ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 листопада 2010 року < ЧАС >м. ПолтаваСправа № 2а-3645/10/1670
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді – Шевякова І.С.,
при секретарі – Пехота М.О.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представників відповідача - Грисенко С.С., Сластьоненко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в м.Полтаві про скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
27 липня 2010 року позивач суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м.Полтаві про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001211703/0 від 23.04.2009 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що йому неправомірно визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням в сумі 3 980 592 грн. в тому числі: за основним платежем 1 990 296 грн. та за штрафними санкціями 1 990 296 грн. Позивач зазначає, що він сформував свій податковий кредит в порядку, встановленому Законом України "Про податок на додану вартість", на підставі податкових накладних, складених його контрагентом ПП "Мицар Плюс". Крім того, позивач зазначає, що контролюючим органом в порушення п.2 Наказу Державної податкової адміністрації України №326 від 11.06.04р. “Про затвердження порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності фізичними особами” не відображено конкретних обставин, за яких позивач порушив податкове законодавство. Вказував на незаконність застосування 100% штрафних (фінансових) санкцій, оскільки законом передбачено максимальний 50% розмір санкцій.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили його задовольнити.
Представники відповідача в засіданні та у письмових запереченнях проти позову зазначили, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем правомірно на підставі Закону України "Про податок на додану вартість", в зв'язку із встановленими порушеннями податкового законодавства позивачем у вигляді декларування податкового кредиту, який не підтверджується первинними документами. Крім того, відповідач наголошував, що податкові накладні, на підставі яких СПД ФО ОСОБА_1 формував свій податковий кредит, заповнені з порушенням порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037 (далі - порядок №165).
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача та відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) розпорядженням виконавчого комітету Полтавської міської ради 20.04.2001 року.
Позивач з 08.05.2001 року перебуває на податковому обліку у ДПІ м.Полтави та є платником ПДВ з 09.12.2002 року (свідоцтво №НОМЕР_2).
Працівниками ДПІ у м.Полтаві в період з 18.03.2009 по 31.03.2009 року було проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року.
За результатами перевірки 10.04.2009 року відповідачем складено акт №58/1703/2556923675/19/ДНК, (надалі по тексту –Акт), згідно висновків якого встановлено порушення п.п. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме не ведення реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, безпідставне завищення суми податкового кредиту та не підтвердження податковими накладними податкового кредиту, в результаті чого додатково визначено податкове зобов'язання з ПДВ за період з січня по листопад 2008 року на суму ПДВ 1 990 296 грн.
На підставі вищенаведеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001211703/0 від 23.04.2009 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3 980 592 грн., в тому числі за основним платежем 1 990 296 грн. та за штрафними санкціями 1 990 296 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи правову оцінку оспорюваному податковому повідомленню - рішенню виходячи з вищевказаних критеріїв, суд зазначає наступне.
Закон України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон України про ПДВ) є спеціальним законом з питань оподаткування податком на додану вартість, який визначає платників ПДВ, об'єкти, базу та ставки оподаткування, порядок обліку, внесення податку до бюджету, поняття податкового кредиту та бюджетного відшкодування.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України про ПДВ податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Закону України про ПДВ було визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Актом перевірки №58/1703/2556923675/19/ДНК від 10.04.2009 року встановлено та не заперечується позивачем, що СПД ФО ОСОБА_1 до податкового кредиту в період з січня по листопад 2008 року віднесено суму коштів у розмірі 2 104 628 грн.
Податковим органом ставиться під сумнів формування позивачем податкового кредиту за вказаний період в сумі 1 990 296 грн., у зв'язку із відсутністю у ОСОБА_1 первинної документації, яка б підтверджувала правомірність його формування, зокрема, платником податку не було надано податкових накладних, які б надавали йому право віднести суми коштів до складу податкового кредиту.
Також згідно Акту, податковий кредит платником податку було сформовано за операціями з ПП «Мицар Плюс», дані щодо транспортування, фактичної передачі товару або ж виконання послуг не надані. Директор вказаного підприємства у своїх поясненнях стверджував про безтоварність операцій ПП «Мицар Плюс»з СПД ФО ОСОБА_1 та відображені в податковому обліку операції були фіктивними, що вчинялися з метою надання послуг з конвертації грошових коштів. В Акті міститься посилання на порушену за вказаними фактами кримінальну справу, зроблено висновок про нікчемність правочинів, укладених між СПД ФО ОСОБА_1 та ПП «Мицар Плюс».
Суд критично ставиться до використання податковим органом у ході планової перевірки платника податків доказів кримінального судочинства та посилань на порушену стосовно окремих осіб кримінальну справу.
Так, згідно п. 1.7 "Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого Наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005 року та зареєстрованого Міністерством юстиції України від 25.08.2005 №925\11205 (далі - Порядок №327), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Згідно із п. 2.3.2 Порядку № 327, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно:
висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;
у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень;
зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;
у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів;
у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті.
Згідно 2.3.4 цього Порядку, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).
Однак, у ході судового розгляду справи з метою встановлення наявності у позивача права на податковий кредит в сумі 1990 296 грн. судом неодноразово витребовувались у позивача первинні документи, податкові накладні, реєстри отриманих податкових накладних та інші первинні фінансово-господарські документи, які стосуються оподатковуваних операцій перевіряємого періоду.
На вимогу суду позивачем та його представником надані документи, які на їх думку, підтверджують наявність у позивача права на формування податкового кредиту в період з січня 2008 року по листопад 2008 року в сумі 1 990 296 грн.
В судовому засіданні судом надані документи були досліджені, однак суд приходить до висновку про неможливість на їх підставі вважати правомірним декларування податкового кредиту, оскільки з наданого переліку документів неможливо встановити ланцюг господарських операцій, взаємодій позивача з його контрагентами та подальшого декларування ПДВ, на підставі виданих вказаними контрагентами податкових накладних; оскільки із наданих документів неможливо встановити послідовний причинно-наслідковий зв'язок отримання та оплати товару (послуг) та відображення податкових накладних у відповідних реєстрах отриманих податкових накладних.
Окрім того, суд не вважає за можливе вважати надані первинні документи належними доказами по справі, оскільки податковим органом заперечувалося існування цих документів на час проведення планової перевірки СПД ФО ОСОБА_1 У ході судового розгляду справи позивач стверджував про неможливість надати первинні документи податковому ревізору-інспектору, а потім і суду, оскільки вони були за відсутності самого позивача вилучені працівниками податкової міліції у приміщенні офісу іншого підприємця, де їх зберігав позивач. Надавши ці документи в судовому засіданні, позивач стверджував про те, що йому ці документи були повернуті працівниками слідчого відділу Полтавського відділу податкової міліції після закінчення розгляду кримінальної справи.
В судовому засіданні був допитаний начальник слідчого відділу Полтавського ВПМ УПМ ДПА в Полтавській області, який показав, що первинна документація, надана позивачем під час судового розгляду, під час досудового слідства та після його закінчення у ОСОБА_1 не вилучалась та йому не поверталася.
Окремо суд звертає увагу на те, що позивачем в якості доказів реального здійснення угод купівлі-продажу товару (надання послуг), надано неповний перелік документів, ведення яких при вчиненні відповідних операцій передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, окремі з цих документів не відповідають встановленим вимогам.
Частиною 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" передбачено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 цього ж Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Досліджені в судовому засіданні акти виконаних робіт не відповідають вимогам щодо оформлення первинних бухгалтерських документів, оскільки не містять обсягу господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Реєстри отриманих та виданих податкових накладних не містять будь-яких реквізитів суб’єкта господарювання, яким вони велися. Не надані товарно-транспортні накладні на доведення фактичного перевезення товарів, що продавалися.
Викладене унеможливлює позитивний висновок щодо документального підтвердження позивачем права на податковий кредит.
За таких обставин суд відкидає посилання позивача на вирок Октябрського районного суду м.Полтави від 30 квітня 2010 року у кримінальній справі № 1-100/10 за обвинуваченням, з-поміж інших, директора ПП «Мицар Плюс»у вчиненні злочинів. Цим вироком вказана особа виправдана за ст.. 205 КК України («фіктивне підприємництво»). Даним вироком суду не спростовується відсутність належних доказів на підтвердження правильності формування позивачем податкового кредиту.
Крім того, судом враховано при прийнятті рішення постанову Київського районного суду м.Полтави від 12 лютого 2010 року по кримінальній справі №1-35/10 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 212, ч. 1 та ч. 3 ст. 358 КК України. Даною постановою позивач звільнений від кримінальної відповідальності за вказані злочини на підставі п. “в” ст. 1 Закону України "Про амністію" від 12.12.2008 року, кримінальна справа закрита на підставі п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України. У даній кримінальній справі було пред’явлено звинувачення за факти порушення ОСОБА_1 податкового законодавства, а саме безпідставного завищення податкового кредиту у 2008 році. Враховуючи визнання позивачем своєї вини у вказаному, яке ним було зроблено у статусі підсудного по кримінальній справі, суд приходить до висновку про доведеність фактів ухилення ним від сплати податків.
Щодо тверджень позивача про безпідставне застосування до нього штрафних санкцій в розмірі 1 990 292,21 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п.п 17.1.6. п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Згідно із п.п. 17.1.3. п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фонами", у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Враховуючи, що судом встановлено, що при декларуванні СПД ФО ОСОБА_1 податкового зобов'язання з ПДВ, ним було допущено його заниження у великих розмірах , а також враховуючи, що контролюючий орган самостійно донарахував позивачу суму податкового зобов'язання, суд вважає, що податковим органом правомірно застосовано до СПД ФО ОСОБА_1 штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 990 292,21 грн. на підставі п.п. 17.1.3., 17.1.6. п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фонами".
Також відповідач наголошував на пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, встановленого ст. 99 КАС України, вказуючи, що спірне рішення прийнято 23.04.2009 року, в той час як було оскаржено до суду лише 29.07.2010 року.
Судом встановлено, що 11 листопада 2009 р. позивач суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про скасування податкового повідомлення-рішення, яке оскаржується у даній справі. Зазначений позов ОСОБА_1 ухвалою від 12 липня 2010 року залишений без розгляду, на підставі пункту 4 частини першої статті 155 КАС України, в зв'язку із повторною неявкою позивача в засідання без поважних причин.
Оскільки залишення адміністративного позову без розгляду не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду та враховуючи той факт, що первинний позов поданий ОСОБА_1 в межах строку, встановленого ст. 99 КАС України, суд відхиляє твердження податкового органу про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення - рішення покладено на податковий орган.
В даному випадку відповідач довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення - рішення.
Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги безпідставні, не обгрунтовані, а тому у їх задоволенні необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 01 грудня 2010 року.
Суддя І.С. Шевяков