Справа № 2а-2805/10/0770
рядок статзвітності № 2.33
код - 10
ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2010 року м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Луцович М.М.
при секретарі судового засідання Боднар Т.А.
за участю сторін:
позивача –ОСОБА_1;
представника відповідача –Опаленика Ю.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Закарпатського обласного військового комісаріату про зобов’язання надання статусу ветерана військової служби та видачі відповідного посвідчення, –
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 13 грудня 2010 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 15 грудня 2010 року.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Закарпатського обласного військового комісаріату в якій просить зобов’язати Закарпатський обласний військовий комісаріат надати ОСОБА_1 статус «Ветеран військової служби»та видати відповідне посвідчення.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказує на те, що він з 20.11.1958 року проходив дійсну військову службу в лавах Збройних Сил СРСР на різних посадах. Був звільнений з діючої військової служби в запас за ст. 59, пункту «а»Положення про проходження військової служби офіцерським складом Збройних Сил СРСР (за віком) і виключений зі списків особового складу 133 окремого медичного батальйону з 11.02.1990 року. Під час проходження військової служби в період з 15.09.1976 року по 21.06.1979 року на півострові Камчатка, позивач мав право на пільги, зокрема на пільгове обчислення вислуги років. За час проходження військової служби, календарна вислуга років позивача ОСОБА_1 становить 23 роки 11 місяців і 18 днів, а у пільговому обчисленні - 26 років 8 місяців і 24 дні. 07.09.1994 року Ужгородським міським військовим комісаріатом позивачеві була видана довідка про те, що останній має вислугу на військовій службі 25 років і більше та відповідно до Указу Президента України від 04.07.1994 року № 355/94 «Про статус ветеранів військової служби, гарантії їх соціального захисту»йому надається 50 % знижка плати за житлову площу в межах норм, передбачених законодавством, та за комунальні послуги. В пенсійних посвідченнях позивача ОСОБА_1, виданих Закарпатським обласним військовим комісаріатом серії НОМЕР_1 від 04.04.1991 року та серії НОМЕР_2 від 11.05.1998 року в графі відмітки про право на пільги було проставлено штамп, відповідно до якого за ним та членами його сім’ї зберігалося право на певні встановлені законодавством пільги. У лютому 2010 року позивачеві стало відомо, що в Україні статус ветерана військової служби встановлюється відповідно до Закону України № 203/98-ВР від 24.03.1998 року «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист», згідно ст. 10 якого, ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України вручаються посвідчення та нагрудні знаки. У зв’язку з цим, у липні 2010 року позивач звернувся до відповідача з проханням надати йому статус ветерана військової служби та видати відповідне посвідчення. Однак в цьому йому було відмовлено, з тих мотивів, що календарна вислуга років ОСОБА_1 становить 23 роки 11 місяців і 18 днів, а у пільговому обчисленні - 26 років 8 місяців і 24 дні, а тому останній не має права на отримання статусу «Ветеран військової служби»на підставі п. 1 ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист». Однак позивач вважає, що раніше він мав такий статус, зокрема мав право на пільги як ветеран військової служби відповідно до Указу Президента України від 04.07.1994 року № 355/94 «Про статус ветеранів військової служби, гарантії їх соціального захисту», то його право не мало б порушуватися у зв’язку з прийняттям інших законів, а тому вважає відмову Закарпатського обласного військового комісаріату у наданні йому статусу ветерана військової служби та видачі відповідного посвідчення безпідставною. Просить Закарпатський окружний адміністративний суд задовольнити його вимоги.
Під час судового розгляду даної справи позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги з мотивів, що наведені в позовній заяві, пояснив, що дійсно його календарна вислуга років становить 23 роки 11 місяців і 18 днів, а у пільговому обчисленні - 26 років 8 місяців і 24 дні, однак вважає, що оскільки 07.04.1994 року йому Ужгородським міським військовим комісаріатом була видана довідка № 4/712 у якій зазначено, що він має вислугу на військовій службі 25 років і більше, а також те, що він користувався певними пільгами передбаченими для осіб, які мають статус ветерана військової служби то відповідач зобов’язаний надати йому такий статус та видати відповідне посвідчення.
Відповідач за вх. № 13375 від 01.09.2010 року надіслав суду письмові заперечення проти позову (а.с. 28) відповідно до яких просить відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 не може вважатися ветераном військової служби, оскільки календарна (а не пільгова) вислуга років ОСОБА_1 становить 23 роки 11 місяців і 18 днів, а тому така є недостатньою для надання йому статусу «Ветеран військової служби з огляду на вимоги п. 1 ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист».
Представник Закарпатського обласного військового комісаріату Опаленик Ю.І. (довіреність № 1137 від 13.10.2010 року, а.с. 34) в судовому засіданні позов заперечив з мотивів викладених у письмових запереченнях проти позову, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представника відповідача Опаленика Ю.І., вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позивачеві у задоволенні позовної заяви слід відмовити з наступних мотивів.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1, проходив дійсну військову службу в лавах Збройних Сил СРСР на різних посадах. Був звільнений з діючої військової служби в запас за віком. За час проходження військової служби, календарна вислуга років позивача становить 23 роки 11 місяців і 18 днів, а у пільговому обчисленні - 26 років 8 місяців і 24 дні. Вищевказані обставини підтвердив в судовому засіданні позивач, не заперечував представник відповідача та такі підтверджуються матеріалами справи, зокрема копією розрахунку вислуги років військовослужбовця на пенсію (а.с. 12), копією витягу з особової справи підполковника ОСОБА_1 (а.с. 13 в т.ч. на звороті), копією військового квитка НОМЕР_3 (а.с. 14 в т.ч. на звороті), копією трудової книжки (а.с. а.с. 15-20).
Довідка Ужгородського міського військового комісаріату № 4/712 від 07.09.1994 року видана ОСОБА_1 у тому, що він має вислугу на військовій службі 25 років і більше та відповідно до Указу Президента України від 04.07.1994 року № 355/94 «Про статус ветеранів військової служби, гарантії їх соціального захисту»йому надається 50 % знижка плати за житлову площу в межах норм, передбачених законодавством, та комунальні послуги (а.с. 24).
Згідно копій пенсійних посвідчень позивача, виданих Закарпатським обласним військовим комісаріатом серії НОМЕР_1 від 04.04.1991 року та серії НОМЕР_2 від 11.05.1998 року пенсія ОСОБА_1 призначена за вислугу років. (а.с.а.с. 22-23).
Згідно копії заяви позивача, поданої на ім,’я Закарпатського обласного військового комісара, (а.с.а.с. 7-8) до повних 25 календарних років його вислуги недостає декілька місяців, однак у зв’язку з обставинами викладеними в т.ч. в позовній заяві позивач просить надати йому статус ветерана військової служби та видати відповідне посвідчення. Дана заява датована 13.07.2010 р.
Згідно листа Закарпатського обласного військового комісара, адресованого на ім’я ОСОБА_1 від 15.07.2010 року № 72 (а.с. 9), позивачеві відмовлено у наданні статусу ветерана військової служби, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 не може вважатися ветераном військової служби, оскільки його календарна вислуга років становить 23 роки 11 місяців і 18 днів, а у пільговому обчисленні - 26 років 8 місяців і 24 дні, а тому така є недостатньою для надання йому статусу «Ветеран військової служби з огляду на вимоги п. 1 ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист».
Листом головного фінансово-економічного управління Міністерства оборони України від 01.04.2004 року № 146/3/20/6686/1407 на № К/93-С від 10.03.2004 року адресованого на ім’я позивача ОСОБА_1 позивачеві роз’яснено, що питання надання пільг чинним законодавством врегульовано, зокрема Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист». При цьому зазначено, що згідно вимог ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.
Так, згідно преамбули Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист»цей Закон встановлює статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранів служби цивільного захисту, ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, визначає основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, та членів їх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві.
У відповідності до вимог ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист»ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України вручаються посвідчення та нагрудні знаки.
Разом з тим, згідно ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист»ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранами податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України визнаються громадяни України:
1) які бездоганно прослужили на військовій службі, в органах внутрішніх справ, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД;
2) інваліди I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби чи при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
3) інваліди I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, і які мають вислугу військової служби і служби в органах внутрішніх справ, податковій міліції, державній пожежній охороні, Державній кримінально-виконавчій службі України, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України 20 років і більше;
4) військові пенсіонери, нагороджені медаллю "Ветеран Збройних Сил СРСР" за законодавством колишнього Союзу РСР;
5) які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України.
Оскільки в судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 не являється інвалідом I чи II групи, інвалідність якого настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби; не являється інвалідом I та II групи, інвалідність якого настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби; не являється пенсіонером нагородженим медаллю «Ветеран Збройних Сил СРСР»за законодавством колишнього Союзу РСР, не звільнений з військової служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, натомість звільнений за віком; календарна вислуга років ОСОБА_1 становить 23 роки 11 місяців і 18 днів, а у пільговому обчисленні - 26 років 8 місяців і 24 дні то суд приходить до висновку, що у відповідності до п. 1 ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист»позивач не має права на отримання статусу ветерана військової служби та видачі відповідного посвідчення.
Що стосується посилання позивача на те, що у відповідності до ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, то суд констатує, що у відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України, натомість питання, щодо відповідності прийнятих Законів України або внесенні змін до чинних законів України Конституції України, відноситься саме до юрисдикції Конституційного Суду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку правових підстав для задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1. При цьому суд вважає, що відмовляючи позивачеві ОСОБА_1 у наданні статусу «Ветеран військової служби»відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому його дії є правомірними.
На підставі наведеного, керуючись статтями 11, 70, 71, 86, 160-163 КАС України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Закарпатського обласного військового комісаріату про зобов’язання надання статусу ветерана військової служби та видачі відповідного посвідчення –відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий-суддя Луцович М.М.