23.12.2010
< копія >
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2010 р. справа № 2а-9014/10/0470
м. Дніпропетровськ
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бондар М. В., < Текст >
при секретаріШенкунісі А.О.,
за участю:
представників позивача Казмерчук Г.І., Овчаоенко М.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Дніпропетровської виправної колонії №89 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області до Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області про визнання протиправним та недійсним пункту вимоги, -
ВСТАНОВИВ:
Дніпропетровська виправна колонія №89 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області (далі – позивач) звернулася до адміністративного суду з позовною заявою до Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області (далі – відповідач), в якій просить визнати п.5 вимоги №04-04-15/1856 від 05.07.2010 року «Про направлення обов’язкових вимог» Контрольно-ревізійного відділу в м. Дніпропетровську Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області - недійсним та протиправним.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним: в період з 26.04.2010 року по 22.06.2010 року Контрольно-ревізійним відділом в м. Дніпропетровську Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області була проведена планова ревізія фінансово-господарської діяльності Дніпропетровської виправної колонії №89 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області, за період з 01.01.2008 року по 01.04.2010 року. За наслідками проведеної перевірки було складено акт №04-21/14 від 22.06.2010 року, відповідно до якого встановлено порушення законодавства при індексації заробітної плати засуджених, що не відповідає вимогам п.2 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 р. (далі – Порядок №1078), відповідно до якого індексації підлягає оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі. Оскільки засудженні не є найманими працівниками підприємств, установ виконання покарань, трудові договори з ними не укладаються і відрахування страхових внесків на соціальне страхування не проводиться. Праця осіб, позбавлених волі, регулюється Виправно-трудовим кодексом України, відповідно до ст.50 якого час роботи засуджених в період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується, крім випадків, спеціально передбачених у законі. Представник позивача наголошує на ст.1 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів» №137/98 від 03.09.1998 р., яка визначає поняття найманого працівника, до якого засудженні не відносяться. Тобто, відносини між позивачем та засудженими не є відносинами, які виникають між найманими працівниками та роботодавцем, та не є трудовими, оскільки засудженні не мають власного вибору щодо виконання роботи, проте повинні залучатися до праці на роботах, що визначаються адміністрацією колонії. Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити в повному обсязі, додавши, що згідно з ст.118 Кримінально-виконавчого кодексу України засудженні до позбавлення волі не наймаються на роботу, а лише залучаються до неї.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, але надав суду заперечення на адміністративний позов, в яких просить відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої доводи тим, що Кримінально-виконавчим кодексом України, статтею 118, визначено, що засудженні до позбавлення волі повинні працювати у місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Відповідно до п.1.1 «Інструкції з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі» №191 від 04.10.2004 р. (далі – Інструкція №191), затвердженої наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань, оплата праці засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, у зв’язку з чим підлягає індексації.
Дослідивши письмові докази по справі, заслухавши пояснення представників позивача та проаналізувавши чинне законодавство України, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що Дніпропетровська виправна колонія №89 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області (ідентифікаційний код 08562909) зареєстрована виконкомом Дніпропетровської міської ради 12.03.1999 р. Відповідно до Довідки АА №044265 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України організаційно Дніпропетровська виправна колонія №89 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області є державною організацією.
З матеріалів справ вбачається, що в період з 26.04.2010 року по 22.06.2010 року Контрольно-ревізійним відділом в м. Дніпропетровську Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області була проведена планова ревізія фінансово-господарської діяльності Дніпропетровської виправної колонії №89 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області за період з 01.01.2008 року по 01.04.2010 року. За наслідками проведеної перевірки було складено акт №04-21/14 від 22.06.2010 року, відповідно до якого встановлено порушення при індексації заробітної плати засуджених, а саме ревізією законності та достовірності проведення Дніпропетровською виправною колонією №89 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області індексації заробітної плати відповідно до вимог ст.ст. 4,6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та п.п.1,2 Порядку №1078, за період ревізії встановлено, що індексація заробітної плати осуджених до позбавлення волі взагалі не проводилася. У зв’язку з вищевикладеним, листом №04-04-15/1592 від 16.06.2010 р. позивача було повідомлено про необхідність виконання обов’язкових вимог, але індексація доходів осуджених на момент завершення ревізії не проведена.
30.06.2010 року за вих. №89/4-3275 позивач направив на адресу відповідача заперечення на акт ревізії №04-21/14 від 22.06.2010 року, в якому зазначалось, що Дніпропетровська виправна колонія №89 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області не має правових підстав для проведення індексації заробітної плати засуджених до позбавлення волі, оскільки між Дніпропетровською виправною колонією №89 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області та засудженими не виникають відносинами, які виникають між найманими працівниками та роботодавцем, та не є трудовими, оскільки засудженні не мають власного вибору щодо виконання роботи, проте повинні залучатися до праці на роботах, що визначаються адміністрацією колонії.
05.07.2010 року відповідачем винесено вимогу №04-04-15/1856, пунктом 5 якої позивача зобов’язано провести індексацію заробітної плати засуджених за період з 01.01.2008 р. по 01.04.2010 р.
Судом встановлено та підтверджено представниками позивача та долученими до матеріалів справи доказами, що позивачем призначалися особи з числа засуджених на посади господарчо-обслуговуючого персоналу, зокрема, згідно наказу № 242 від 30.07.2009 р., витяг з якого долучено до матеріалів справи; на працюючих засуджених складався табель обліку робочого часу; працюючим засудженим виплачувалась заробітна плата, виплата якої мала систематичний характер, яка перераховувалась на лицьові рахунки засуджених в установі банку, а позивачем складались відповідні розрахунково-платіжні відомості.
Пунктом 1.1. розділу 1 Інструкції №191 встановлено, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві (підприємствах або в майстернях) виправних центрів або на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності на підставі укладених письмових угод між установою та замовником за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою. Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.
Відповідно до ст.24 Кодексу законів про працю України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.
Частиною 5 ст. 95 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата підлягає індексації в установленому законодавством порядку.
Згідно ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282 від 03.07.1991 р. індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з Порядком №1078 правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання.
Отже, суд доходить висновку, що у зв’язку з тим, що засуджені фактично виконували трудові функції, їм систематично нараховувалась та виплачувалась на лицьовий рахунок заробітна плата, Дніпропетровською виправною колонією №89 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області неправомірно не здійснювалась індексація заробітної пати.
Таким чином, п.5 вимоги №04-04-15/1856 від 05.07.2010 року «Про направлення обов’язкових вимог» Контрольно-ревізійного відділу в м. Дніпропетровську Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області є правомірним та таким, що підлягає виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом у їх переконливості.
З урахуванням сукупності викладених обставин, суд доходить висновку про безпідставність позовних вимог Дніпропетровської виправної колонії №89 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Дніпропетровській області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.
Постанова в повному обсязі виготовлена 01 листопада 2010 року.
Суддя < (підпис) >
< Текст >
< Список >
< Список >
< Список >М.В. Бондар
< Текст >
< ПІБ Судді >
< ПІБ Судді >