ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я  

                                                            іменем України

 

27.11.07 р.                                                                               Справа № 16/291                              

Суддя господарського суду Донецької області В.В. Манжур,

 

При секретарі  Муравйовій М.В.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

 

за позовом          Товариства    з  обмеженою відповідальністю    «  Сладкая  жизнь»  м. Макіївка  

 

до відповідача  Суб`єкта  підприємницької  діяльності      ОСОБА_1      с. Македонівка

 

про стягнення     4 500  грн. 

 

За участю:

Представників сторін :         

від позивача:     Гузар А.С.  по  дор.       

від  відповідача  :    не з`явився 

 

В С Т А Н О В И В: в  судовому  засіданні  було  оголошено  перерву  згідно ст.  77  ГПК  України  до 27.11.2007р. 

          

       Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Сладкая жизнь”                            м. Макіївка, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Приватного підприємця  (  фізичної  особи )   ОСОБА_1      с. Македонівка про стягнення 4 500 грн.00коп., у тому числі  : 1 500  грн.00коп. -вартість майна, переданого за договором суборенди,   3 000 грн.00коп. - штрафні санкції за відмову від повернення майна.

 

Представника  позивача   було ознайомлено з правами та обов'язками у відповідності із ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

 

У судовому засіданні не було надано клопотання про фіксацію судового процесу  технічними засобами, з приводу чого фіксацію здійснено не було. Крім цього, роз'яснено  вимоги ст.811 Господарського процесуального кодексу України, тому складено протокол, який  долучено до матеріалів справи.

 

Ст.33 Господарського процесуального кодексу України зазначає - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. 

             В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір суборенди № 200 від 22.04.2006р., акт № 1 прийнятті-передачі низькотемпературної морозильної вітрини від 22.04.2006р., повідомлення № 822 про дострокове розірвання  договору суборенди № 200 від 22.04.2006 в односторонньому порядку від 30.05.2007р. з доказами направлення цього повідомлення на адресу відповідача  ,  акт обстеження технічного стану майна, переданого  в оренду (суборенду) від 22.04.2006р ., довідку про балансову вартість морозильної вітрини, акт про пожежу від 21.11.2004р.

 

Позивач  -  ТОВ „Сладкая жизнь” 21.11.2007  та   26.11.2007р.  через канцелярію господарського суду подало додаткові пояснення ,  з яких вбачається , що предметом спору є збитки    за  втрачене  майно у  розімірі    1 500  грн.   та     штраф     у  зв`язку  з відмовою     від  повернення    майна   після  розірвання  договору     у  розімрі     3 000 грн.  

          

           Представник  відповідача    у засідання суду не з”явився, про час і місце якого був повідомлений належним чином. Відзив на позовну заяву  не представив  .

 

 Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача , господарським судом  ВСТАНОВЛЕНО.

 

22.04.2006р.            між товариством з обмеженою відповідальністю „Сладкая жизнь” (Орендар) та  СПД  ОСОБА_1  с.    Македонівка  (Суборендар) був укладений договір суборенди № 200   .

 

Відповідно до п. п. 1.1., 1.2. та 1.3. даного Договору з метою організації ексклюзивної реалізації продукції торгової марки „ Троянда ” через мережу торгових підприємств Донецького регіону, Орендар передає в оплатне тимчасове користування, а Суборендар приймає  та розміщує на своїй території низькотемпературні морозильні вітрини, в подальшому майно. З урахуванням   визначеної в п. 1.1. мети Договору Орендар передає Суборендарю майно (морозильні вітрини) в кількості 1 (один) шт., вартість яких становить 1 500 грн.00коп.  Вартість однієї морозильної вітрини становить 1 500 грн.00коп. 

 

Пункт 2.1. договору №  200  від 22.04.2006 р. встановлює, передача майна здійснюється за актом прийняття-передачі, який підписується Сторонами.

 

На виконання умов вказаного договору Орендар  за актом № 1 прийняття-передачі низькотемпературної морозильної вітрини від 22.04.2006р. передав, а Суборендар прийняв морозильну вітрину (модель ЕК-47, серійний номер НОМЕР_1 ) балансовою вартістю 1 500 грн.00коп.

 

Строк дії даного Договору  був встановлений до 31.12.2007р.

 

Пункт 3.2. договору суборенди № 200  встановлює, договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не надіслала іншій стороні письмове повідомлення за 30 днів до терміну його закінчення про свій намір  не продовжувати строк дії Договору.

 

Відповідно до п.   4. 5   договору суборенди № 200 від 22.04.2006р.  розмір орендної плати за одну морозильну вітрину становить 0,1  грн. у місяць з урахуванням ПДВ. Орендна плата сплачується  один раз на рік до 31  грудня   кожного року. При поверненні майна до закінчення місяця, орендна плата нараховується та сплачується як за повний місяць.

 

Як зазначив позивач в позовній заяві,  відповідач плату за користування майном  не вніс.  У зв'язку з цим, на адресу відповідача було направлено повідомлення (вих. № 822  від 30.05.2007р.) про те, що ТОВ „Сладкая жизнь” достроково в односторонньому порядку припиняє дію договору суборенди № 200  від 22.04.2006р.  на підставах, зазначених в п. 8.1.4. договору (дія договору може бути достроково  припинена за ініціативою Орендаря, якщо Суборендар не виконує будь-якого із своїх зобов'язань по цьому Договору) та ст. 782 Цивільного кодексу України. В даному повідомленні відповідачу пропонувалося у зв'язку з припиненням дії Договору протягом 48 годин підготовити до передачі та передати представникам ТОВ „Сладкая жизнь” низькотемпературну морозильну вітрину (модель ЕК-47, серійний номер НОМЕР_1 ). Зазначене повідомлення було вручено  відповідачеві   про що мається відмітка  на повідомленні   про вручення поштового відправлення від 05.06.2007р.

 

Згідно п. 2.3. договору суборенди №  200  від 22.04.2006р.  передане в користування за цим Договором майно повинно бути повернено Орендарю у випадках, передбачених даним Договором, протягом 48 годин з моменту розірвання договору або закінчення терміну користування, у справному стані та комплектності з урахуванням нормального зносу, що виник у період його експлуатації.

 

          В порушення умов договору суборенди, відповідач вказане повідомлення № 822  від 30.05.2007р. про дострокове розірвання  договору суборенди № 200  від 22.04.2006р.  в односторонньому порядку залишив без відповіді та задоволення.

 

          23.08.2007р.  відповідно до п. 10.1. договору № 200    від 22.04.2006р.  , який говорить, що всі вірогідні спори та розбіжності, які виникають під час дії Договору або у зв'язку з ним, Сторони будуть намагатися вирішувати за домовленістю шляхом переговорів,  ТОВ „Сладкая жизнь” направило до відповідача свого представника для переговорів  та  , також  ,  з метою  перевірки   наявності  та  стану  переданого  обладнання    -  морозильної  камери             (  вимоги   п.5.1.1.  договору). 

 

          За результатами переговорів  позивачем був складений акт обстеження технічного стану майна, переданого в оренду (суборенду) від 23.08.2007р.  .  В акті відображено, що    зазначена  морозильна  камера  - модель ЕК-47, серійний номер НОМЕР_1  у  суборендаря  відсутня     та  була  передана  третій  особі  без  дозволу     ТОВ  «  Сладкая  жизнь»  .  Також, в  акті  було  зазначено  , що  СПД   Аліта  В.В.   від  підсу  відмовився  .

 

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, суб'єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

 

          Аналогічне положення закріплено в ст. 526 Цивільного кодексу України. Так, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно умовам договору та вимогам цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а у разі відсутності таких умов і вимог -згідно звичаїв ділового обігу або іншим вимогам, які звичайно ставляться.

 

Стаття 614 Цивільного кодексу України закріплює, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

 

          Стаття 218 Господарського кодексу України встановлює загальні підстави господарсько-правової відповідальності.

 

          Так,   підставою  господарсько-правової відповідальності учасника господарських  відносин  є  вчинене  ним  правопорушення  у  сфері господарювання.Учасник  господарських  відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання  чи  порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито  усіх   залежних   від   нього   заходів   для   недопущення господарського  правопорушення.  У  разі  якщо інше не передбачено законом  або  договором,  суб'єкт  господарювання   за   порушення господарського      зобов'язання     несе     господарсько-правову відповідальність,   якщо   не   доведе,   що   належне   виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто  надзвичайних  і  невідворотних  обставин  за   даних   умов здійснення   господарської   діяльності.   Не   вважаються  такими обставинами,   зокрема,   порушення   зобов'язань    контрагентами правопорушника,  відсутність  на  ринку  потрібних  для  виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

 

          Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

 

          Сторонами в цьому договорі узгоджено, що  Суборендар несе повну і безумовну відповідальність за збереження майна, починаючи з моменту його прийняття по Акту прийняття-передачі і до моменту повернення Орендарю у разі закінчення цього Договору або його дострокового припинення (п. 7.1.4. договору). Загибель, втрата або пошкодження майна з незалежних від Суборендаря чи неконтрольованих з його сторони причинах не зменшує і не звільняє Суборендаря від відповідальності, встановленої п. 7.1.4. цього Договору (п. 7.1.6. Договору).

 

          Проаналізувавши вищевказані норми  Цивільного кодексу України та умови договору суборенди №200  від 22.04.2006р., суд дійшов висновку   , що   відсутність   в  наявності     обладнання  (   морозильної  камери   )  не звільняє Суборендаря від відповідальності  за загибель, втрату або пошкодження майна, оскільки це прямо закріплено в договорі суборенди (п. 7.1.6. цього Договору). Тобто, Сторони в договорі чітко визначилися з підставами відповідальності Суборендаря, що цілком відповідає змісту ст. ст. 611, 614 Цивільного кодексу України та ст. 218 Господарського кодексу України, бо перелічені статті закріплюють загальні правила з посиланням на те, якщо інше не встановлено договором.

 

          Стосовно меж відповідальності Суборендаря, суд встановив наступне.

 

          Пункти 6.2.6.,   7.1.3. договору суборенди № 200  від 22.04.2006р.  передбачають,  суборендар зобов'язаний нести відповідальність, виходячи із вартості майна, вказаний  в п. 1.3. цього Договору (п.1.3. вартість однієї морозильної вітрини становить 1 500  грн. 00 коп..), за збереження, стан та повернення майна після закінчення цього Договору або його дострокового розірвання на вимогу Орендаря.  За відмову від повернення майна після припинення Договору (у тому числі, одностороннього розірвання) -штраф у розмірі подвійної вартості неповернутого майна.

 

В  даному   випадку  , позивач   свої  вимоги    заявляє    як  збитки  в  розумінні  ст.ст. 225 , 226      Господарського    кодексу  України    та  п.4.  ст. 611 , 623  , ч.5 ст.   653  Цивільного  кодексу  України  .

 

Статті 623 ЦК України передбачає, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань боржником він повинен відшкодувати кредитору заподіяні цим збитки.

 

Статтею 9 ЦК України, яка визначає порядок застосування ЦК України до врегулювання відносин і у сфері господарювання, передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є Господарський кодекс України (далі - ГК України), який набрав чинності з 01.01.04р. (пункт 1 Прикінцевих положень ГК України).

 

Вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, визначений ст. 225 Господарського кодексу України, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

 

          Проте на позивачеві лежить обов'язок довести суду згідно ст. 33 ГПК України наступне:

-          по-перше, факт заподіяння йому збитків;

-          по-друге, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань;

-          по-третє, причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.

 

Згідно загальної практики про визначення розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги:

А) вид (склад) збитків;

Б) наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства.

 

В  даному  випадку,  матеріалами справи    , зокрема  : актом  № 1 прийнятті-передачі низькотемпературної морозильної вітрини від 22.04.2006р., повідомленням № 822 про дострокове розірвання  договору суборенди № 200 від 22.04.2006 в односторонньому порядку від 30.05.2007р. з доказами направлення цього повідомлення на адресу відповідача ,  актом   обстеження технічного стану майна, переданого  в оренду (суборенду) від 22.04.2006р.,  актом  звірки  розрахунків   , доведена     відсутність     переданого в  суборенду  обладнання       та   порушення  зі  сторони   суборендаря  вимог  договору  суборенди  стосвно  неповернення     орендованого  майна  . 

 

З  приводу  зазначеного  ,  вимоги  позивача     стосовно  стягнення    збитків    за  втрачене  майно  в  розмірі   1 500   грн.   , являються  обгрунтованими  та  такими , що  підлягають  задоволенню .   

 

          На підставі п 7.1.3. позивач просить стягнути з  відповідача   штрафні санкції в розмірі 3 000 грн.00коп.  за відмову від повернення майна.

          

          Як встановлено матеріалами справи позивач звернувся до відповідача з повідомленням про дострокове розірвання  договору суборенди   в односторонньому порядку   30.05.2007р.   та  поверненні     орендованого  майна  . Зазначене повідомлення відповідач отримав в  05.липня  2007  року,  але   спріне       обладнання  до  теперішнього часу  не  повернув  . 

В  доказ   своїх вимог  позивач    посилається  на  норми ст. 549  ЦК  України  та  норми   п.4.   ст. 231   ГК  України    .

 

          Згідно  зі   ст 549  ЦК  України    передбачено :  неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.  Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

 

В  даному  випадку  при  нарахуванні     штрафних  санкцій  -  за відмову від повернення майна після припинення Договору (у тому числі, одностороннього розірвання) -штрафу  у розмірі подвійної вартості неповернутого майна  в  розмірі    3 000  грн.  ,  позивач    приймає норми   глави   №  26   Господарського  кодексу  України    -  ст.   231  ч.4   ,  де  вказано  :  «   у  разі   якщо  розмір  штрафних  санкцій    законом    не  визначено  , санкції  застосовуються  у  розмірі    , передбаченому  договором   . При   цьому  розмір     санкцій  може  бути  встановлено  договором    у  відсотковому  відношенні    до  суми    невиконаной  частини  зобов`язання     або у  певній   , визначеній  грошовій  сумі ...»  .  Позивач   зазначає,  що  в  даному  випадку   , що  вимогами  договору    передбачена   саме  певна  грошова  сума, тому    його  вимоги   повинні  підлягати    задоволенню . 

 

          Дослідивши  доводи  позивача  та  норми  глави   №  26   Господарського  кодексу  України   ,  суд  з`ясував  , що  відповідно  до ст. 230  ГК  України  : штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. . Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

 

           Відповідно   до ст. 2    цього  Кодексу  учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

 

В  даному  випадку     сторони  у  спорі   не  відносяться  до  визначеного ст. 2  ГК  України   суб`єктного    складу  , тому  норми ст.   231     ГК  України  не  можуть  застосовуватися    до  даних  правовідношень  . Також,   суд  зазначає   , що   нормами     ч.1. ст. 231  ГК України     передбачено  :  “  законом     щодо  окремих     видів     зобов`язань        може  бути     визначений      розмір    штрафних  санкцій      , зміна   якого    за погодженням    сторін  не  допускається”. 

 

          Крім  того ,  суд  додатково  роз`яснює ,  що  господарські  зобов`язання  сторін підлягають  під  застосування     норм   глави  58  (  Найм  (  оренда)    Цивільного Кодексу України   ,  де   статтєю 785  ( Обов'язки наймача у разі припинення договору найму)  передбачено  наступне :  у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.   Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

      

          Таким чином, застосування у даному випадку  відповідальності за затримку повернення або відмову від повернення майна не має під собою правового підґрунтя, та  суперечить  нормам  Закону  , на  підставі  чого   не  підлягає задоволенню  .

 

           

В частині стягнення штрафних санкцій в сумі 3 000грн.00коп. суд  відмовляє  .

 

          Відповідач   суму  збитків       не  оспорив .

Позовні вимоги обгрунтовані та підлягають  частковому     задоволенню  .

 

Відповідно  до ст. 49    ГПК  України  Господарський  суд  судові  витрати     покладає     на  відповідача  по  справі  пропорційно  розміру  задоволених  вимог  .

 

           Керуючись ст.ст.5, 525, 549,  611,  615 , 623  Цивільного кодексу України, ст. 230 , ст. 231   , 224, 225  Господарського  кодексу  України  ,   на підставі ст.ст.42, 43, 22, 33, 36, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський  суд, -

 

В И Р І Ш И В:

 

           Позовні  вимоги  Товариства з обмеженою відповідальністю “Сладкая жизнь”                            м. Макіївка,   до відповідача - Приватного підприємця  (  фізичної  особи )   ОСОБА_1 с. Македонівка про стягнення 4 500 грн.00коп., у тому числі  : 1 500  грн.00коп. -вартість майна, переданого за договором суборенди,   3 000 грн.00коп. - штрафні санкції за відмову від повернення майна, задоволнити  частково.

 

Стягнути з Приватного підприємця  (  фізичної  особи )   ОСОБА_1   (  АДРЕСА_1 ; ІПН  НОМЕР_1 ,  свідоцтво   НОМЕР_2)  на користь Товариства  з обмеженою відповідальністю „Сладкая жизнь” (86152, м. Макіївка, Донецька область, вул. Полтавська, поштова адреса: 86110, м. Макіївка, Донецька область, вул. Радянська, Овочева база № 7; р/р 26008198050701 у ДФ ВАТ „Кредитпромбанк” м. Донецька, МФО 335593, ЄДРПОУ 30936954) збитки в розмірі 1 500 грн.00коп., держмито в сумі 64 грн.03коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі     59  грн.42 коп.

 

В  іншій  частині позову  відмовити  .

 

Видати наказ після набуття рішенням законної сили.

 

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття (підписання).

                                                     

            Рішення  підписане  27.11.2007р. 

 

         

 

Суддя                                                                         Манжур В.В.                              

 

Надруковано 3 примірника :

1 прим- Господарському суду Донецької області

2 прим- сторонам

Виконавець-  ОСОБА_3