ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" грудня 2010 р. Справа № 2a-4002/10/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Григорука О.Б.
при секретарі Пікович Л.Р.
за участі: представники сторін - не з"явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: Долинської об"єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області, вул. Грушевського,16, м.Долина, Долинський район, Івано-Франківська область, 77500
до відповідача: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
про стягнення фінансових санкцій та податкового боргу в сумі 3326,80 грн.,-
ВСТАНОВИВ:
Долинська об"єднана державна податкова інспекція в Івано-Франківській області звернулася з адміністративним позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення фінансових санкцій та податкового боргу в сумі 3326,80 грн. Позовні вимоги мотивували тим, що відповідачем на момент подачі позовної заяви не сплачено фінансову санкцію та податковий борг, який складає 3326,80грн.
Представник позивача в судове засідання не з’явився на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без його участі. Просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, хоча про дату, час та місце був повідомлений належним чином. Наданим правом на подання заперечення проти позову не скористався.
Дослідивши подані докази, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому позов підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Згідно ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, 16.04.2002 року , зареєстрована Долинською державною адміністрацією в Івано-Франківській області, як фізична особа – підприємець. Долинською оДПІ в Івано-Франківській області було проведено документальну перевірку дотримання вимог законодавства про оподаткування, згідно якої встановлено, що відповідачем допущено несвоєчасну сплату обов"язкових платежів до бюджету, чим порушено п.п.5.3.1. п. 5.3. ст.5 Закону України "Про порядок погшення зобов"язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами".
На підставі чого за відповідачем станом на час подання позовної заяви рахується податковий борг в розмірі 1824,30грн. та штрафна (фінансова) санкція в розмірі 1502, 50 грн., зокрема:
- орендна плата за землю – 565,22грн., яка виникла у зв"язку з несплатою зобов"язань самостійно задекларованих відповідачем ;
- податок з доходів фізичних осіб – в розмірі 748,25грн., який виник у зв"язку з несплатою податкових зобов"язань визначених оДПІ згідно податкового повідомлення – рішення від 24.02.2010року №0001051702/0;
- збір на розвиток виноградарства – в розмірі 100,56грн. який виник в результаті несплати податкових зобов»язань;
- плата за патент – в розмірі 410,27 грн.
Законом України “Про систему оподаткування” визначені види податків і зборів (обов’язкових платежів), що справляються на території України. Згідно п.3 ч.1 ст.9 Закону України “Про систему оподаткування” платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановлені законом терміни. Відповідно до ч.3 ст.9 вказаного Закону обов'язок платника податків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Положенням п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлено, що податкове зобов’язання платника податків, нараховане контролюючим органом, вважається узгодженим в день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків його апеляційного узгодження і відповідно до п.п.5.3.2 п.5.2 ст.5 Закону повинно бути сплачено платником податків на протязі 10-ти календарних днів, наступних за днем узгодження. Узгоджена сума податкового зобов’язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків. Відповідно до вказаної норми закону дане зобов”язання вважається узгодженим.
Підпунктом 5.4.1 п. 5.4. ст. 5 вищевказаного Закону передбачено, що узгоджена сума податкового зобов’язання, не сплачена платником податків у строки, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Оскільки, відповідачем не була порушена процедура апеляційного узгодження податкового зобов'язання, то сума вказаного податкового зобов'язання відповідача, у відповідності до пункту 5.2 статті 5 Закону України Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є узгодженою.
Згідно п.6.2.ст.6 Закону України „Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” Долинською оДПІ відповідачу вручено першу №1/457 від 04.04.2004р. та другу №2/3464 від 12.05.2004р. податкові вимоги, які відповідач залишив без відповіді та виконання.
Згідно з частиною 3 статті 2 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" торговий патент видається за плату суб'єктам підприємницької діяльності державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів або місцезнаходженням їх структурних (відокремлених) підрозділів, суб'єктам підприємницької діяльності, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), - за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб'єктам підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, - за місцем реєстрації цих суб'єктів.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів. Під торговельною діяльністю у цьому Законі слід розуміти роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.
Пунктами продажу товарів у цьому Законі слід розуміти: магазини та інші торгові точки, які знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину; кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців; автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі; лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для торговельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків, що надаються в оренду суб'єктам підприємницької діяльності - фізичним особам та знаходяться в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності; стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом; фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування.
Статтею 8 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" встановлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють торговельну діяльність, операції з торгівлі готівковими валютними цінностями, операції з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, у разі порушення вимог цього Закону несуть таку відповідальність: за здійснення операцій, передбачених цим Законом, без одержання відповідних торгових патентів або з порушенням порядку використання торгового патенту, передбаченого частиною другою статті 7 цього Закону, сплачують штраф у подвійному розмірі вартості торгового патенту за повний термін діяльності суб'єктів підприємницької діяльності із зазначеним порушенням.
Штрафи, передбачені цією статтею, підлягають сплаті порушником у п'ятиденний термін відповідно до законодавства.
Відповідно до абзацу 4 статті 2 зазначеного Закону розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий товар (ненадану послугу), а в разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Згідно з наведеним в абзаці 15 статті 2 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” визначенням, розрахунковим документом є документ установлених форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку РРО або заповнений вручну.
Відповідно до пунктів 1, 2 ст. 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані, зокрема, проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) у випадках встановленим вищеназваним законом із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок. Забезпечувати зберігання використаних книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок протягом трьох років після їх закінчення. У разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках визначених законом, проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення та забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка відповідає загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.
Відповідальність за невиконання зазначеного обов’язку передбачена пунктом 3 статті 17 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” у вигляді фінансової санкції у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Оскільки відповідачем не були виконані вимоги пунктів 1, 2 ст. 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг ”, позивач правомірно застосував до нього штрафні (фінансові) санкції у розмірі 102,50грн. та 1400,00 грн.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про плату за землю" № 2535-ХІІ від 03.07.1992 р. використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
Згідно з ст.5 вказаного Закону об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про плату за землю" платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про плату за землю" власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також оренду плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Законом України “Про систему оподаткування” визначені види податків і зборів (обов’язкових платежів), що справляються на території України. Відповідно до п.8 ч.1 ст.14 Закону України «Про систему оподаткування» до загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) належить і плата (податок) за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності).
Як вбачається з матеріалів справи 30.01.2010 року відповідачем подано декларації орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2010 рік згідно якої нараховано та не сплачено орендну плату в розмірі 1179рн.04коп.
Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Підпунктом.5.3.1 п.5.2 ст.5 Закону, передбачено, що платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у податковій декларації, протягом 10-ти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 цього ж Закону.
Факт допущення відповідачем зазначених вище порушень доведено дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме: податковими вимогами першою №1/457 від 04.04.2004р. та другою №2/3464 від 12.05.2004року (а.с.7,8), корінцем податкового повідомлення форми «Ф» №0001051702/0 від 24.02.2010року (а.с.10), податковою декларацією орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (а.с.11), рішеннями про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000512330 та №0000522330 від 29.03.2010року (а.с.13), актом перевірки №905536 від 24.03.2010року (а.с.14-15), довідкою про суми заборгованості від 07.05.2010року №742 (а.с.16) та іншими матеріалами справи.
Відповідно до п.п.3.1.1. ст.3 вказаного Закону, активи платників податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкових зобов"язань виключно за рішенням суду. Активами платника податків в розумінні п.п.1.7 ст.1 вказаного Закону є кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній особі за правом власності або повного господарського відання (п.1.7. ст.1 Закону) Податкове зобов"язання -це зобов"язання платника податків сплатити до бюджетів та державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право, зокрема, застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.
За таких обставин, суд вважає вимоги позивача про стягнення штрафних (фінансових) санкцій та податкового боргу в розмірі 3326,80 грн. обґрунтованими, та такими, що підлягають до задоволення.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, код НОМЕР_1, в дохід бюджету податковий борг в сумі 1824 (одна тисяча вісімсот двадцять чотири) грн. 30 коп. за рахунок активів платника податків та заборгованість зі сплати штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1502 (одна тисяча п"ятсот дві) грн. 50 коп.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до статті 186 КАС України, апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя: Григорук О.Б.
Постанова складена в повному обсязі 17.12.2010 року.