ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
14.11.07 Справа № 18/140
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії: головуючого –судді Городечної М.І., суддів Юркевича М.В. та Кузя В.Л., розглянувши апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківської області від 24.09.2007 року № 09/2495 (вх. № 661 від 02.10.2007 року) на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 13.09.2007 року у справі № 18/140
за позовом Головного управління статистики в Івано-Франківській області, м.Івано-Франківськ.
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківської області, м.Івано-Франківськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Астро”, м.Івано-Франківськ
про визнання недійсним договору оренди державного майна від 01.06.2000 року № 5 в редакції від 03.05.2001 року, укладеного між Головним управлінням статистики в Івано-Франківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Астро” та зобов‘язання відповідача повернути позивачу орендоване майно.
за участю представників: від позивача - не з‘явився, від відповідача - Ількович М.В., П‘ятківський А.С., від 3-ї особи –не з‘явився.
Представникам відповідача роз‘яснено права та обов‘язки передбачені ст. 22 ГПК України.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 13.09.2007 року у справі № 18/140 відмовлено в позові Головному управлінню статистики в Івано-Франківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Астро” про визнання недійсним договору оренди державного майна від 01.06.2000 року № 5 в редакції від 03.05.2001 року, укладеного між Головним управлінням статистики в Івано-Франківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Астро” та зобов‘язання відповідача повернути позивачу орендоване майно.
Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що договір оренди від 01.06.2000 року є відповідно до ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, ч. 4 ст. 284 ГК України, ст. 764 ЦК України продовженим, а тому, виходячи з того, що не настали передбачені п. 10 даного Договору умови, за яких договір може бути розірваним в односторонньому порядку, в позивача відсутні підстави для розірвання спірного договору оренди. А тому, приходить до висновку місцевий господарський суд, що позовні вимоги є безпідставними.
На згадане рішення третьою особою - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області подано апеляційну скаргу, в якій останнє просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.
Зокрема, скаржник посилається на те, що судом безпідставно не було враховано, що з 1 січня 2004 року набрав чинності Господарський кодекс України, відповідно до ст. 287 якого, орендодавцем державного нерухомого майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення. Таким чином, зазначає апелянт, продовження дії договору оренди, як правочин, не відповідає чинному законодавству України, зокрема ст. 287 ГК України, ст. 92 ЦК України, ст. 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, а тому договір оренди слід визнати недійсним відповідно до ст. 215 ЦК України, оскільки на момент закінчення дії договору у Головного управління статистики по Івано-Франківській області не було повноважень продовжувати дію договору оренди. Також судом першої інстанції не було враховано положень ст. 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.
У запереченнях на апеляційну скаргу від 29.10.2007 року (вх. № 9351 від 31.10.2007 року) ТОВ “Астро” заперечило доводи апеляційної скарги, посилаючись на те, що договір оренди правомірно був пролонгований з 03.04.2006 року на п‘ять років, оскільки позивачем не було надано жодних заперечень щодо цього. Також відповідач посилається на те, що відповідно до ст. 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” Головному управлінню статистики в Івано-Франківській області надано право передачі в оренду державного майна площею до 200 кв.м. по кожному конкретному об‘єкту, а не сумарно щодо всього майна.
Позивач - Головне управління статистики в Івано-Франківській області та третя особа (апелянт) - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області явку представників в судове засідання не забезпечили. Однак, колегія суддів апеляційої інстанції, враховуючи повідомлення їх про час та місце розгляду даної справи, що стверджується поштовими повідомленнями про вручення їх відповідальним службовим особам під розписку ухвал суду від 08.10.2007 року та 31.10.2007 року, вважає, що судом забезпечено право даних осіб на судовий захист, та є можливим відповідно до ст. 101 ГПК України здійснення апеляційного провадження в даному судовому засіданні та прийняття за наслідками перегляду рішення господарського суду Івано-Франківської області від 13.09.2007 року у справі № 18/140 відповідної постанови апеляційного суду.
Заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши викладені в апеляційній скарзі мотиви, заперечення зазначені у відзиві та матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги. При цьому суд апеляційної інстанції встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.
01.06.2000 року між сторонами по справі укладено договір оренди державного майна № 5, згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне володіння та користування нежитлове приміщення загальною площею 40 кв.м., що знаходиться за адресою: смт. Рожнятів, вул. Шевченка, 3а, на першому поверсі будівлі, яка перебуває на балансі Рожнятівського районного відділу статистики.
03.05.2001 року в договір оренди від 01.02.2000 року внесено зміни, якими даний договір викладено в новій редакції, зокрема, п. 10.1 обумовлено, що даний договір укладено на п‘ять років: з 03.05.2001 року по 30.04.2006 року.
01.07.2003 року в в договір оренди від 01.02.2000 року внесено зміни, зокрема, визначено, що орендодавцем майна є Івано-Франківське обласне управління статистики, а також змінено порядок проведення розрахунків за користування даним майном.
Також судом встановлено, що згідно наказу Державного комітету статистики України від 06.02.2004 року реорганізовано Івано-Франківське обласне управління статистики в Головне управління статистики в Івано-Франківській області.
Факт прийому-передачі нежитлового приміщення загальною площею 40 кв.м., що знаходиться за адресою: смт. Рожнятів, вул. Шевченка, 3а, в оренду відповідачу підтверджується матеріалами справи, й не заперечується сторонами.
Головне управління статистики в Івано-Франківській області звернулося з позовною заявою про визнання недійсним згаданого вище договору оренди та повернення орендованого майна, виходячи з того, що в порушення норм чинного законодавства, даний договір було пролонговано безпідставно, оскільки з 01.01.2004 року відповідно до ст. 287 ГК України орендодавцем державного майна є лише Фонд державного майна України, його регіональні відділення, а тому Головне управління статистики по Івано-Франківській області не може з даного терміну виступати орендодавцем такого майна.
Даючи правову оцінку поданому позову, суд першої інстанції в порушення встановленого п. 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України принципу диспозитивності при здійсненні правосуддя, вимог ст.ст. 54, 83 ГПК України, вийшов за межі позовних вимог, зазначених в позовній заяві Головного управління статистики по Івано-Франківській області, дійшовши висновку про відсутність підстав для розірвання договору оренди від 01.06.2000 року, оскільки предметом судового розгляду є встановлення наявності чи відсутності підстав, з якими Закон пов‘язує дійсність договорів, в даному випадку договору оренди державного майна. Зазначені обставини не досліджувались судом першої інстанції, внаслідок чого даним судом зроблено висновки, які грунтуються на неправильному застосуванні ним матеріального права, та не застосовано норми, які регулюють спірні правовідносини, що відповідно до ст. 104 ГПК України є підставою для скасування даного рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до ч.ч. 2-3 п. 1 постанови Пленому Верховного суду України “Про судове рішення” від 29.12.1976 року № 11, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції, керуючись повноваженнями наданими п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України, приходить до висновку про прийняття нового рішення, яким в позові Головного управління статистики в Івано-Франківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Астро” про визнання недійсним договору оренди державного майна від 01.06.2000 року № 5 в редакції від 03.05.2001 року, укладеного між Головним управлінням статистики в Івано-Франківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Астро” та зобов‘язання відповідача повернути позивачу орендоване майно, слід відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, чинної на момент укладення договору, орендодавцями є:
Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю;
органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;
підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна (крім нерухомого), а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна.
Абзац четвертий згаданої норми згідно із Законом України від 13.09.2001 року № 2680-III викладений в такій редакції: підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна площею до 200 кв. м, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.
01.01.20004 року набрав чинності Господарський кодекс Укарїни, відповідно до ст. 287 якого, орендодавцями щодо державного та комунального майна є:
1) Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом;
2) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності;
3) державні (комунальні) підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна, а з дозволу орендодавців, зазначених у пункті 2 цієї статті, - також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.
Законом України від 29.06.2004 року № 1905-IV, абз. 4 ст. 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” викладено в такій редакції: “підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.”
Пленум Верховного суду України в своїй постанові “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” № 3 від 28.04.1978 року, з наступними змінами (п.п. 2, 5), та Вищий арбітражний суд України в своїх роз‘ясненнях № 02-5/111 від 12.03.1999 року, із наступними змінами (п. 10), роз‘яснили, що в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов‘язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. При цьому, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватись судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.
Як вбачається з позовної заяви та апеляційної скарги, управління статистики та третя особа на її стороні просять визнати недійсним договір оренди державного майна від 01.06.2000 року № 5, в редакції від 03.05.2001 року № 5, укладений між сторонами у справі, відповідно до ст. 215 ЦК України.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п‘ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Такими згідно ст. 203 ЦК України є слідуючі вимоги: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Однак, Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року № 435-ІV набрав чинності з 01.01.2004 року (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень даного Кодексу), а тому в суду відсутні правові підстави для визнання недійсним оскарженого договору відповідно до ст. 215 даного Кодексу.
На час укладенння спірного Договору був чинним Цивільний Кодекс Української РСР від 18.07.1963 року. Відповідно до ст. 48 даного Кодексу недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Як вбачається колегією суддів апеляційної інстанції, договір оренди державного майна від 01.06.2000 року № 5, в редакції від 03.05.2001 року № 5, повністю відповідає вимогам закону, яке діяло на час його укладення, зокрема, укладений належним орендодавцем згідно з ст. 5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, в діючій на цей час редакції даного Закону.
Щодо посилань апелянта на те, що продовження дії договору оренди після його закінчення 03.04.2006 року, як правочин, не відповідає чинному законодавству України, зокрема ст. 287 ГК України, ст. 92 ЦК України, ст. 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, а тому договір оренди від 01.06.2000 року № 5 слід визнати недійсним відповідно до ст. 215 ЦК України, апеляційний суд вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки встановлення факту пролонгації дії Договору жодним чином не впливає на факт дійсності даного Договору, який встановлюється судом виходячи з тих обставин, з якими закон, який діяв на час укладення оспорюваного Договору, пов‘язує можливість визнання його недійсним. В даному випадку, як встановлено вище колегією суддів апеляційної інстанції, договір оренди державного майна від 01.06.2000 року № 5, в редакції від 03.05.2001 року № 5, відповідає вимогам закону, яке діяло на час його укладення.
За наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що підстави для задоволення позову щодо визнання недійсним вищезазначеного договору оренди відсутні.
Оскільки позовна вимога про повернення позивачу орендованого майна є нічим іншим як застосуванням до сторін реституції в зв‘язку з недійсністю договору оренди від 01.06.2000 року № 5, факт відсутності підстав для визнання якого недійсним встановлено вище судом, то таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції підстави для задоволення позову в цій частині також відсутні.
З огляду на викладене, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 13.09.2007 року у справі № 18/140 слід скасувати, та прийняти нове рішення, яким в позові Головному управлінню статистики в Івано-Франківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Астро” про визнання недійсним договору оренди державного майна від 01.06.2000 року № 5 в редакції від 03.05.2001 року, укладеного між Головним управлінням статистики в Івано-Франківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Астро” та зобов‘язання відповідача повернути позивачу орендоване майно, слід відмовити.
Судові витрати по розгляду апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України віднести на рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області частково задоволити.
2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 13.09.2007 року у справі № 18/140 скасувати. Прийняти нове рішення, яким в позові Головному управлінню статистики в Івано-Франківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Астро” про визнання недійсним договору оренди державного майна від 01.06.2000 року № 5 в редакції від 03.05.2001 року, укладеного між Головним управлінням статистики в Івано-Франківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Астро” та зобов‘язання відповідача повернути позивачу орендоване майно - відмовити.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
5. Справу повернути в господарський суд Івано-Франківської області.
Головуючий-суддя М.І.Городечна
суддя М.В.Юркевич
суддя В.Л.Кузь