ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"17" грудня 2010 р. м. Київ К-44096/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого – судді
суддів:Тракало В.В.,
Білуги С.В.,
Гаманка О.І.,
Загороднього А.Ф.,
Ліпського Д.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Підволочиському районі Тернопільської області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2008 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Підволочиському районі Тернопільської області про стягнення підвищення до пенсії,
в с т а н о в и л а :
У вересні 2008 року позивач звернувся до суду із позовом до управління Пенсійного фонду України в Підволочиському районі Тернопільської області про стягнення підвищення до пенсії про стягнення підвищення до пенсії як дитині війни. Просив зобов’язати відповідача нарахувати недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу з 1 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2008 року позов задоволено. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Підволочиському районі Тернопільської області здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 1 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року в межах бюджетних призначень виділених на дані цілі.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2009 року рішення суду першої інстанції змінено щодо зазначення періоду здійснення виплати підвищення пенсії, а саме з 9 липня по 31 грудня 2007 року.
У касаційній скарзі управління Пенсійного фонду України в Підволочиському районі Тернопільської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ч. 2 ст. 220 КАС України, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Таке підвищення протягом 2007 року не проводилося.
Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що право позивача на підвищення пенсії порушено й підлягає поновленню.
Статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, яка регулює питання державної соціальної підтримки дітей війни, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до вимог статті 7 вказаного Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Пунктом 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” було зупинено на 2007 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-р/2007 положення пункту 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” визнані неконституційними з дня ухвалення цього рішення.
Таким чином, з 9 липня 2007 року вихідним критерієм обрахунку підвищення пенсії дітям війни виступав мінімальний розмір пенсії за віком, який відповідно до частини 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” обчислювався виходячи з визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьої статті 62 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” із змінами внесеними Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 15 березня 2007 року встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом 5 частини 1 цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Положення частини третьої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” стосовно застосування розміру мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною першої цієї статті, тільки щодо визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Отже, право на підвищення пенсії, що передбачене статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, у 2007 році у позивачки виникло з 9 липня 2007 року, тобто з дня визнання неконституційними положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” щодо зупинення дії статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” на 2007 рік.
Вирішуючи спір суди прийшли до обґрунтованого висновку про те, що суб’єкт владних повноважень порушив право позивача як дитини війни на соціальний захист.
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та не ґрунтуються на законі. Оскаржувані судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.
За обставин, коли оскаржувані судові рішення постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Підволочиському районі Тернопільської області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2009 року та змінену постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Підволочиському районі Тернопільської області про стягнення підвищення до пенсії –без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді:В.В. Тракало
С.В. Білуги
О.І. Гаманко
А.Ф. Загородній
Д.В. Ліпського