У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

 Верховного Суду України у складі :

головуючого Верещак В.М.,

суддів Канигіної Г.В., Скотаря А.М.,

за участю прокурора Шевченко О.О.,

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 2 грудня 2010 року  кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_6 на вирок апеляційного суду Донецької області від 8 липня 2010 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_5

Вироком Першотравневого районного суду Донецької області від         21 квітня 2010 року засуджено

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця смт Володарське

Володарського району Донецької області,

раніше судимого: 20 березня 2008 року

Жовтневим районним судом м. Маріуполя

Донецької області за ч. 2 ст. 296 КК України на

два роки позбавлення волі, звільненого від

відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком на

два роки; 2 грудня 2008 року Жовтневим

районним судом м. Маріуполя Донецької області

за ч. 1 ст. 190 КК України до штрафу в розмірі 850 гривень,  

-   за ч. 3 ст. 289 КК України на вісім років позбавлення волі;

-   за ч. 2 ст. 187 КК України на сім років шість місяців позбавлення волі;

-   за ч. 3 ст. 357 КК України на три роки обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_7 назначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років шість місяців.

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_3,

уродженця та мешканця м. Маріуполя Донецької

області, такого, що судимості не має,  

-   за ч. 3 ст. 289 КК України на сім років один місяць позбавлення волі;

-   за ч. 2 ст. 187 КК України на сім років позбавлення волі;

-   за ч. 3 ст. 357 КК України на три роки обмеження волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_5   призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на сім років один місяць.

Постановлено стягнути з ОСОБА_7 та ОСОБА_5 на користь держави по 133 гривні 92 копійки з кожного судових витрат за проведення дактилоскопічної експертизи.

Вирішено питання про речові докази.

Вироком місцевого суду ОСОБА_7 та ОСОБА_5 визнано винними і засуджено за  умисні злочини, вчинені ними за таких обставин.

16 жовтня 2009 року приблизно о 20 годині 30 хвилин засуджені в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись в якості пасажирів в салоні автомобіля таксі марки «ЗАЗ–ДЕО» під керуванням ОСОБА_8, на ґрунтовій дорозі на околиці смт Мангуш Донецької області поблизу автодороги Одеса-Мелітополь-Новоазовськ, діючи за попередньою змовою між собою, а ОСОБА_7 повторно, з метою незаконно заволодіння вказаним транспортним засобом під вигаданим приводом разом з водієм вийшли з автомобіля. Після чого засуджені напали на потерпілого та із застосуванням насильства, яке не було небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, а також із погрозами застосування насильства, небезпечного для життя та здоров’я потерпілого, а саме задушити, незаконно заволоділи вказаним транспортним засобом вартістю 65 000 гривень. При цьому посадили ОСОБА_8 на заднє сидіння автомобіля. Разом з потерпілим сів ОСОБА_7, а ОСОБА_5 став керувати автомобілем.

    Під час руху на вказаному автомобілі засуджені, діючи за попередньою змовою групою осіб, із погрозами застосування насильства, небезпечного для життя та здоров’я потерпілого, яке виразилося у приставлянні ОСОБА_7 до тіла ОСОБА_8 ножа, заволоділи майном останнього та паспортом громадянина України НОМЕР_1 на ім’я ОСОБА_8

    Доїхавши до торгівельного комплексу «Метро» в м. Маріуполі, засудженні висадили потерпілого та зникли на викраденому автомобілі.                

Вироком апеляційного суду Донецької області від 8 липня 2010 року вирок Першотравневого районного суду Донецької області від 21 квітня  2010 року в частині призначення засудженим покарання скасовано, постановлено новий вирок, яким призначено покарання:

-   ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 289 КК України на вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 2 ст. 187 КК України на сім років шість місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 3 ст. 357 КК України на три роки обмеження волі; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років шість місяців з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

-   ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 289 КК України на сім років один місяць позбавлення волі з конфіскацією ? частини майна, яке є його власністю; за ч. 2 ст. 187 КК України на сім років позбавлення волі з конфіскацією ? частини майна, яке є його власністю; за ч. 3 ст. 357 КК України на три роки обмеження волі; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на сім років один місяць з конфіскацією ? частини майна, яке є його власністю.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5, посилаючись на неповноту та однобічність судового слідства, просить скасувати вирок апеляційного суду, постановити новий вирок, яким призначити йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України. Своє прохання мотивує тим, що наявність між ним та ОСОБА_7 попередньої змови не доведено. Звертає увагу на те, що він не знав про наявність ножа у ОСОБА_7 Вважає також, що судом були порушені його права.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, діючи в інтересах засудженого ОСОБА_7, посилаючись на істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону,  невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого внаслідок суворості, просить вирок апеляційного суду змінити, виключити з вироку засудження ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 357 КК України у зв’язку з відсутністю в його діях цих злочинів, та пом’якшити призначене йому покарання. Зазначає, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 попередньої змови на вчинення злочинів не було. Звертає увагу, що тілесні ушкодження ОСОБА_7 завдав ОСОБА_8 не з метою заволодіння транспортним засобом, а на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово. Указує на те, що органом досудового слідства наявність ножа у ОСОБА_7 не доведено. Вважає, що при призначенні покарання суд не врахував стан здоров’я ОСОБА_7, його позитивні характеристики за місцем проживання, часткове відшкодування ним заподіяних збитків.  

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваного вироку – без зміни, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають з таких підстав.    

Винність ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у злочинах, вчинених за викладених у вироку обставин, доведена об’єктивними доказами, що зібрані у передбаченому законом порядку, і належним чином оцінені судом.

У судовому засіданні при розгляді справи в суді першої інстанції обидва засуджені не заперечували, що саме вони брали участь у вчиненні злочинів щодо потерпілого ОСОБА_8

Потерпілий ОСОБА_8 дав у суді розгорнуті показання про обставини вчинених щодо нього злочинів. Зазначав, що під час заволодіння автомобілем ОСОБА_7 задавав йому ударів в обличчя та спину, а також душив, при цьому вибачаючись, що так сталося, оскільки їм потрібен автомобіль. Засуджені разом тягнули його до автомобіля, ОСОБА_5 замахувався пляшкою над головою, вимагаючи опустити голову. Зауважував, що при посадці в автомобіль обидва засуджені валили його на землю та присідали самі, щоб їх не помітили з автомобіля, який рухався з іншої сторони лісосмуги. Разом з ним на заднє сидіння сів ОСОБА_7, а ОСОБА_5 керував автомобілем. В автомобілі ОСОБА_7 погрожував ножем та продовжував бити його по обличчю та ребрам, а ОСОБА_5 викрутив антену з радіостанції. Автомобіль обшукували засуджені разом, забрали гроші та інші речі, у тому числі документи, серед яких був і паспорт на його імя. Звертав увагу на те, що документи роздивлялися обидва засуджені, потім їх собі залишив ОСОБА_5, а ОСОБА_7 попереджав, що документи залишаться у них, і якщо він їх видасть працівникам міліції, то вони уб’ють його сім’ю.                

Доводи у касаційних скаргах про те, що між засудженими не було попередньої змови на заволодіння транспортним засобом та вчинення розбійного нападу, є безпідставними.

Вони спростовуються наведеними вище показаннями потерпілого, а також показаннями засуджених на досудовому слідстві, в яких вони детально розповідали про вчинення злочинів за обставин, встановлених судом, та вказували на узгодженість їх дій.  

Такі показання засуджені підтверджували під час проведення  відтворення обстановки та обставин події.      

Суд першої інстанції обґрунтовано визнав наведені показання як достовірні, оскільки вони узгоджуються між собою та з іншими доказами у справі.

Вони узгоджуються з фактичними даними, що містяться в проколах огляду місця події про виявлення на місці заволодіння транспортним засобом двох порожніх пляшок з-під пива та про виявлення по вул. Червонофлотській в м. Маріуполі автомобіля марки «ЗАЗ–ДЕО», пред’явлення особи для впізнання, вході якого потерпілий вказав на ОСОБА_7 та ОСОБА_5 як на осіб, що вчинили злочини щодо нього, виїмки про вилучення за місцем проживання ОСОБА_5 документів ОСОБА_8, у тому числі й паспорта громадянина України на ім’я останнього; висновках судово-дактилоскопічної експертизи про наявність на пляшці, вилученій з місця заволодіння автомобілем, відбитка середнього пальця лівої руки ОСОБА_5          

Цими ж доказами спростовуються твердження захисника ОСОБА_6 про недоведеність наявності у ОСОБА_7 ножа та участі останнього у заволодінні паспортом ОСОБА_8, та засудженого ОСОБА_5 про те, що він не знав про наявність у ОСОБА_7 ножа.

Дії ОСОБА_7 та ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 357 КК України кваліфіковано правильно.

Покарання засудженим апеляційним судом призначено у відповідності з вимогами ст. 65 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості вчинених злочинів, обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, даних про особи винних, у тому числі й ті, на які є посилання у касаційних скаргах. Воно є необхідним й достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів.

Колегія суддів не вбачає підстав для пом’якшення призначеного покарання.

Порушень норм кримінально-процесуального закону, що тягли б за собою зміну чи скасування вироку, не встановлено.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Донецької області від     8 липня 2010 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_5 – без зміни.

Судді:

В.М. Верещак Г.В. Канигіна А.М. Скотарь