ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2010 рокуСправа № 2а-3062/10/0370
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
в складі головуючого-судді Денисюка Р.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Луцьку адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Торговий дім «Укр-Петроль» до Управління Пенсійного фонду в м. Луцьку Волинської області про скасування вимоги та зобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство «Торговий дім «Укр-Петроль» (далі - ПП «ТД «Укр-Петроль») звернулось з позовом до управління Пенсійного фонду в м. Луцьку Волинської області про скасування вимоги та зобов’язання вчинити дії.
Вказаний позов мотивовано тим, що на адресу позивача 08.11.2010 року від відповідача надійшла вимога про сплату боргу за платежем страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування № Ю 1874 від 02.11.2010 року на суму 198321,59 грн. З даною вимогою ПП «ТД «Укр-Петроль» не погоджується із наступних підстав.
Позивачем через обслуговуючий банк ТзОВ «Західінкомбанк» до бюджету шляхом подачі платіжних документів № 776 від 11.02.2009 року та № 764 від 09.02.2009 року було сплачено відповідно 6500 гривень та 200000 гривень – суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за січень місяць 2009 року. Вказані платіжні доручення містять відмітку банку про прийняття їх до виконання. Однак із неспроможністю банку (відсутність коштів на кореспондентському рахунку банку) кошти до бюджету не надійшли, про що свідчить повідомлення № 776 від 11.02.2009 року та № 764 від 09.02.2009 року і про що повідомлявся відповідач листом № 41 від 25.03.2009 року та листом № 238 від 18.06.2009 року з проханням включити суми згідно платіжних доручень. Враховуючи те, що вищевказані грошові кошти на сплату страхового внеску на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування нарахованих у картці особового рахунку платника податків, до бюджету не надійшли, то такі зобов’язання були зараховані у рахунок заборгованості.
Виходячи з частини 2 ст.12 Закону України «Про систему оподаткування» передбачено обов’язок банків виконувати доручення платників податків на перерахування податків та зборів (обов’язкових платежів) до бюджету у встановлений законом термін.
Платник податків не має можливості виконати свій конституційний обов’язок зі сплати податків, оминувши банк. Але, подаючи платіжне доручення, він втрачає контроль над коштами та не може впливати на їх зарахування до бюджету. Звідси випливає, що всі вимоги про сплату не лише штрафних санкцій, а й податку держава (в особі податкових органів) повинна адресувати банку. Обов’язок же платника податків з їх сплати слід вважати виконаними у момент подачі до банку відповідного платіжного доручення.
Після прийняття банком розрахункового документа на перерахування податків до бюджету податкові зобов’язання вважаються виконаними і покладення на платника податків обов’язку повторно сплатити податки, збори (обов’язкові платежі) та відповідальності за неперерахування чи несвоєчасне перерахування банком до бюджету податків, зборів (обов’язкових платежів) є таким, що не відповідають чинному законодавству.
Згідно з п.п. 8.7.1 та п.16.3 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами» виконання платником обов’язку з перерахування в бюджет суми податкового зобов’язання пов’язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування сум податку.
Із змісту п.п. 8.7.1 п.8.7 ст. 8 вказаного Закону вбачається, що активи платника податків звільняються з податкової застави з дня отримання податковим органом копії платіжного документа, завіреного обслуговуючим банком, що засвідчує факт перерахування до бюджету повної суми податкового зобов’язання.
Відповідно до п.22.4 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу коштів проводиться шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок розрахункового документу. При цьому ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника податків розрахункового документу до виконання.
Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України і ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачене чинним законодавством.
Як випливає із норм Закону України «Про систему оподаткування» та Закону України «Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами» відповідальність за порушення обов’язку щодо виконання доручення платників податків покладено на фінансові установи.
Винесена вимога відповідачем не відповідає дійсності, оскільки ПП «ТД «Укр-Петроль» повністю сплачено страхові внески до бюджету, та існувала передплата по сплаті страхових внесків на загальообов’язкове державне пенсійне страхування.
Тому вбачається незаконність (відсутність правових підстав) прийняття відповідачем вимоги №Ю 1874 від 02.11.2010 року щодо повторної сплати внесків ПП «ТД «Укр-Петроль» в розмірі 198321,59 грн.
У відповідності до ст.106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» в разі незгоди з вимогою про сплату боргу, страхувальник має право.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, суду пояснив, що Законом України «Про загальообов’язкове державне пенсійне страхування» визначені принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов’язкового пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, тощо. Відповідно до ст.18 вказаного Закону страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Пунктом 12 ст.20 даного Закону визначено, що страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника таких внесків. Також у статті 14 Закону зазначено, хто є платником таких внесків.
Згідно п.п. 6 п. 2 ст. 17 Закону страхувальник зобов’язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Частиною 6 ст. 20 передбачено, що страхувальники зобов’язанні сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Відповідно до п. 2 ст. 106 Закону та п.8.1. «Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України» визначено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та /або не сплачені страхувальниками у строки визначені цим законом, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (недоїмкою) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафних санкцій.
Пунктом 3 ст.106 Закону визначено, що територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки визначені управлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Так в звітах про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за липень-вересень 2010 року, які були подані ПП «ТД «Укр-Петроль» до Управління Пенсійного фонду України позивачем самостійно вказані та обраховані суми страхових внесків і з врахуванням сум проплат сума боргу становила 228680,34 гривень. Так як позивачем була здійснена часткова проплата в розмірі 30358,75 грн., то залишок боргу становив 198321,59 грн., на яку і сформовано вимогу про сплату боргу № Ю 1874У від 02.11.2010 року.
Оскільки зазначена сума страхових внесків, яка була нарахована за відповідний місяць, не була повністю сплачена на протязі 20-денного терміну, то це в свою чергу призвело до порушення позивачем пенсійного законодавства.
На підставі даних картки особового рахунку і було направлено до позивача вимогу управління ПФУ в м. Луцьку про сплату боргу № Ю 1874У від 02.11.2010 року на 198321,59 гривень.
Також зазначає, що на дані правовідносини не поширюється податкове законодавство.
Необґрунтованими вважає посилання позивача на те, що проведення самого переказу грошей є виконаним обов’язком по сплаті страхових внесків, оскільки ст. 20 п. 9 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначено, що днем сплати страхових внесків у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунка страхувальника на банківський рахунок Пенсійного фонду, вважається день списання установою банку, установою Державного казначейства України суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду, чого в даному випадку не було.
Вимогу про зобов’язання управління ПФУ в м. Луцьку внести зміни у картку особового рахунку позивача вважає безпідставними та необґрунтованими оскільки картка особового рахунку платника податків страхових внесків формується в автоматичному режимі на підставі зобов’язань, які самостійно визначає платник (позивач) розрахунків, у тому числі нових розрахунків, що містять виправлені показники та інших документів, які подаються платниками до органів Пенсійного фонду в порядку та терміни, встановлені пенсійним законодавством. Просить в позові відмовити в повному об’ємі.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що вказаний позов підлягає до часткового задоволення із наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 ч. 1 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ст.17 ч. 1 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюються на: спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктами владних повноважень, щодо його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) , дії чи бездіяльності.
Відповідно ст. 1 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” страхувальники – це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Частиною 1 статті 14 цього Закону визначено, що роботодавцями, зокрема, є підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання.
У відповідності до п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» страхувальник зобов’язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Відповідно до ч. 6 ст. 20 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” страхувальники зобов’язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для відповідача згідно цього Закону є календарний місяць.
Як вбачається із ч. 9 ст. 20 даного Закону днем сплати страхових внесків вважається у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду або у випадках, передбачених цим Законом, на рахунок Накопичувального фонду день списання установою банку, установою Державного казначейства України суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду.
Згідно із ч. 2 ст. 106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Абзацом 4 п.п. 5.1.6 п. 5.1 Інструкції «Про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове пенсійне забезпечення до Пенсійного фонду України», затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року № 21-1, визначено, що остаточний розрахунок за базовий звітний період здійснюється платником страхових внесків не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду незалежно від виплати заробітної плати (доходу), на суми яких нараховуються страхові внески.
Як вбачається із ст. 9 ч. 1 п. 3 Закону України «Про систему оподаткування» платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.
Із преамбули Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вбачається, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Відповідно до ст. 16 п. 16.5 п.п. 16.5.1 даного Закону за порушення строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених підпунктом 16.4.1 пункту 16.4 статті 16, та штрафні санкції, встановлені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Згідно ст.1 п. 1.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» платіжне доручення – розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі – члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
Пунктом 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» визначено строки, протягом яких банк повинен перерахувати кошти клієнта.
Як вбачається із пункту 8.3 ст. 8 зазначеного Закону за порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.
В судовому засіданні встановлено, що позивач ПП «ТД «Укр-Петроль» є платником страхових внесків на загальнообов’язкове пенсійне страхування .
Згідно договору банківського рахунку від 29.04.2004 року ТзОВ «Західінкомбанк» є обслуговуючим банком позивача ПП «ТД «Укр-Петроль».
Із платіжних доручень № 764 від 09.02.2009 року та № 776 від 11.02.2009 року із відміткою банку, по яких отримувачем коштів є Пенсійний фонд в м. Луцьку, вбачається, що позивач перерахував кошти по страхових внесках в сумі 200000 гривень та 6500 гривень, зазначивши у платіжному дорученні призначення платежу на пенсійне страхування із заробітної плати за січень 2009 року.
ТзОВ «Західінкомбанк» повідомив позивача про невиконання розрахункових документів, а саме, платіжних доручень № 764 від 09.02.2009 року та № 776 від 11.02.2009 року, які взяті банком для облікування за позабалансовим рахунком.
Згідно листа тимчасового адміністратора ТзОВ «Західінкомбанк» від 25.05.2009 року відповідно до постанови Правління Національного банку України № 68 від 12.02.2009 року в КБ «Західінкомбанк» із 13.02.2009 року в банку введений мораторій на задоволення вимог кредиторів та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) і зупинення виконання заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків та зборів (обов’язкових платежів).
Згідно вимоги управління Пенсійного фонду в м. Луцьку № Ю 1874 від 02.11.2010 року від позивача вимагається сплатити управлінню недоїмку по сплаті страхових внесків в сумі 198321,59 гривень.
Відповідно до карток особового рахунку страхувальника, які введуться управлінням ПФУ в м. Луцьку, рахується у позивача заборгованість по внесках на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 198321,59 гривень.
Аналізуючи зібрані по справі докази, суд вважає, що в даному випадку дії відповідача по винесенні вимоги № Ю 1874 У від 02.11.2010 року є неправомірними, а вимога управління Пенсійного фонду в м. Луцьку № Ю 1874 У від 02.11.2010 року про сплату недоїмки підлягає визнанню нечинною, оскільки позивач повністю виконав свої обов’язки по сплаті страхових внесків до пенсійного фонду за січень 2009 року, а ненадходження їх на рахунки Пенсійного фонду не пов’язане із діями позивача.
Дані кошти не були перераховані на рахунки Пенсійного фонду із вини обслуговуючого банку. Факт неперерахування коштів підтверджується і повідомленням банку.
Статтею 16 п. 16.5 п.п. 16.5.1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що платник податків (обов’язкових платежів) не може нести відповідальності за порушення строків перерахування коштів до бюджетів та цільових фондів, що сталися із вини банків.
Отже, у відповідача не було правових підстав для притягнення позивача до відповідальності, оскільки останнім не порушено строків перерахування коштів до Пенсійного фонду. ПП «ТД «Укр-Петроль» не може нести відповідальності за дії, які сталися не з його вини, та за належно виконані зобов’язання.
Винесена вимога фактично зобов’язує позивача повторно виконати зобов’язання по сплаті страхових внесків, яке ним фактично виконане, що є недопустимим.
Абзац 5 пункту 3.9 “Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року N 22 , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N377/8976 передбачає, що якщо банк не забезпечив перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відповідного територіального органу Пенсійного фонду України одночасно з видачею (перерахуванням) коштів на виплату заробітної плати, то він за рахунок власних коштів сплачує відповідному Фонду суму несплачених страхових внесків. У разі несплати самим банком цих сум Фонд здійснює їх стягнення з банку в порядку, установленому законодавством України.
Чинним законодавством передбачена відповідальність банків за несвоєчасне, з порушенням строків перерахування коштів до бюджетів та цільових фондів, і на думку суду повинен нести відповідальність саме банк в даному випадку за ненадходження коштів, перерахованих ПП «ТД «Укр-Петроль» до Пенсійного фонду.
Суд не бере до уваги твердження відповідача, про те, що позивач неналежно виконав свої зобов’язання по сплаті страхових внесків, оскільки кошти фактично не надійшли на рахунки Пенсійного фонду, і таким чином позивачу правомірно винесена вимога про сплату недоїмки, оскільки у даному випадку позивач повністю виконав своє зобов’язання по сплаті страхових внесків провівши їх через установи банків (виконавши в цій частині вимоги законодавства), а ненадходження коштів на рахунки пенсійного фонду сталися не з його вини, тому він не повинен нести за це відповідальності.
Статтею 2 ч. 3 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з врахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації. Враховуючи вищезазначені обставини по справі, суд вважає, що ці принципи при прийняті оскаржуваних рішень посадовими особами відповідачів дотримані не були.
Виходячи із преамбули Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» даний Закон поширюється на оспорювані правовідносини, а тому твердження представника відповідача, що вказаний закон не може бути застосований у даному випадку судом до уваги не приймається.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає що дії відповідача по винесенні вимоги № Ю 1874 У від 02.11.2010 року є неправомірними, вимога про сплату заборгованості по сплаті страхових внесків за січень 2009 року в сумі 198321,59 гривень підлягає визнанню нечинною, а позов в цій частині до повного задоволення.
Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача, що вказана вимога є відкликаною, оскільки позивач повністю погасив заборгованість наступними поточними платежами, оскільки суд при вирішенні адміністративного спору перевіряє правильність дій суб’єкта владних повноважень на момент винесення оскаржуваного рішення, тобто на момент вчинення дій по винесенню вимоги.
Позов в частині зобов’язання відповідача внести зміни у картку особового рахунку ПП «ТД «Укр-Петроль» виключивши з неї зобов’язання з сплати боргу з внесків на загальообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 198321,59 гривень не підлягає до задоволення із наступних підстав.
Як вбачається із п.1.2 постанови правління Пенсійного фонду України від 19.01.2002 року № 2-4 «Про затвердження Порядку введення органами Пенсійного фонду України обліку надходження платежів зі збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та інших платежів» облік надходження платежів ведеться спеціалістами відділу (підвідділу) надходження доходів районних (міських) відділів (управлінь) відповідно до порядку встановленого чинним законодавством щодо справляння платежів до Пенсійного фонду України.
Згідно п.2.4 п.п.2.4.1, 2.4.2 названої Постанови документи, що підтверджують погашення платником зобов’язань – одержані від установ банків виписки з рахунків у вигляді електронного реєстру розрахункових документів та їх паперові копії, копії квитанцій, одержані від установ банків або надіслані поштовим переказом.
У судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач не звертався до управління Пенсійного фонду м. Луцька та не представляв жодних документів щодо внесення змін до картки особового рахунку платника внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, і будь-якого рішення з цього приводу відповідачем по відношенню до ПП «ТД «Укр-Петроль» не приймалось. Тобто, в даному випадку відповідач не вносячи змін до картки обліку платника внесків не порушив будь-яких його прав, свобод та законних інтересів.
Суд вирішує справи за зверненнями осіб, права, свободи та інтереси яких порушені, однак, позивачем в судовому засіданні не представлено жодного доказу та не доведено обставин щодо порушення його прав відповідачем у відмові щодо внесення в особову картку будь-яких змін щодо сплати страхових внесків, а тому в цій частині позову слід відмовити.
Крім цього, виходячи із змісту постанови правління Пенсійного фонду України від 19.01.2002 року № 2-4 «Про затвердження Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження платежів зі збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та інших платежів» та обставин справи, суд вважає, що вимога позивача про зобов’язання відповідача внести зміни до карток особового рахунку, враховуючи те, що дії відповідача по винесенню даної вимоги визнанні неправомірними, а сама вимога нечинною, є фактично підміною функцій відповідача судом, що є неприпустимим.
Також в даному випадку Управління Пенсійного фонду м. Луцька вчиняючи дії щодо ведення картки особового рахунку (вносячи чи не вносячи зміни до картки особового рахунку позивача), вчиняє дії не як суб’єкт владних повноважень, а виконує лише технічні функції, які на нього покладені в силу підзаконних нормативних актів.
Отже, враховуючи вищенаведені обставини по справі заявлений позов підлягає до часткового задоволення.
Керуючись ст.ст. 11,17,94,158,160,162,163,186 КАС України, на підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами», суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Скасувати вимогу № Ю 1874 У від 02.11.2010 року Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку Волинської області про зобов’язання по сплаті боргу із внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 198321 (сто дев’яносто вісім тисяч триста двадцять одну) гривню 59 копійок.
В позові про зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку Волинської області внести зміни у картку особового рахунку приватного підприємства «Торговий дім «Укр-Петроль» щодо виключення з неї зобов’язання з сплати боргу з внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 198321 (сто дев’яносто вісім тисяч триста двадцять одну) гривню 59 копійок відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий Р.С.Денисюк