Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2010 р. справа № 2а-8192/10/0570
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: < година >
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Загацької Т.В.
при секретарі Телешові В.О.
приміщення суду за адресою: вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, 83052
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Загацької Т.В.
суддів Логойди Т.В., Наумової К.Г.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації, Міністерства фінансів України, Державного Казначейства України, третя особа: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання перерахунку та сплати недоплаченої заробітної плати,
В С Т А Н О В И В:
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної судової адміністрації, Міністерства фінансів України, Державного Казначейства України, третя особа: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність по виконанню постанови Кабінету Міністрів України №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03.09.2005 року щодо невжиття реальних дій стосовно перерахунку та сплати недоплаченої заробітної плати, премій, надбавок за вислугу років та інших надбавок, які є складовою частиною заробітної плати, виходячи з положень постанови Кабінету Міністрів України №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03.09.2005 року, якою було затверджено посадовий оклад відповідно додатку 6 у розмірі 8 розмірів мінімальної заробітної плати за період з 12.06.2007 року; зобов’язання зробити перерахунок заробітної плати, премій, надбавок за вислугу років та інших надбавок, які є складовою частиною заробітної плати відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03.09.2005 року з розрахунку 8 розмірів мінімальної заробітної плати на відповідний період, нарахувати премії, надбавки за вислугу років та інші надбавки, які є складовою частиною моєї заробітної плати, виходячи з перерахованого посадового окладу; сплатити недоплачену заробітну плату з 12 червня 2007 року за рахунок Державного бюджету України.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що вона працює на посаді судді Краматорського міського суду Донецької області з 12.06.2007 року по теперішній час.
У відповідності до ст.44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата судді складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005р. № 1310 постанову Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865 доповнено пунктом 41 , яким мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 332 грн. і при її підвищенні у подальшому перерахунок заробітної плати судді не провадиться. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 року визнано незаконними пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 №1310 та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865.
Позивач через канцелярію суду надав уточнення до адміністративного позову, в якому просить суд Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області зобов’язати зробити перерахунок заробітної плати, премій, надбавок за вислугу років та інших надбавок, які є складовою частиною заробітної плати та довічного грошового утримання, відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України № 865 « Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03.09.2005 року з розрахунку 8 розмірів мінімальної заробітної плати на відповідний період, нарахувати премії, надбавки за вислугу років та інші надбавки, які є складовою частиною заробітної плати, виходячи з перерахованого посадового окладу з 12 червня 2007 року по день винесення рішення судом; Міністерство фінансів України зобов’язати забезпечити надходження суму заборгованості (нараховану Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Донецькій області ) заробітної плати заробітної плати, премій, надбавок за вислугу років та інших надбавок, які є складовою частиною заробітної плати та довічного грошового утримання, відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03.09.2005 року з розрахунку 8 розмірів мінімальної заробітної плати на відповідний період, нарахувати премії, надбавки за вислугу років та інші надбавки, які є складовою частиною заробітної плати, виходячи з перерахованого посадового окладу нарахованої за період часу з 12 червня 2007 року по день винесення рішення судом, на рахунок Державної судової адміністрації України; стягнути з Державної судової адміністрації України (нараховану Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Донецькій області ) недоплачену заробітну плату, премій, надбавок за вислугу років та інших надбавок, які є складовою частиною заробітної плати та довічного грошового утримання, відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України № 865 « Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» від 03.09.2005 року з розрахунку 8 розмірів мінімальної заробітної плати на відповідний період, нарахувати премії, надбавки за вислугу років та інші надбавки, які є складовою частиною заробітної плати, виходячи з перерахованого посадового окладу з 12 червня 2007 року по день винесення рішення судом.
Ухвалою суду від 06.09.2010 року до участі у справі у якості співвідповідача було залучено Краматорський міський суд Донецької області.
У судове засідання позивач не з’явився, про дату, місце та час слухання справи був повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача - Державної судової адміністрації України та третьої особи - Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області у судове засідання не з’явилися, про дату, місце та час слухання справи були повідомлені належним чином. Надали письмові заперечення проти адміністративного позову, в якому зазначили що позивачем пропущено річний строк звернення до адміністративного суду, встановлений ст.99 КАС України. Крім того, посилаються на те, що відповідно до покладених на них завдань виконують функції розпорядників певних бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції. Так, схеми посадових окладів керівників та суддів судів всіх рівнів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 “Про оплату праці суддів”. Суди загальної юрисдикції фінансуються на підставі кошторисів і помісячних розписів видатків у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначействам України операції з коштами державного бюджету. Вважають, свої дії, які в даному випадку ґрунтуються на Законах України “Про судоустрій України” та “Про статус суддів”, Законах України про Державний бюджет України на 2005-2009 роки, Бюджетному кодексі України та Конституції України, правомірними. Просили суд у задоволені позову відмовити та розглядати справу без участі представників.
Представник відповідача Міністерства фінансів України у судове засідання не з’явився, про дату, місце та час слухання справи був повідомлений належним чином. Надав суду письмову заяву, в якій просив справу розглянути у його відсутність, заперечував проти задоволення позову.
Представник відповідача - Державного казначейства України у судове засідання не з’явився, про дату, місце та час слухання справи був повідомлений належним чином. Надав суду письмову заяву в якій просив справу розглянути у його відсутність, не погоджувалися із задоволенням позову.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді судді Краматорського міського суду Донецької області з 12.06.2007 року по теперішній час.
Її заробітна плата обчислювалася виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України на 2007-2010 роки.
Проблемою даного спору є правомірність дій відповідачів щодо не проведення перерахунку посадового окладу позивача у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати.
Встановлені конституційні засади набувають певної якості в принципах, які виступають правовими імперативами дій суб’єктів права в усіх сферах державного і суспільного життя. У першу чергу це стосується принципів законності, гуманності, справедливості, верховенства права, верховенства Конституції України, принципу поділу влади, як однієї з найважливіших ознак правової держави.
Зазначені конституційні норми поширюються на всі без винятку органи державної влади, у тому числі й на компетенцію вищого органу у системі виконавчої влади – Кабінету Міністрів України.
Закріплюючи на найвищому конституційному рівні гарантії незалежності і недоторканості суддів, які є втіленням і носіями судової влади, Конституція України надає можливість судовій владі діяти самостійно і незалежно від законодавчої чи виконавчої влади.
Відповідно до ст. 44 Закону № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 01.01.2006) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
За змістом Закону України «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок. Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому не виконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.
Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (ст.3 Закону № 108/95-ВР від 24.03.1995р.), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абз.2 ст. 9 Закону № 108/95-ВР), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
З врахуванням статусу позивача – судді місцевого загального суду, як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (ч. 1 ст. 130 Конституції України, ст. 3 Закону № 2862-ХІІ ), держава взяла на себе обов’язок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (ч. 3ст. 22 Конституції України). При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.
Зазначена правова позиція викладена в практиці Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), яка обумовлена принципом юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, а також принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку реалізацію гарантій незалежності суддів, включаючи заходи правового захисту матеріального і соціального забезпечення, тому невиконання такого публічного зобов’язання є протиправним.
Позивач є професійним суддею і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.
Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01.06.2005 визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів», на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів судів України.
Судом встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 “Про оплату праці суддів” (яка набрала законної сили з 1 січня 2006 року) затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи згідно з додатком 7. Відповідно до зазначеної схеми посадовий оклад судді Артемівського районного суду Донецької області складає 7,5 мінімальних розмірів заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено п. 4-1 наступного змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 встановлено, що Кабінет Міністрів України, в порушення п. 14 ст. 92 Конституції України, вийшов за межі своєї компетенції та перебрав на себе функцію законодавця щодо встановлення розмірів посадових окладів суддів, поставивши в залежність виплату заробітної плати суддям від розмірів мінімальної заробітної плати, з одночасною забороною їх перерахування, чим допустився обмеження гарантій незалежності і недоторканості суддів.
Виходячи з системного аналізу законодавства про статус суддів і судоустрій в Україні, в розумінні ч.1 ст. 130 Конституції України вбачається, що складовою основою конституційної гарантії незалежності і недоторканості суддів є їх матеріальне і соціальне забезпечення, які не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами держави, оскільки держава, виконуючи свій обов’язок, забезпечує відповідне фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Невід’ємними елементами статусу суддів є матеріальне та соціально-побутове забезпечення, в тому числі і заробітна плата суддів (ст.ст. 42-45 Закону України «Про статус суддів»). А тому невиплата, або зменшення розміру заробітної плати, свідчить про скасування, або звуження змісту і обсягу гарантій незалежності і недоторканості суддів та порушенням конституційних гарантій, закріплених Основним Законом України.
Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечують особливий порядок фінансування та організаційне забезпечення діяльності судів, встановлених законом (пункт 7 ст. 14 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002р. № 3018-ІІІ, частина 3 ст. 3 Закону № 2862-ХІІ). Реалізація належного фінансового забезпечення судів та виплати суддям гарантованої державою заробітної плати, пов’язана з діяльністю центральних органів виконавчої влади: Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Державною судовою адміністрацією України, Державним казначейством України та судом в якому працює суддя.
Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи спір, суд звертає увагу, що зазначена конституційна норма зобов’язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі закону, тобто у своїй діяльності повинні приймати такі рішення, які не суперечать чинному законодавству, а їх управлінські функції не повинні виходити за межі закону. Зокрема, Конституція України встановлює для суб’єкта владних повноважень спосіб діяльності, передбачений Конституцією та законами України, а також визначає сферу його компетенції, тобто яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень, які повинні спиратися тільки на компетенційні права і обов’язки, а тому використовувати у своїй діяльності тільки ті засоби, форми і прийоми, які передбачені законом. Всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи повинні діяти в межах повноважень визначених і встановлених у законодавчих актах.
Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обов’язком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб, які зобов’язані діяти лише на підставі, у порядку, у спосіб та в межах своєї компетенції, оскільки підзаконні нормативно-правові акти стосуються безпосередніх виконавців вимог нормативно-правових актів – посадових осіб, а також підприємств, установ та організацій (незалежно від форм власності) та громадян.
Виходячи з визначення терміну «законність», суд зазначає, що це комплексне поняття, яке тісно пов’язане з терміном «закон» та охоплює сфери діяльності - від прийняття норм закону до їх реалізації.
Таким чином, реалізація державою певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, в особі суб’єктів владних повноважень є "гарантією стабільності суспільних відносин" між державними органами і громадянами, породжуючи при цьому у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.
Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку, (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009) що відповідає положенням ч. 3 ст. 254 КАС України, є обов’язковою для виконання.
Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Такий висновок суду ґрунтується на системному аналізі положень ст. 152 Конституції України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На думку суду, положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.
Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правові акти, якими, зокрема, є і постанови Кабінету Міністрів України, розповсюджують свою дію на невизначене коло осіб, тому, ототожнення часу втрати чинності нормативно-правовим актом з часом його прийняття ставить під сумнів правомірність дій не лише державних органів, а і невизначеного кола осіб, на яких розповсюджував свою дію вказаний нормативно-правовий акт.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 не вирішено питання щодо повороту виконання судового рішення, тобто Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005р. № 865» та пункт 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 856 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» втратили чинність лише з 19 серпня 2009 року.
Колегія суддів, насамперед, вважає доречним визначити термін - «бездіяльність». Бездіяльність суб'єкта владних повноважень — це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи.
Кодекс адміністративного судочинства України встановлює обов'язковість судового рішення як одного з основних положень адміністративного процесу і закріплює його значення як принципу адміністративного судочинства, адже виконання судового рішення є кінцевою метою судового захисту особи.
Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, Конституції та законів України, як право на судовий захист.
Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у тому числі на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, своєчасно, тобто протягом розумного строку…
Отже, враховуючи норми п.1 ч.1 ст. 17 КАС України, бездіяльність суб'єктів владних повноважень проявляється у їх пасивній поведінці, тобто в не вчиненні дії, яка має вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної особи.
Тобто з моменту втрати чинності пункту 41 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яке мало місце 19 серпня 2009 року, відповідачі Міністерство фінансів України, Державна судова адміністрація України та ТУ ДСА в Донецькій області зобов’язані були застосовувати Постанову № 865 в первісній редакції.
Статтею 55 Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 № 835-VI передбачено розміри мінімальних заробітних плат на 2009 рік. Так, станом на 1 липня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати становив 630 грн., з 1 жовтня 2009 року - 650 грн.
Відповідно до Закону України від 20 жовтня 2009 року № 1646-VI "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати", який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, розмір мінімальної заробітної плати з 1 листопада 2009 року становить 744 грн., а з 1 січня 2010 року встановлено на рівні 869 гривень.
Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивача починаючи з 19 серпня 2009 року, та становити у серпні 2009 року 4286,40 грн. (з 1 по 18 серпня 332 грн. х 9,5/20 робочих днів місяця х 12 робочих днів до 18 серпня + 630 грн. х 9,5/20 х 8 робочих днів з 19 до 31 серпня = 4286,40 грн.), у вересні 2009 року 5985 грн. (630 грн. х 9,5 мінімальних заробітних плат), у жовтні 2009 року – 6175 грн., з 1 листопада 2009 року – 7068 грн. і т.д.
Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов’язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні ст. 6 Конституції України.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідачів на те, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, повинно здійснюватись починаючи з 19 серпня 2009 року до того часу, коли відповідним законодавчим актом не буде змінено порядок нарахування заробітної плати суддям.
Відповідно до п. 5 ст. 116 Закону України «Про судоустрій в Україні», Рада суддів України, розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів, розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань, здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність, та виконує інші функції.
Рішенням Ради суддів України від 27.06.2008 № 105 зобов’язано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 01.06.2005 по 31.12.2005 та за період з 2005 по 2008 роки, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.
Бюджетним кодексом України (статті 32 – 37) на Міністерство фінансів України покладено обов’язок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.
Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до статті 35 цього Кодексу, Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України в період підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів.
Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111 Бюджетного кодексу України).
Відповідно до п.1 Положення про Міністерство фінансів, затвердженого Указом Президента № 1081/99 від 26 серпня 1999 року, Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.
Мінфін України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.
Згідно з пунктом 2 Положення № 1081 Мінфін України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.
У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.
Визнання незаконним пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні є підставою для збільшення фінансування судової системи в частині збільшення асигнувань на заробітну плату суддів.
Повноваження Державної судової адміністрації України визначено Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14, згідно якого Державна судова адміністрація України відповідно до покладених на неї завдань бере участь у розробленні проектів Державного бюджету та Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік, програми діяльності Кабінету Міністрів України та державних цільових програм у відповідній сфері, забезпечує їх виконання у межах своїх повноважень; розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів та переглядає їх не рідше ніж один раз на три роки; виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування, територіальних управлінь державної судової адміністрації (далі - територіальні управління) та ДСА; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів та державної судової адміністрації та інше.
На підставі ст.130 Конституції України та статті 118 Закону України «Про судоустрій України» забезпечення належного фінансування та умов функціонування судів покладено на державу, що передбачає окреме визначення у Державному бюджеті видатків, у тому числі на соціальне забезпечення суддів.
Статтею 126 Закону України «Про судоустрій України» встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Статтею 58 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники коштів (з 01.01.2003 року – Державна судова адміністрація України) організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке за результатами аналізу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету, готує проект Закону про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією та законами і не можуть бути скасовані чи зменшені без відповідної компенсації.
Тобто, саме Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв’язку з визнанням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
В порушення вимог ст.ст. 20, 21 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України, як головний розпорядник бюджетних коштів та учасник бюджетного процесу, не звернулася з бюджетним запитом до Міністерства фінансів України для подальшої підготовки пропозицій до Кабінету Міністрів України при розробленні проекту Державного бюджету України, чим порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу (п.11 ч.1ст.7 Бюджетного кодексу України).
Згідно до Закону України «Про судоустрій України» та п.3 Положення про Державну судову адміністрацію України, основним завданням ДСА є організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції. Свої повноваження ДСА України здійснює безпосередньо та через територіальні управління державної судової адміністрації.
Відповідно до пункту 1 частини 4 Положення про територіальне управління державної судової адміністрації, затвердженого наказом ДСА України від 16.11.2004 року №205/04, одним з основних завдань територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності загальних місцевих судів, яке становлять заходи, в тому числі, фінансового характеру, спрямовані на створення умов повного і незалежного здійснення правосуддя. Відповідно до покладених на нього завдань ТУ ДСА виконує функції розпорядника певних бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення судів загальної юрисдикції, складає та подає на затвердження до ДСА України кошторис видатків та штатний розпис місцевих загальних судів на відповідний рік.
Як встановлено у судовому засіданні, ТУ ДСА в Донецькій області з даними про коригування заробітної плати позивача виходячи з посадового окладу, розрахованого з посадового окладу у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні на відповідний період до ДСА України не звертався.
Таким чином, ТУ ДСА в Донецькій області, як суб’єкт владних повноважень, на який законодавством покладено обов’язок проінформувати Державну судову адміністрацію України – головного розпорядника бюджетних коштів на утримання судової системи, щодо необхідності здійснення перерахунку заробітної плати позивача з нового розміру посадового окладу, не прийняв заходи щодо корегування посадового окладу позивача та кошторису суду з урахуванням визнання не чинним п. 41 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України, від 21.12.2005, № 1232 , якою затверджено "Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України (далі - Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням. Відповідно до пункту 3. основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. . Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.
Згідно зі статтею 9.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.
З системного аналізу обов’язків Державного казначейства України вбачається його обов’язок перерахувати на рахунок Державної судової адміністрації України належні позивачу кошти із Державного бюджету. За відсутності відповідних дій Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління ДСА в Донецькій області щодо перерахунку заробітної плати позивача у Державного казначейства України не було передбачених діючим законодавством підстав для перерахунку спірних коштів.
Щодо позовних вимог до Кабінету Міністрів України, суд зазначає. Що пунктом 6 статті 116 Конституції України встановлено. Що Кабінет Міністрів України розробляє проект Закону «Про державний бюджет України» і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.
Згідно зі статтями 32,34,35 Бюджетного кодексу України, за складання проекту Закону «Про Державний бюджет України» відповідає Міністр фінансів України, а підготовка пропозицій проекту Державного бюджету України Міністерством фінансів України здійснюється на підставі бюджетних запитів, які подаються до Мінфіну головними розпорядниками бюджетних коштів.
При цьому, головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих Міністерству фінансів України бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту Державного бюджету України.
Частиною 5 статті 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Таким чином, на Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника бюджетних коштів, покладено обов'язок забезпечити, через процедуру подання бюджетного запиту, виплату заробітної плати працівникам судової влади у відповідності до актів Кабінету Міністрів України, якими визначений її розмір.
Також слід вказати, що до повноважень Кабінету Міністрів України, передбачених Конституцією України, Законом України «Про Кабінет Міністрів України», не віднесено вчинення дій щодо формування бюджетного запиту. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що протиправної бездіяльності Уряду допущено не було.
Суд вважає, що не здійснення перерахунку коштів позивачеві фактично є відмовою державного органу у реалізації позивачу його права, яка обумовлена юридичною значущістю та негативними наслідками для заявника, оскільки не надає і не визнає за собою суб’єктивного права позивача на реалізацію конституційної гарантії та охоронюваних правовідносин з приводу отримання від держави соціальних послуг, а також реалізації особою свого абсолютного права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання вимог п.2 ст. 71 КАС України Міністерство фінансів України, Державна судова адміністрація України, Територіальне управління ДСА в Донецькій області не надали суду достатніх, беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.
Таким чином, приймаючи до уваги, що обов’язковість рішень суду є конституційною засадою судочинства, передбаченою Конституцією України та відтвореною у нормах Кодексу адміністративного судочинства України, в порушення вимог ст. 129 Конституції України та ст.ст.7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, Державною судовою адміністрацією України, Територіальним управлінням ДСА в Донецькій області не було своєчасно здійснено відповідного перерахунку посадового окладу та грошового забезпечення позивачу, оскільки нарахування заробітної плати та грошового утримання здійснювалось на підставі скасованого пункту Постанови Кабінету Міністрів України № 865.
За таких обставин суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача до Державної судової адміністрації України є частково обґрунтованими та підлягаючими задоволенню в частині зобов’язання провести перерахунок заробітної плати позивача з 19.08.2009 року.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачів недоплаченої заробітної плати за період з 12 червня 2007 року у зв’язку із нарахуванням заробітної плати на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 №1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865», то суд вважає їх необґрунтованими, та як у вказаний період положення п. 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» були чинними.
Щодо вимог позивача про перерахунок та стягнення довічного грошового утримання, то суд вважає їх також необґрунтованими, тому що зазначений вид виплат позивачу призначений не був.
Крім того, суд не погоджується з клопотанням відповідачів про пропущення позивачем річного строку звернення до суду, встановленого ст. 99 КАС України, як загального строку подання адміністративного позову для захисту прав, свобод та інтересів особи з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду про стягнення на його користь невиплаченої суми заборгованості по заробітній платі, що належить до обов’язкових виплат відповідно до вимог законодавства відповідно до Закону України «Про статус суддів».
Суд звертає увагу, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч.2 ст. 233 КЗпП).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов’язати Міністерство фінансів України виділити з Державного бюджету України грошові кошти на додаткове фінансування Державної судової адміністрації України для Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області на бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів» для здійснення виплат судді Краматорського міського суду Донецької області Ткачової Світлани Миколаївни недоплаченої за період з 19.08.2009 року по день винесення рішення судом заробітної плати, премій, надбавок за вислугу років та інших надбавок, які є складовою частиною заробітної плати.
Зобов’язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області виділити Краматорському міському суду Донецької області додаткове фінансування з бюджетної програми «Виконання рішень судів на користь суддів» для здійснення виплат судді Краматорського міського суду Донецької області Ткачової Світлани Миколаївни недоплаченої заробітної плати, премій, надбавок за вислугу років та інших надбавок, які є складовою частиною заробітної плати, з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, за період з 19.08.2009 року по день винесення рішення судом, з розрахунку 7,5 мінімальних заробітних плат, розмір яких був встановлений Законами України про Державний бюджет на 2009 та 2010 роки, а також Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.
Суддя Загацька Т. В.