ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

                 

21.11.07                                                                                           Справа  № 6/202

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді                                Городечної М.І.

суддів                                           Краєвської М.В.

                                                Кузя В.Л.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства “ К.І.К.-Л.” (вх. № 1706 від 12.10.2007 року)

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.09.2007 року у справі № 6/202

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м.Львів

до Приватного підприємства “ К.І.К. –Л.”, м.Львів

про розірвання договору купівлі –продажу № 394 від 23.11.2001 року та зобов’язати передати об’єкт незавершеного будівництва.                     

за участю представників:

від позивача: Голуб М.Б.

від відповідача: не з‘явився.

       

    Представнику позивача в судовому засіданні роз‘яснено права і обов‘язки передбачені ст.ст. 20, 22, 28 ГПК України.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 20.11.2007 року в зв‘язку з відрядженням судді Юркевича М.В. змінено склад колегії, що розглядають дану справу: замість судді Юркевича М.В. в склад колегії введено суддю Краєвську М.В.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.09.2007 року у справі № 6/202 задоволено позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до Приватного підприємства “К.І.К. –Л.”: розірвано договір купівлі –продажу № 394 від 23.11.2001 року, укладений між сторонами, та зобов‘язано Приватне підприємство “К.І.К. –Л.” передати Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській області по акту приймання-передачі об‘єкт незавершеного будівництва: свердловину і насосну станцію, що знаходяться за адресою: хутір Ровінь, Дрогобицький район, Львівська область. Також даним рішенням стягнено з відповідача в дохід державного бюджету України 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

    Не погоджуючись з даним рішенням місцевого суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Зокрема, в апеляційній скарзі Приватне підприємство “К.І.К. –Л.” просить його скасувати в зв‘язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповним з‘ясуванням обставин справи, та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській області в позові. В обгрунтування вимог, апелянт зазначає в скарзі про те, що судом першої інстанції відповідно до ст. 43 ГПК України не було враховано, що позивачем при переданні придбаного майна не було в порушення вимог ст. 186 ЦК України передано відповідної проектно-кошторисної документації на згадане майно. За відсутності даної документації відповідач не мав можливості оформити право власності на майно, отримати відповідно до Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 05.12.2000 року № 273, дозволів на виконання будівельних робіт. Крім цього, відповідно до ст. 30 Закону України “Про планування та забудову територій”, п. 1 Порядку прийняття в експлуатацію завершених будівництвом об‘єктів, затвердженого постановою КМ України від 22.09.2004 року № 1243, відповідач не мав можливості здати в експлуатацію об‘єкт незавершеного будівництва, оскільки його прийняття в експлуатацію здійснюється у відповідності до затвердженої в установленому порядку проектно-кошторисної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування. Таким чином, продовжує скаржник, відповідно до ст. 193 ГК України, ч. 4 ст. 612, ч. 2 ст. 613 ЦК України відбулось прострочення кредитора (позивача у справі), і за наведеного, виконання зобов‘язання відповідачем має бути продовжено на час прострочення позивача.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області (позивач у справі) вимоги апеляційної скарги заперечило з підстав, викладених у поясненні на апеляційну скаргу від 06.11.2007 року. Просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення другої сторони, дослідивши наявні докази у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.

Між сторонами по справі укладено договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва - Свердловина і насосна станція, що знаходиться за адресою: хутір Ровінь, Дрогобицького району, Львівської області, від 23.11.2001 року № 394 (надалі - Договір).

Відповідно до даного Договору, позивач зобов'язується передати у власність покупцеві об'єкт незавершеного будівництва, а відповідач зобов'язується прийняти об'єкт незавершеного будівництва і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в договорі. Право власності на об'єкт незавершеного будівництва, відповідно до договору, переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору  (п. 1.1-1.2).

Відповідно до ст. 11 Закону України “Про особливості приватизації об‘єктів незавершеного будівництва”, який згідно його преамбули, прийнятий з метою вдосконалення механізму та прискорення приватизації об'єктів незавершеного будівництва, передбачено, що порядок укладення договорів купівлі-продажу та оплати вартості об'єкта незавершеного будівництва і земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, визначається законодавством.

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Статтею 224 ЦК УРСР передбачено, що істотними умовами договорів купівлі-продажу є умови про предмет та ціну.

Крім цього, ст. 19 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" встановлено обов‘язкові умови приватизації об'єктів незавершеного будівництва. Зокрема, однією з таких умов є встановлення строку завершення будівництва об'єкта незавершеного будівництва.

Таким чином, даний договір по своїй правовій природі є договором купівлі-продажу, оскільки відповідає вимогам глави 20 ЦК УРСР, що ставилися до такого виду договорів, на час його укладення. Крім цього, даний Договір вчинений в належній формі, підписаний повноважними представниками обох сторін та засвідчений їх печатками, що відповідає положенням ст.ст. 42-47 ЦК УРСР, тобто є правомірною угодою.

Як вбачається з матеріалів справи, об‘єкт незавершеного будівництва було передано відповідачеві 02.04.2002 року, що підтверджується відповідним актом прийому-передачі від 02.04.2002 року.

Згідно з п. 4.1 Договору кожна сторона зобов'язується виконувати обов'язки, покладені на неї цим договором, та сприяти іншій стороні у виконанні її обов'язків.

19.12.2006 року позивачем проведено останню перевірку виконання умов спірного договору, в результаті чого складено акт поточної перевірки. Як вбачається з п.3.5 даного Акта, відповідачем повністю не виконано умови Договору, а саме: не завершено будівництво придбаного об‘єкта без збереження первісного призначення протягом 5 років.

Відповідно до статті 161 ЦК Української РСР зобов»язання повинні виконуватися належним чином  і  в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування,  договору, а при відсутності таких вказівок –відповідно  до вимог,  що звичайно ставляться.

Також апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції підставно, враховуючи п.п. 1, 4 прикінцевих та перехідних положення Цивільного та Господарського кодексів України застосовано до спірних правовідносин норми саме цих Законів.

Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України (надалі ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з п. 7.3 Договору у разі невиконання покупцем умов договору продавець має право у встановленому порядку на розірвання договору, відшкодування завданих збитків у цінах, діючих на момент розірвання договору, та повернення об'єкта незавершеного будівництва у власність продавця.

Статтею 651 ЦК України (ч. 2) передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України „Про приватизацію державного майна” на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано в разі невиконання іншою стороною зобов'язань передбачених договором купівлі-продажу у визначені строки.

Як передбачено п. 11.3 даного Договору, у разі невиконання однією із сторін умов цього договору він може бути розірваний на вимогу іншої сторони за рішенням суду.

Апеляційним судом встановлено, що 31.05.2007 року позивачем було скеровано на адресу відповідача претензію № 11/11-3852 про розірвання договору купівлі-продажу від 23.11.2001 року № 394 (а.с. 9-11). Як вбачається з матеріалів справи, сторонами не досягнуто згоди щодо розірвання договору у добровільному порядку, а тому, позивачем правомірно відповідно до ст. 188 ГК України передано даний спір на розгляд господарського суду.

Щодо доводів апелянта про те, що відсутні правові підстави для розірвання договору купівлі-продажу від 23.11.2001 року       № 394, оскільки відбулось прострочення кредитора, а саме: позивачем не було передано відповідачу разом з об‘єктом незавершеного будівництва відповідної проектно-кошторисної документації на нього, то колегія суддів апеляційного суду вважає їх такими, що не заслуговують на увагу.

Зокрема, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого суду про те, що з аналізу ст.ст. 186, 662, 887 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 24, 28, 29, 30-1 Закону України „Про планування і забудову території” можна прийти до висновку про те, що проектно-кошторисна документація є лише планом визначених будівельних робіт між підрядником та замовником в межах обумовленої їх вартості, тобто технічно-фінансовим документом, який є невід‘ємною складовою договору будівельного підряду, та носить обов‘язковий характер саме для даних суб‘єктів, і є необхідною підставою для отримання відповідного дозволу на виконання будівельних робіт, який засвідчує саме право забудовника та підрядника на їх здійснення. В даному випадку, на розгляд суду передано спір, суб‘єктами якого є інші особи, ніж ті, для яких дана документація носить обов‘язковий характер. Предметом цього судового розгляду є встановлення наявності чи відсутності факту порушення відповідачем зобов‘язань по договору купівлі-продажу як необхідної правової підстави для відповідальності відповідача у вигляді розірвання даного Договору. Як підставно встановлено також судом першої інстанції, умовами Договору не передбачено зобов‘язання позивача передати відповідачу проектно-кошторисну документацію. Крім цього, слід зазначити, що сторони не обумовили в Договорі обов‘язку відповідача добудувати об‘єкт незавершеного будівництва зі збереженням його первісного призначення (п. 5.4).

Відповідачем не подано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції відповідно до ст.ст. 4-3, 33 ГПК України доказів того, що ним вживались заходи по розробленню нової проектно-кошторисної документації на добудову об‘єкта незавершеного будівництва, та, як наслідок цього, пропонувалось позивачу внести зміни до умов Договору щодо продовження терміну, протягом якого повинно бути завершено будівництво придбаного об‘єкту.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у позивача ні на підставі договору, ні на підставі законодавства не виникало зобов‘язання щодо передачі проектно-кошторисної документації, а тому відповідач повинен був виконати взяті на себе зобов‘язання щодо завершення будівництва у строки визначені Договором.

За наведеного, виходячи з диспозиції ст. 613 ЦК України, в суду апеляційної інстації відсутні підстави для висновку про наявність прострочення кредитора по Договору –позивача у справі.

Відповідно до ч.ч 2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до ч. 9 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" у разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань приватизований об'єкт підлягає поверненню у державну власність.

Частиною 8 ст. 23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) передбачено, що органи приватизації здійснюють контроль за виконанням покупцем умов договору купівлі-продажу, а у разі їх невиконання застосовують санкції, передбачені чинним законодавством, та можуть у встановленому порядку порушувати питання про розірвання договору. 

Пункт 4 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року № 412, визначає, що регіональне відділення відповідно до покладених на нього завдань і в межах своїх повноважень здійснює контроль за виконанням зобов'язань, передбачених у договорах купівлі-продажу об'єктів приватизації.

Як встановлено вище, позивачем доведено факт невиконання відповідачем взятих на себе обов‘язків за договором купівлі-продажу об‘єкта незавершеного будівництва за № 394 від 23.11.2001 року щодо добудови об‘єкту на протязі п‘яти років без збереження первісного призначення.

За наведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до Приватного підприємства “К.І.К. –Л.” про розірвання договору купівлі–продажу № 394 від 23.11.2001 року, укладеного між сторонами, та зобов‘язання Приватного підприємства “К.І.К. –Л.” передати Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській області по акту приймання-передачі об‘єкт незавершеного будівництва: свердловину і насосну станцію, що знаходяться за адресою: хутір Ровінь, Дрогобицький район, Львівська область.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 26.09.2007 року у справі № 6/202 є законним та обгрунтованим, а  тому його слід залишити без змін.

Враховуючи вимоги ст.ст. 44, 49, 105 ГПК України судові витрати по розгляду справи покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49. 99, 101, 103, 105 ГПК України,  

Львівський апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства “К.І.К. –Л.” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 26.09.2007 року у справі № 6/202 залишити без змін.

3.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4.          Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в порядку та строки, передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.

5.          Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий- суддя                           М.І.Городечна

Судді                                       М.В.Краєвська

                                                     В.Л.Кузь