КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-3954/09/0670 Головуючий у 1-й інстанції: Черняхович І.Е.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
У Х В А Л А
Іменем України
"01" грудня 2010 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого –судді Земляної Г.В.
суддів Парінова А.Б., Цвіркуна Ю.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_2 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2010 року у справі за позовом приватного підприємця ОСОБА_2 до територіального управління Головної Державної автомобільної інспекції в Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови,
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач приватний підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії № 082650 від 22 квітня 2009 року.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2010 року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ’єктивність рішення суду, неповне з’ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції –залишенню без змін з таких підстав.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 10 квітня 2009 року державними інспекторами територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Житомирській області на підставі завдання на здійснено перевірку автомобіля марки МЕРСЕДЕС державний номер № НОМЕР_1, що належить позивачу.
Під час перевірки виявлено порушення ФОП ОСОБА_2 законодавства про автомобільний транспорт при наданні послуг з нерегулярних автомобільних перевезень за маршрутом "Довбиш - Ірпінь". В порушення вимог ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", відсутні поліси страхування від нещасних випадків на пасажирів, які передбачені Законом України "Про страхування" та постановою Кабінету Міністрів України № 959 від 14 серпня 1996 року "Про затвердження Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті". Про вказане порушення було складено акт № 114656 від 10 квітня 2009 року.
Начальником територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Житомирській області 22 квітня 2009 року винесено постанову № 082650 про застосування до ОСОБА_2 фінансової санкції в сумі 1700 грн.
Приймаючи постанову про відмову в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що дії Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Житомирській області щодо застосування фінансової санкції у сумі 1700,00 грн. до ОСОБА_2 є правомірними.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про автомобільний транспорт»від 05.04.2001 року №2344-ІІІ, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, завданнями законодавства з питань перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом є: 1) визначення основних правових та організаційних основ державного регулювання у сфері перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом; 2) установлення вимог до перевізників, водіїв та транспортних засобів щодо забезпечення безпеки перевезень та екологічної безпеки; 3) визначення системи державного контролю, прав, обов'язків та відповідальності державних органів виконавчої влади та перевізників за порушення міжнародних договорів та законодавства України.
Відповідно до вимог ст. 39 вказаного Закону водій автобуса повинен мати при собі посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.
Пунктом 48 Постанови КМ України від 18.02.1997 року №176 «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту»закріплено, що під час здійснення регулярних спеціальних перевезень пасажирський перевізник забезпечує в установленому законодавством порядку страхування пасажирів.
Пункт 6 статті 7 Закону України «Про страхування»від 07.03.1996 року визначає такий вид обов’язкового страхування, як особисте страхування від нещасних випадків на транспорті.
Згідно з абз. 2 п. 2 Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 р. № 959, кожному застрахованому перевізник, що виступає агентом страховика, видає страховий поліс. Він може видаватися на окремому бланку або міститися на зворотному боці квитка. Документом, що підтверджує страхування пасажирів під час здійснення регулярних пасажирських перевезень автомобільним транспортом, є квиток. У страховому полісі зазначається: вид обов'язкового страхування; найменування, адреса, телефон страховика; розміри страхового платежу та страхової суми.
Колегія суддів зазначає, що згідно з вказаною нормою, документом, що підтверджує страхування пасажирів під час здійснення регулярних пасажирських перевезень автомобільним транспортом, є саме квиток.
Страхові поліси на окремому бланку для кожного пасажира можуть видаватись. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що даних, що перевізник на час дії спірних правовідносин мав поліс страхування пасажирів під час здійснення регулярних спеціальних перевезень, не надано.
Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону до автомобільних перевізників застосовуються санкції, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у зв’язку з чим постановою начальника ТУ ГДІАТ в Чернігівській області № 086772 від 18.11.2009 року до позивача цілком правомірно застосовано фінансову санкцію в розмірі 1700,00 грн.
Факт порушення позивачем наведених вище вимог, а саме відсутність доказів страхування пасажирів від нещасного випадку на транспорті 10 квітня 2009 року, за наслідками чого було прийнято постанову від 22 квітня 2009 року №082650, підтверджується наявними в справі доказами та не заперечується позивачем.
Доводи позивача що особисте обов'язкове страхування не поширюється на пасажирів автомобільного транспорту на міських маршрутах, не приймається до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки позивач здійснював перевезення пасажирів на маршруті "Довбиш-Ірпінь", протяжність якого перевищує 50 км, що відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" є міжміським, на який поширюється обов'язок особистого страхування пасажирів
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що постанова від 22.04.2009 року №082650 прийнята відповідно до норм діючого законодавства, а тому скасуванню не підлягає.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 –204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції –без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4,8-11, 160, 196, 197, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_2 –залишити без задоволення.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена протязі 20 днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України в порядку ст.212 КАС України.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: А.Б.Парінов
Ю.І.Цвіркун