Cправа № 2а-3151/10/0770
Ряд стат. звіту № 2.15
Код - 09
ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2010 р. 16.20 год. м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя : Дору Ю.Ю.
Судді: Андрійцьо В.Д., Калинич Я.М.
при секретарі судового засідання Бішко А.Я., перекладача –Симочко В.В., та сторін, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_6 (Китай) ;
відповідача: Державний комітет України у справах національностей та релігій –представник Ковач В.І.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення про відмову в наданні статусу біженця та дій протиправними, -
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 16 листопада 2010 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено 20 листопада 2010 р. та підписано протягом 29 листопада 2010 року у зв’язку із перебуванням судді на лікарняному.
Позивач, ОСОБА_6 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення № 127-10 від 27.07.2010 року про відмову в наданні статусу біженця протиправним, скасувати його.
Під час судового розгляду даної справи позивачка підтримала позовні вимоги з мотивів, що наведені в адміністративному позові. А саме повідомила суду, що 16.08.2010 нею було отримано від управлінням міграційної служби у Закарпатській області Повідомлення № 54 про відмову в наданні статусу біженця, в якому повідомлялося, що відповідно до абзацу 5 ст.10 Закону України «Про біженців»позивачці відмовлено в наданні статусу біженця у зв'язку із відсутністю умов, передбачених абзацом другим ст. 1 цього Закону. Дане повідомлення ґрунтується на Рішенні Держкомнацміграції України про відмову в надані позивачці статусу біженця. Вказане рішення про відмову в наданні їй статусу біженця вважає таким, що порушує її конституційні права та свободи, та видане всупереч приписам Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та просить скасувати дане рішення і покласти на відповідача обов'язок ухвалити рішення про надання їй статусу біженця. Обґрунтовуючи позовні вимоги наступним. Під час співбесід та написання заяви вона повідомила про те, що не може повернутися в країну свого походження, бо її повернення до країни її громадянської належності означатиме ризик стати жертвою жорстокого та нелюдського поводження. Проте, позивачка вважає, що протягом усієї процедури визначення статусу біженця Управління міграційної служби мало можливість з'ясувати незрозумілі питання, провести уточнення тощо. Натомість її справу не вивчили і не перевірили повно і всебічно, як того вимагає Закон України «Про біженців». Відповідач посилається на абзац 5 статті 10 Закону України «Про біженців», аргументуючи причини відмови як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом 2 статті 1 Закону України «Про біженців», відсутні, при цьому посилається на приписи абзацу 5 ст.10 ЗУ «Про біженців». Проте, як свідчить текст відповідного абзацу, відповідного закону, причиною ненадання статусу біженця може бути те, що стосовно особи «встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні». Проте, закон зобов'язує органи міграційної служби перевірити не лише те, чи зазнав шукач притулку переслідувань, але і встановити чи існують цілком обґрунтовані побоювання таких переслідувань. Проте відповідачем цього зроблено не було.
Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів викладених у запереченні. А саме вважає, що оскаржуване рішення приймалось з врахуванням та дослідженням усіх обставин справи позивачки. Під час розгляду заяви та проведення співбесід із ОСОБА_6 було встановлено, що основною причиною виїзду з країни громадянської належності стало побоювання позивачки стати жертвою переслідування з боку органів влади Китаю за участь у акції протесту, що проходила в тибетському місті Лхаса у березні 2008 року. На підтвердження того факту, що в Китаї їй загрожувала небезпека ОСОБА_6 стверджує, що у березні 2008 року вона стала учасником акції протесту, що проходила у Лхасі. Учасників акції було зафіксовано камерами спостереження китайської поліції, тому позивачка побоювалася можливого арешту. ОСОБА_6 була присутньою на акції протесту лише 15 хвилин, так як ресторан, в якому вона працювала, розташований поруч з храмом, поблизу якого проходила акція протесту. Власник ресторану, де працювала ОСОБА_6, винайняв таксі та відправив її до безпечного місця. Позивачка проживала протягом семи місяців у невідомому їй місці у незнайомих людей. Протягом цього часу їй ніхто не погрожував, але вона постійно боялася, що її шукає поліція. ОСОБА_6 знала, що за участь у акції протесту її може бути ув’язнено, оскільки у Лхасі почалися масові арешти. Відповідач при вивченні матеріалів для надання статусу біженця дійшов висновку, що ОСОБА_6 могла бути арештованою з двох причин: за участь у несанкціонованій акції протесту та порушення громадського порядку, і за те, що перебувала у Лхасі без документів, оскільки, за її словами, не мала ніколи жодних документів. Відповідно до пункту 56 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН «переслідування слід відрізняти від покарань за звичайні порушення закону відповідно до звичайного права. Особи, що рятуються від переслідування або покарання за такі порушення закону, як правило, не є біженцями.» Відповідно до пункту 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за конвенційними ознаками. Громадянка Китаю ОСОБА_6 таких свідчень не надала. Позивачка звернулася із заявою про надання їй статусу біженця тільки після затримання на Українсько-Угорському кордоні за порушення прикордонного режиму підрозділом ДПСУ на території Закарпатської області.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити з наступних мотивів.
16 серпня 2010 року Управлінням міграційної служби у Закарпатській області позивачу було вручено під розпис Повідомлення № 54 (а.с. 10) про відмову в наданні статусу біженця, в якому позивача повідомлялося, що «відповідно до абзацу 5 ст.10 Закону України «Про біженців»їй відмовлено в наданні статусу біженцям у зв'язку із відсутністю умов, передбачених абзацом другим ст. 1 цього Закону». Як слідує з вказаного вище повідомлення, воно видане па підставі рішення Державного комітету у справах національностей та релігій від 27 липня 2010 року № 127 –10. (а.с.28).
Згідно висновку органу міграційної служби щодо відмови у наданні статусу біженця від 27 лютого 2010 року (а.с.29-32) 04 грудня 2009 року позивачка подала заяву про надання їй статусу біженця. 11 грудня 2009 року дана заява була прийнята до розгляду. 28 грудня 2009 року прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про надання статусу біженця. 15 грудня 2009 року та 18 лютого 2010 року працівниками Державного комітету України у справах національностей та релігій було проведено співбесіду із позивачкою, результати якої викладено у протоколах (а.с.33-41). Під час даної співбесіди із позивачкою було встановлено, що ОСОБА_6 народилася 1983 року у Китаї в с. Мідугуангар Тибетского автономного району, до виїзду з країни постійного проживання мешкала у місті Лхаса, за національністю тибетка, віросповідання буддизм, неодружена, без освіти, не судима. У позивачки відсутні документи, які б посвідчували її особу, тому прізвище, ім’я, по батькові записані з її слів. Наприкінці жовтня 2009 року прибула нелегально в Україну. Позивачка не вважає себе громадянкою Китаю, оскільки не мала жодних документів, які б підтверджували її належність до громадянства Китаю. Тибет являється частиною Китаю, а отже, тибетці вважаються громадянами Китаю. За словами позивачки, її батьки та вона сама народилися у Китаї і постійно проживали на території Тибетського автономного району.
Викладене є доказом того, що ОСОБА_6 є громадянкою Китаю та користувалася захистом країни своєї громадянської належності. Відповідно до пункту Е розділу І Женевської Конвенції про статус біженця 1951 року, положення цієї Конвенції не поширюються на осіб, за якими компетентні органи країни, в якій вони проживають, визнаються права та обов’язки, пов’язані з громадянством цієї країни. Позивачка працювала у ресторані без належного оформлення документів.
В заяві про надання статусу біженця заявник повинен доказувати достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Відповідно до Позиції ООН “Про обов’язки та стандарти доказів у заявах біженців” факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Проте, позивачка не навела жодних конкретних фактів про побоювання щодо неї в країні громадянської належності. Громадянка Китаю ОСОБА_6 не навела також будь-якої аргументації свого побоювання у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідають вимогам абзацу другого статті 1 Закону України “Про біженців”. Окрім того, позивачка на шляху до Європейського Союзу не зверталася за отриманням статусу біженця ні в Російській Федерації, ні в Україні до тих пір, поки її не затримали на Українсько-Угорському кордоні.
Позивачка ОСОБА_6 могла бути арештованою з двох причин: за участь у несанкціонованій акції протесту та порушення громадського порядку, проте доказів про участь у такій акції вона не надала, і за те, що перебувала у Лхасі без документів, оскільки, за її словами, не мала ніколи жодних документів. Відповідно до пункту 56 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН «переслідування слід відрізняти від покарань за звичайні порушення закону відповідно до звичайного права. Особи, що рятуються від переслідування або покарання за такі порушення закону, як правило, не є біженцями.»Слід нагадати, що біженець - це жертва, або потенційна жертва несправедливості, а не особа, що ховається від правосуддя.
Відповідно до пункту 65 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН переслідування зазвичай відносяться до дій влади країни. У даному ж випадку переслідування ОСОБА_6 з боку влади не доведено.
Відповідно до пункту 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідування за конвенційними ознаками ОСОБА_6 таких свідчень не надала.
Отже, відсутні підстави для надання позивачці статусу біженця. Згідно ст. 1 Закону України «Про біженців», біженець –це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до ст. 10 України «Про біженців», у наданні статусу біженця особі відмовляється , якщо вищевказані умови, передбачені ст. 1 даного Закону –відсутні.
У зв'язку з викладеним суд вважає, що рішення відповідача про відмову в наданні статусу біженця приймалось з врахуванням та дослідженням всіх обставин справи і є правомірним.
Отже, оскільки відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, в тому числі Законом України "Про статус біженців", підстави для скасування його рішення та зобов’язання прийняти рішення про надання статусу біженця відсутні.
Виходячи із вищевикладеного, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись статтями 9, 11, 70, 71, 86, 160-163 КАС України, суд, –
ПОСТАНОВИВ:
1. В задоволенні позову ОСОБА_6 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про визнання рішення про відмову в наданні статусу біженця протиправним та скасування його та зобов’язання його в наданні статусу біженця - відмовити повністю.
2. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий: Дору Ю.Ю.
Судді: Андрійцьо В.Д.
Калинич Я.М.