного чи недбалого ставлення суддів або осіб, які проводили дізнання чи досудове слідство, до виконання своїх обов’язків, і реагувати на подібні випадки винесенням окремих ухвал.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.380 КПК України, колегія суддів,-

У х в а л и л а :

Про виявлені факти грубого порушення норм кримінально-процесуального законодавства, неналежного виконання своїх професійних обов’язків слідчим Лубенського МВ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_14 при розслідуванні кримінальної справи щодо ОСОБА_7, неналежного прокурорського нагляду за дотриманням законності органами дізнання і слідства,  довести до відому заступника прокурора Полтавської області Петрова В.Г. для відповідного реагування.

 Рекомендувати прокуратурі області поставити на облік, як нерозкриті злочини, вмінені ОСОБА_7 та виключені колегією суддів із його обвинувачення епізоди поградувань потерпілих  ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_10, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, організувавши їх належне розслідування.

Ухвала апеляційного суду підлягає розгляду у місячний строк

С у д д і :

Ландар О.В.                                       Тараненко Ю.П.                              Гонтар А.А.